Спершу інформація, розміщена на офіційному сайті Державного бюро розслідувань (ДБР) третього вересня 2025 року.
«Працівники ДБР відкрили кримінальне провадження за фактом загибелі військовозобов’язаного, який намагався незаконно перетнути українсько-молдовський кордон на території Одеської області.
За попередніми даними, 1 вересня близько 18-ї години прикордонний наряд під час патрулювання кордону помітив двох чоловіків, які перелазили захисні споруди та рухалися у бік Молдови. На законні вимоги правоохоронців зупинитися вони не відреагували. Під час переслідування прикордонники здійснили кілька попереджувальних пострілів у бік порушників. Згодом було виявлено тіло одного з утікачів із вогнепальним пораненням, несумісним із життям. Іншого чоловіка прикордонники затримали на місці.
Загиблим виявився 23-річний харків’янин, при якому були паспорт для виїзду за кордон та особисті речі.
У межах зареєстрованого кримінального провадження за ч. 3 ст. 365 КК України слідчі ДБР невідкладно оглянули місце події, вилучили особисті речі загиблого та зброю, з якої здійснювалися постріли. Допитано прикордонників та свідків події.
Наразі тривають слідчі дії, встановлюються всі обставини трагедії».
Стоп! Тут варто зупинитися, протерти очі й поміркувати над тим, як невимушено речники ДБР перейшли від викладу фактів, які є об’єктами розслідування, до безапеляційного оціночного судження, яке базується у найкращому разі на абстрактних загальниках. Так, смерть людини – це трагедія, тим більше смерть, спричинена чергою з автомата. Проте в такому разі смерті мільйона рашистів – не менші трагедії, чи не так? Адже то були люди, зі своїми мріями, надіями, сподіваннями, люди, у яких були батьки, кохані, а нерідко й діти, люди, які прагнули жити… Що там Трамп говорив про «чудових молодих росіян», які гинуть в Україні? Можуть сказати – так то рашисти, а це – громадянин України. Так, за паспортом – громадянин. Але посутньо – ні. Що там у Конституції написано про обов’язки громадянина щодо захисту Української держави? Цей «ухилянт» (лагідна назва дезертирів, яка камуфлює реальність) чхати хотів і на Основний Закон, і на інші закони. Якщо під час війни за незалежність державні структури ставляться до такої публіки поблажливо, воєнно-політична катастрофа рано чи пізно неминуча. Ба більше: справжня трагедія чекатиме на Україну після війни, коли сотні тисяч «ухилянтів» (а разом із членами їхніх сімей – мільйони) на виборах вирішуватимуть долю як усієї країни, так і її чесних громадян. Схоже, ніхто чи майже ніхто в Україні над цим не хоче замислюватися…
Наступне повідомлення на цю ж тему – на сайті ТСН від 9 вересня – має назву: «Трагедія на кордоні: 23-річний харків’янин загинув, тікаючи до Молдови – подробиці. ДБР повідомило про підозру прикордоннику після смерті чоловіка на кордоні». Як бачимо, формула «трагедія на кордоні» пішла у мас-медіа та тиражується ними, впливаючи на масову свідомість.
Далі наведені слова радника з комунікацій ДБР Тетяни Сапьян: «Наразі одному з прикордонників повідомлено про підозру у перевищенні службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК України). Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Санкція статті передбачає до 10 років позбавлення волі».
І тут уже починає розгортатися справжня трагедія, масштаби якої, знов-таки, ніхто не хоче осмислити. Як на мене, своїми діями ДБР зводить захист державного кордону за допомогою зброї до тяжкого злочину, за яким має слідувати відповідне покарання. Вдумаймось: за повідомленням на сайті ДБР полеглий «намагався незаконно перетнути українсько-молдовський кордон»; він «перелазив захисні споруди та рухався у бік Молдови», при цьому «на законні вимоги правоохоронців зупинитися не відреагував». У свою чергу, «прикордонники здійснили кілька попереджувальних пострілів у бік порушника». Хіба у такій ситуації захисники кордону не мають право відкрити вогонь на знищення? Власне, вони були зобов’язані це зробити, бо ж, якщо ви не забули, - війна, – і порушник (як і його напарник) міг бути навідником рашистських ракет, що тікає від арешту, диверсантом (штатним чи завербованим дистанційно), терористом-убивцею тощо. На війні, як на війні – на ній вистачає ситуацій, коли слід діяти жорстко і жорстоко, швидко і без вагань, інакше і сам загинеш, і твої побратими, і цивільні громадяни, чи не так? А дії ж ДБР у чинній ситуації, як на мене, де-факто стелять «зелену стежку» усім порушникам кордону, які тікають з України, в тому числі й рашистській агентурі, а на додачу посутньо демотивують прикордонників. І що кидається в очі: 12 вересня в інформагенціях з’явилося повідомлення, що на Сумщині затримали священика РПЦ в Україні, який наводив російські дрони та ракети на важливі об’єкти прикордоння, створивши для цього цілу шпигунську мережу зі своїх парафіян. Йому загрожує «аж» 8 років ув’язнення, проте можна не сумніватися – найближчим часом він піде на обмін і гулятиме Москвою як герой. А український прикордонник, якого «закрили» за захист України, буде у зовсім іншій ситуації, чи не так?
Утім, можуть сказати: ми ж прагнемо вступити до Євросоюзу, а там норми поводження з порушниками кордону вельми гуманні, будемо стріляти в них – не приймуть! Ага, не приймуть лише за це… Наче в разі любові до порушників кордону Україні розстелять червоний килим, наче Трамп Путіну. Давайте нарешті тверезо оцінювати перспективи нашої держави: у найближчі п’ять років шанси України на вступ до ЄС є примарними, тож на першому місці – національні інтереси, а не пацифістські химери. Он в Інтернеті гуляють відео зі штурмом інженерно добре оснащеного польського кордону групами т.зв. «біженців»; атлетичні молодики, які вочевидь пройшли спецпідготовку, дуже чітко, з використанням заздалегідь підготовлених засобів, долають перешкоди й опиняються на польських теренах, а тамтешні прикордонники мають право користатися лише балончиками зі сльозогінним газом, тобі як «біженці» застосовують камені та ножі, щоб закріпитися на «обітованій землі» Євросоюзу. Їх проінструктували: з ними поводитимуться гуманно, розселять, годуватимуть, напуватимуть і чухатимуть за вухами. А далі хоча б частина агентів російських спецслужб, наявних серед «біженців», розповзеться про ЄС, щоб проводити розвідку й організовувати диверсії. Так, поляки вже чітко бачать небезпеки, але до брюссельських бюрократів ще не дійшло, що «вісь зла» веде активну війну проти Об’єднаної Європи.
Та повернімося до наших реалій. Справа в тому, що за ДБР тягнеться «хвіст» справ, які об’єктивно були спрямовані проти інтересів Української держави. Нагадаю тільки дві з них, найбільш резонансні. Знову звернуся до документу: «1 липня 2020 року у зенітну ракетну бригаду Повітряних Сил ЗС України (військова частина А2860) прибули представники відділу слідчого територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Хмельницький. На підставі Ухвали судді Хмельницького міськрайсуду С.Баєва, в межах кримінального провадження №62020240000000492, слідчими ДБР складено протокол огляду та вилучено чотири НВЧ прилади (клістрони) та відповідну супроводжуючу документацію. Слідчі інкримінують посадовим особам суттєві порушення в закупівлі клістронів. […] Такі ж дзеркальні процесуальні дії проводяться в зенітних ракетних бригадах на Одещині (в/ч А2800) та Херсонщині (в/ч А1836). Складається враження, що це чиясь спланована акція, спрямована на підрив обороноздатності держави». А далі йде висновок, що вилучення клістронів «може призвести до небажаних наслідків та суттєво збільшити терміни відновлення бойової техніки, що прикриває повітряний простір та важливі стратегічні об’єкти держави». Це – складові заяви прес-служби командування Повітряних сил ЗСУ під красномовним заголовком: «ДБР завдає чергового удару по системі протиповітряної оборони України». Зверніть увагу: йдеться про чергові удари, значить, були схожі акції і до цього.
Утім, тоді ситуація розрядилася швидко. ДБР повернуло клістрони, які є важливою частиною радарних комплексів і без яких ці комплекси «мертві», та призначило службове розслідування, яке мало дати оцінку правомірності дій працівників бюро. Проте клістрони вимагають особливих умов зберігання та транспортування, і зіпсувати їх дуже легко. В якому стані були повернуті пристрої, не повідомлялося. Ба більше: клістрони для протиповітряного комплексу СС-300 можна було купити лише в Росії і лише нелегально. Годі й казати, що розслідування закупівлі клістронів розкрило б, хто і яким чином в Росії продав їх, і цих людей неодмінно взяло би ФСБ, а Україна втратила б канали постачання. Де гарантія, що документи з маркерами клістронів не потрапили до Росії, що мало негативні наслідки для України? Жодної гарантії немає. Тож нічого дивуватися, що ППО у перші місяці після масштабного вторгнення була не надто ефективною…
Інший, ще більш «славетний» епізод у діяльності ДБР стосується перших місяців російського вторгнення у 2022 році, коли бої йшли під Києвом, а керівництво бюро, чкурнувши на Галичину, не забуло розпочати справу про «нецільове» використання призначених на експорт й ініціативно переданих ЗСУ, Нацгвардії і теробороні протитанкових комплексів «Стугна». Бійці палили з цих комплексів рашистські танки, а ДБР викликало їх на допити… Втім, це добре описала молодший лейтенант Тетяна Чорновол, яка командувала бойовим розрахунком. Її, до речі, те саме ДБР у 2020 році звинуватило у підпалі офісу Партії регіонів у Києві під час Революції гідності та в умисному вбивстві «регіонала». No comments.
Але – далі буде.
