У той час як у країнах західного світу активно лунають заклики до перемир'я між Україною і Росією, а також будуються прогнози завершення війни мало не в цьому році, ознак цього немає, якраз навпаки. Основні маркери, як політичного, так і військового характеру, які можна було помітити останнім часом, свідчать про те, що Росія готується до дуже тривалої війни.Політичні маркери
Одним з останніх маркерів стала відставка з посади заступника глави адміністрації президента Росії Дмитра Козака, який відомий своєю прихильністю до гібридних сценаріїв ведення воєн і курируванням створення сепаратистських «народних республік». Самій ж відставці Козака передувало скасування управління з прикордонного співробітництва та міжрегіональних і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, яке курирувало політику щодо країн колишнього СРСР.
Фактично події останніх тижнів, в тому числі і відставка Козака, і відхід разом з ним його команди, свідчать про беззаперечну перемогу в оточенні Володимира Путіна «партії війни», до якої належить Сергій Кирієнко. До речі, саме він і замінив своїм «Управлінням зі стратегічного партнерства та співробітництва» «Управління з прикордонного співробітництва» Дмитра Козака.
Крім усього іншого, яскравим політичним маркером останніх днів стала і поява в оточенні Путіна, під час його візиту на навчання «Захід-2025», не традиційного супроводжуючого глави Генштабу ЗС РФ Валерія Герасимова, а генерала Андрія Мордвічова. Мордвічов відомий не тільки військовими злочинами щодо мирного українського населення, а й радикальними методами проведення загальновійськових наступальних операцій, відомими як «м'ясні штурми».
Фактично ці та багато інших моментів з внутрішньополітичного життя Росії явно вказують на те, що в оточенні Путіна не тільки не з'явилося жодного прихильника мирного врегулювання, навіть уявного, а навпаки, все більше ідеологів нескінченної війни. Але не забуваємо і про військові маркери.
Військові маркери
У зоні бойових дій протягом 2025 року не спостерігалося жодної ознаки того, що Росія готова знизити інтенсивність бойових дій і піти на якісь домовленості, що призупиняють активну фазу війни навіть на деякий час. Два «перемир'я», великоднє і травневе, оголошені Росією в односторонньому порядку, вона використовувала для передислокації і перегрупування військ на ряді напрямків, при цьому без істотного зниження штурмової діяльності.
Ці «перемир'я» були не більше ніж черговим блефом Кремля, який переслідував військові цілі в питаннях поліпшення становища військ напередодні літньої наступальної кампанії 2025 року.
Зараз ми перебуваємо в тимчасовому відрізку переходу російських військ від літньої наступальної кампанії до осінньо-зимового періоду, і вже видно чергові перегрупування і передислокації по театру бойових дій, що свідчать про посилення ряду напрямків і ущільнення бойових порядків на критично важливих для Москви ділянках.
Зокрема, після зміни генерал-полковника Олександра Лапіна на посаді командувача групою військ «Північ» було здійснено перекидання сил і засобів з Курської області та частково Сумського напрямку на Покровське. Були перекинуті підрозділи зі складу 40-ї та 155-ї ОБр МП, а також десантні підрозділи. По суті, це було ослаблення Сумської ділянки, але посилення важливого для росіян, проте вкрай проблемного, Покровського напрямку, де ряд підрозділів 51-ї ОВА опинилися в оточенні.
Наступ на Сіверському напрямку і посилення 6-ї ОВА на Куп'янському напрямку демонструють те, що для російського командування план на осінньо-зимовий період 2025-2026 років не сильно змінився, а за ним буде слідувати фаза весняної кампанії 2026 року.
Важливим маркером став наліт російських дронів на Польщу, який був цілеспрямованою операцією не тільки з метою перевірки меж дозволеного, але й проведення розвідувальної операції в повітряному просторі країни НАТО. Ця розвідувальна операція стала найсерйознішим викликом для НАТО за весь період після завершення Холодної війни, і Північноатлантичний альянс не витримав перевірки на міцність як у політичному, так і у військовому плані.
Порядок тріщить по швах
Очевидно, що війна в Україні, яка почалася не в 2022 році і навіть не в 2014-му, а набагато раніше, але перебувала в глибокій, початковій гібридній фазі, поступально, але впевнено, крок за кроком перетворюється на те, що змінить світовий порядок у питаннях міжнародно-правової та політичної справедливості.
Сьогодні ми бачимо прояв безпорадності, безхребетності та аморфності багатьох міжнародних інститутів, сформованих після Другої світової війни, але які не довели, що вони можуть стати опорою і надійним захистом від агресії та посягань. До вже давно підтвердила свою недієздатність ООН, аморфного МАГАТЕ, безліч разів себе дискредитувала ОБСЄ та інших інституцій типу Міжнародного червоного хреста, додалося і НАТО. Здавалося б, найбільш консолідований і надійний військово-політичний альянс виявився абсолютно небоєздатним як у військовому, так і в політичному плані, проти найпримітивніших загроз.
Війна в Україні оголює недієздатність і марність тих інституцій, на які покладалися десятиліттями і вірили, що саме вони можуть вберегти світ від наступної світової війни. Але це виявилося не так. Як не згадати в цьому контексті, з чого починалася історія формування нинішнього міжнародно-правового і політичного порядку, що полягає в суверенітеті держави, непорушності кордонів, юридичній рівності держав і невтручанні у внутрішні справи.
Всі ці основи сучасного, рівноправного світоустрою були сформовані базово в 1648 році після завершення однієї з найкривавіших воєн в Європі – Тридцятирічної війни. Вестфальський мир, укладений 377 років тому між Священною Римською імперією, Францією, Швецією та іншими європейськими державами, заклав основу сучасної системи міжнародних відносин.
Системи, яка не раз зневажалася протягом усіх минулих століть, але яку повинні були дотримуватися і підкріплювати своїм впливом міжнародні інституції, які особливо демонструють свою непридатність останні три десятиліття як мінімум.
Війна в Україні стала можливою саме завдяки профнепридатності та недієздатності міжнародних інститутів, які замість реформування та відповідності сучасним викликам продовжують залишатися в глибокій архаїчності та забюрократизованості. І всі ці дії лише наближають наступну світову війну, але аж ніяк не навпаки – не віддаляють і не нівелюють її ймовірність.
Очевидно, що війна в Україні не завершиться в 2025 році. Протягом усього 2026-го вона триватиме, перетікаючи з фази в фазу, з дуже великою ймовірністю проведення в Росії загальної мобілізації. Крім того, існує ризик провокацій з боку Росії проти сусідів. Я не стверджую, що війна України і Росії триватиме тридцять років, як свого часу в Європі, але вона буде набагато довшою за ті оптимістичні прогнози, які ми чуємо час від часу.
Україна ж, своїм опором, лише підкреслює безпорадність міжнародного співтовариства перед настільки явною і глобальною небезпекою, яка може вилитися в те, чого так бояться в Старому світі. Єдине, що до кінця не зовсім зрозуміло, чи бояться там більше загрози Росії або необхідності глобальної реформи інститутів, що підтримують міжнародно-правовий і політичний порядок.
Реформа страшніша за світову війну? Ось тільки вона неминуча.
