Зовнішньополітична концепція Кремля на Глобальному Півдні стрімко занепадає. Спостерігаються дуже серйозні тектонічні зрушення в плані відчуження вкрай важливих для російської сторони країн у різних частинах світу. Найбільш резонансним тут виступає руйнування альянсу Москва-Баку, який за своєю природою був ситуативним творінням, яке не витримало випробувань часом через саму пригнічуючу за своєю природою міжнародну політику РФ.
Російсько-азербайджанський розрив назрівав досить давно, і нарешті фактично відбувся, ставши індикатором зіткнення «російського» і «тюркського» світів. Уже 10 днів триває справжнісінька проксі-війна двох країн, тригером для якої стали затримання російськими силовиками азербайджанців в Єкатеринбурзі. Тепер в її вир втягнуті спецслужби з обох сторін і діаспоральні кола. Звичайно, до повторення подій «чорного вересня» 1990 року справа ще не дійшла, але Азербайджан тепер країна номер два після України, куди може відбутися російська інтервенція. Звичайно, Путін розуміє: поточна конфронтація з Алієвим може перерости в довготривале протистояння з усіма країнами тюркського простору.
Іншими словами, після катастрофічного ослаблення Ірану в ході «12-денної війни», de facto програної Ізраїлю, відбулася реконфігурація балансу на Близькому Сході. Після падіння режиму Асада і критичного ослаблення «осі опору» на чолі з Тегераном відбулося зникнення російського фактора в головному нафтовому регіоні світу. Як результат, підскочили турецькі геополітичні акції, і Анкара взялася за витіснення Росії з Кавказу. Ердоган хоче закрити Путіну коридор «Північ-Південь» і зробити його повною маріонеткою. Виходить навіть дуже некрасиво. І саме в цьому суть азербайджанського загострення. Що цікаво, екс-міністр транспорту Старовойт, який сьогодні застрелився, якраз відповідав за провал даного логістичного коридору.
Путін взагалі опинився в кавказькому глухому куті: Азербайджан – ворог; Вірменія – не може пробачити спроб повалення Пашиняна; Абхазію сильно лихоманить; на черзі вибухонебезпечні Дагестан і Чечня.
Як знущання в низці описаних невдач виглядає всебічне зміцнення зв'язків Росії з «Талібаном», який ще недавно був у списку терористичних організацій. Тепер афганські радикали – російські «друзі», адже Москва першою в світі визнала уряд радикальних талібів-ісламістів законною владою в Афганістані! Цей крок дуже погано сприйнятий не тільки в США, але і в усій Центральній Азії, не кажучи вже про Індію. Гіршого рішення навіть важко собі уявити.
Складається таке відчуття, що Путін хоче залучити найманців з Талібану для участі у війні проти України. Про бойову ефективність цього кроку говорити не доводиться. Просто оксюморон. А ось поява жорсткої реакції від терористів ІДІЛ не змусить себе чекати у великих містах Росії.
Що говорить: якщо люди Білоусова і Шойгу від безнадії вже домовляються про відправку на фронт обмеженого військового контингенту з Лаосу в Курську область, і це до сотень обдурених найманців з Африки і північних корейців, то скоро і таліби будуть розсікати нарівні з кадировцями по країні.
Внутрішній простір РФ перетворюється на збіговисько приїжджої озброєної наволочі, яка ще й російськими паспортами обзаводиться. Маємо справу з появою слабо контрольованих МО РФ армій, які можуть потрапляти під зовнішній вплив.
Путінська кліка не тільки втрачає Глобальний Південь у політичному плані, але стає від нього залежною у військовому вимірі. Про який суверенітет тут взагалі можна говорити – тотальна залежність. Якась зовсім несимпатична геополітична доктрина виходить...
