Як на мене, щонайменше два поточні роки війни команда Зеленського і він особисто переймалися не так успішним відбиттям рашистської агресії, як проведенням і виграшем майбутніх президентських і парламентських виборів. Навряд чимось іншим можна пояснити, серед іншого, й усунення генерала Залужного та відмову від його плану створення резервної армії (бо це вимагало розгорнутої мобілізації), і санкції проти лідера «Європейської солідарності» Порошенка, і відсунення на другий план низки популярних у суспільстві генералів і політиків – потенційні конкуренти! геть їх! А постійне виділення бюджетних мільярдів на т.зв. «національний кешбек» - що це, не спроба підкупу виборців – за рахунок нагальних воєнних потреб, коли дрони й евакуаційні авто постачаються на фронт волонтерами за рахунок зборів серед «посполитих»? А категорична відмова від призову молоді 18-24 років (яку бралися підготувати й озброїти західні партнери) тоді, коли середній вік вояків ЗСУ перевищує 40 років, що нерідко знижує їхню боєздатність (бо ж молодь і її батьки – це потенційний електорат)? А щедре фінансування на 100% лояльного телемарафону, який невідомо хто нині дивиться? А постійне намагання поставити на місце столичного міського голови Кличка «свою людину», нехай та і має вдесятеро меншу довіру серед киян? І т. д., і т. ін.
І ось тепер, схоже. підготовка до виборів вийшла на фінішну пряму – у Верховній Раді лихоманка з підготовки електорального законодавства, яке дасть змогу провести «унікальні вибори», врахувавши, в числі інших, голоси громадян на тимчасово окупованих територіях. Принаймні, про це говорять.
Утім, не пасуть задніх у цьому плані й команди української опозиції. На початку березня Politico писало, що команда президента США провела таємні переговори з представниками української опозиції, під час яких обговорювали проведення президентських виборів. Такі перемовини нібито відбулися з народною депутаткою та колишньою прем’єркою Юлією Тимошенко та колишнім президентом Петром Порошенком. Публічно і Тимошенко, і Порошенко виступили проти проведення виборів до завершення війни, проте, за словами співрозмовників Politico, їхні люди позиціонують себе «як тих, з ким буде легше працювати» і «як тих, хто погодиться на багато речей, на які Зеленський не дає згоди». Чи правда це? Схоже, що так. Принаймні, Порошенко, вочевидь вважає, що має шанси стати знову президентом. Але за даними всіх опитувань він має воістину грандіозний, інакше не скажеш, негативний рейтинг. При цьому його підтримує стабільне число виборців, достатнє для парламентських виборів, але не президентських. Отож Петро Олексійович мав би вже зараз заявити – не претендуватиму стати главою держави і не прагнутиму швидких виборів. А Тимошенко мала би краще не рватися на вибори, а намагатися якомога довше підтримати у дієздатному стані свою францію у цій Верховній Раді…
Я розумію, що на Заході десь так в останні півстоліття, а то й раніше ствердилася своєрідна фетишизація феномену виборів. Хтось із Штатів нещодавно навіть подарував нам формулу: «Демократія – це вибори». Без будь-яких уточнень. Але ж у 1933 році Гітлер став канцлером Німеччини на підставі дуже демократичної Ваймарської конституції, а потім не раз підтверджував свої повноваження на виборах і плебісцитах. І Сталін теж запровадив у 1937 році загальні вибори. І Путін має за собою більшість росіян – не таку, звісно, яку йому «малюють», але абсолютну, здобуту за допомогою цілої низки засобів впливу. А ще я добре пам’ятаю, як у Європі (подекуди і в Україні) раділи, коли «Грузинська мрія» російського олігарха Бориса Іванішвілі перемогла на парламентських виборах прихильників президента Саакашвілі. Мовляв, маємо торжество демократії, мирну зміну влади, що може бути краще! Зараз захват з приводу виборів у Грузії та партії Іванішвілі в Євросоюзі щез, але чи не запізно?
Віцепрезидент США Венс, утім, ще недавно ототожнював вибори з демократією та розказував, що вони можливі і під час війни. Он Штати провели голосування під час Громадянської війни, чом би це не зробити й Україні? Схоже, Венс ніколи не вчив американську історію і не знає, на скільки у ті часи била артилерія. Максимум – на вісім кілометрів по площах, а прицільна дальність польової артилерії була півтора кілометри, не більше. А нині? Додайте ракети, дрони та все інше. Теоретично можна провести вибори під час бойових дій, але як забезпечити прозорість і чесність голосування на лінії фронту та у прифронтовій зоні, без засвідчення чого вибори не можуть бути визнані легітимними? Єдиний вихід – міжнародні спостерігачі. Але такі, що не шпигуни, бо за шпигунство буде розстріл на місці. Європейці не захочуть? Давайте декілька тисяч американців. Тільки живих додому може повернутися десь так половина, інші чесно поляжуть в ім’я торжества демократії під російськими ударами… Така перспектива. враховуючи реалії війни, цілком імовірна.
Але головне інше. Вибори проходитимуть реально проходитимуть під наглядом Росії та «корисних ідіотів» Заходу (добре, якщо не під спільним російсько-американським наглядом). «Корисні ідіоти» щосили вимагатимуть «відновлення свободи слова» (тобто свободи діяльності всіх російських і проросійських медіа, зняття блокування в Інтернеті), допуску всіх партій і «незалежних» кандидатів, аж до Медведчука. Звичайно, вимагатимуть і припинення «утисків» РПЦ в Україні, чиї ієрархи (чи гауляйтери?) мають російські паспорти. А тих українців хто виїхав у Європу, тамтешні росіяни залучать до «правильного» голосування. Надмета Путіна – за допомогою виборів, витративши десятки мільярдів, спричинити громадянську війну в Україні, ввести «миротворців» і знищити Українську державу (а заодно й Молдову). А далі – «Даєш Варшаву, дай Берлін», як то колись співалося…
І не варто вважати, що «Квартал 95» чи «5 канал» здатні протистояти на ідеологічному полі потужним структурам, афілійованим із ФСБ і ҐРУ.
Висновки. як на мене, самозрозумілі. Не варто гратися у демократію за формою, а не за суттю. Краще зосередитися на формуванні уряду національного порятунку та запровадженні (змінивши відповідним чином законодавство) стану облоги як найвищого ступеня воєнного стану, який дасть змогу мобілізувати всі сили країни для зміцнення фронту та тилу.
