Ні, мова не про гасло Володимира Зеленського, виголошене ним під час передвиборчого мітингу на стадіоні у Києві у 2019 році. А про цілком реальну дію його опонента Петра Порошенка, вчинену за п’ять років раніше, що мала воістину фатальні результати. Втім, судіть самі. Я підняв свої старі записи і вони. видається, дають цікаву інформацію для роздумів.
…У середині червня 2014 року здавалося: проросійським терористам на Донбасі настає кінець. Почали набувати боєздатного характеру армійські частини, задіяні в АТО. Національна гвардія пройшла період «притирання» бійців, зарахованих до її складу як із колишніх спецчастин МВС, що розганяли Майдан, так і з числа активних «багнетів» Самооборони Майдану. Добровольчі батальйони – такі, як «Азов», «Донбас», «Айдар», «Дніпро» - пройшли бойову обкатку й отримали необхідний досвід. Ба, навіть командування АТО виявило здатність планувати й координувати дії численних частин і підрозділів на великій території, спрямовуючи удари по «больових точках» терористів. Крок за кроком сили АТО стискали кільце навколо опорних пунктів і баз «ДНР» і «ЛНР». Північ Луганщини та південь і захід Донеччини вже були очищені від терористичних загонів, якщо там і залишився хтось із прихильників «Новоросії», то в підпіллі. Наступ тривав, українські бійці відчули смак перемог і рвалися вперед, попри корупцію у військовому відомстві, безладдя з постачанням та нестачу спорядження і боєприпасів.
І саме в цей момент президент Порошенко запровадив одностороннє припинення вогню. І, ясна річ, усіх наступальних дій. Спершу на тиждень, потім іще на три дні. Почалося це 20 червня 2014 року.
Мотивацію припинення вогню можна зрозуміти: адже не лише серед українських вояків, а й серед цивільного населення втрати були вельми відчутними; руйнувалася промислова, транспортна і житлова інфраструктура Донбасу; зупинилася значна частина підприємств двох областей; виникла реальна загроза голоду в низці населених пунктів. Окрім того, президент Порошенко хотів спробувати реалізувати свій мирний план з 15 пунктів, який перед тим він представив світовим лідерам та бізнесменам і депутатам Донбасу. Припинення вогню мало стати етапом на шляху реалізації цього плану. Як зазначалося на офіційному сайті президента щодо припинення вогню, «глава держави наголосив, що ця фаза мирного плану відбувається у координації з інспекторами ОБСЄ і має чітко обмежений термін для того, щоб всі, хто підтримує план Президента, мали можливість скласти зброю».
Якими ж стали головні результати цієї «фази мирного плану»?
Найперше, припинення вогню весь цей час було однобічним. Українські вояки тільки відповідали вогнем на вогонь, і то не завжди. А от терористи не гребували нічим – мінометними і кулеметними обстрілами, атаками на військові частини та блокпости, застосуванням танків та ПЗРК (згадаймо два збиті українські вертольоти). Як наслідок, терористи значно поліпшили свої позиції, а українські частини втратили за цей час загиблими понад 25 бійців. І це без врахування танкової атаки на блокпост під Слов’янськом. А от роззброєння бойовиків не було. Ба більше: командири терористичних зграй просто розстрілювали тих, хто хотів скласти зброю.
Наступним результатом став початок консультацій про замирення на сході за участю Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, Нестора Шуфрича, Михаїла Зурабова, Хайді Тальявіні та лідерів терористичних угруповань. Який дали ці консультації результат? Головним стала фактична легітимація маріонеткових «ДНР» та «ЛНР». Передусім – в очах населення Донеччини та Луганщини. Якщо до цього політично нейтральне населення захоплених бойовиками територій сприймало «ДНР» і «ЛНР» як самозванців, проти яких Київ кинув війська і не зупиниться, поки їх не знищить, то тепер на «вождів» цих кримінально-політичних проросійських структур стали дивитися як на владу, рівноцінну київській, з якою президент Порошенко хоче укласти мир. А це значило, що всі ці самозванці залишаться на місці, міркував пересічний донеччанин, саме вони керуватимуть краєм, а не хто інший.
Отож виходить, що понад 25 життів українських вояків було віддано за фактичну легітимацію як Медведчука та Кучми в ролі активних політиків, так і терористичної квазідержави «Лугандонії».
До речі, сам Леонід Кучма на підставі власних спостережень заявив, що переговори з терористами не мали сенсу, бо не їхні «вожді» і навіть не кум Путіна Медведчук щось вирішували: «Потрібно розуміти, що не вони вирішують як себе поводити. У цьому вся проблема. Якщо Росія зрозуміє, що краще мир аніж війна, якщо Росія зрозуміє, що не можна Донбас перетворювати на Придністров’я, то вона знайде механізми для того щоб приструнити усіх цих «великих діячів», бо вони представники Росії».
Ще один результатом стало постійне перекидання через «закритий» українсько-російський кордон бронетехніки, озброєння, боєприпасів та «добровольців» з Росії. Президент урочисто заявляв, що припинення вогню з українського боку стане фактом тільки тоді, коли державний кордон буде надійно прикритий. Але… Скільки точно техніки, зброї та бойовиків було перекинуто з Росії (попри заяви Путіна про підтримку плану замирення на сході України) досі невідомо, але – за повідомленнями з місця подій, «ДНР» та «ЛНР» станом на вечір 27 червня вже мали щонайменше два десятки боєздатних танків і до півсотні БТР та БМП (тоді це були значні цифри!). Ще кілька десятків танків та броньованих машин для перекидання піхоти – і поставала механізована бригада терористів (до речі, про її створення їхні лідери, не криючись, вели мову напередодні проголошення українською стороною припинення вогню).
Результатом цих днів стало і розгортання російськими «проксі» на контрольованій ними території масштабної мобілізації чоловіків належного віку до своїх формувань. Важко сказати, скількох їм удалося мобілізувати, але так чи інакше кількість бойовиків істотно зросла.
Окрім того, терористи заповзялися підривати залізничне полотно та мости – вже й поза межами Донбасу.
Ну, а про напади на інкасаторські машини, про «конфіскацію» майна «неправильних» жителів, про подальше захоплення шкіл й адміністративних приміщень, про викрадення незгодних з бойовиками, про численні напади на журналістів і говорити не варто…
Нарешті, головне. Те, чого офіційний Київ, здається, не схотів чи не зміг зрозуміти в силу того, що розглядав людей як слухняних «гвинтиків». Ідеться про добре помітну деморалізацію українських частин. Принаймні, значної кількості солдатів та офіцерів.
Найгучніший «дзвоник» у цьому плані пролунав увечері 26 червня, коли в Донецьку терористи після тривалої перестрілки змусили скласти зброю і полишити казарми, розташовані практично в центрі міста, конвойний батальйон Нацгвардії. Офіційна версія – батальйон витратив усі боєприпаси в перестрілці з нападниками і передислокований в інше місце, командир взятий заручником. Неофіційна, яка належала проукраїнським місцевим журналістам, – що це був «договірний бій», як у футболі трапляються договірні матчі зі заздалегідь узгодженим результатом. Отож, стверджували журналісти, вояки батальйону просто вистріляли патрони в повітря, склали зброю і розійшлися – хто до іншої частини, давши підписку не стріляти в терористів, а хто – додому. Прикметним є те, що цей батальйон бойовики вже кілька разів намагалися змусити скласти зброю, але їх щоразу відбивали. Й тільки після «припинення вогню» та «консультацій» опір конвойного батальйону було зламано. Воно й зрозуміло: ніхто не прийде на допомогу, бо це треба з боєм іти через місто, авіацію не пошлють, справа кепська, а оскільки йдуть перемовини з керівниками «ДНР», значить, вони в очах Києва є реальною місцевою владою, краще не псувати з ними стосунки. Додайте до цього обробку вояків російським і місцевим телебаченням (під час активної фази АТО телевізор було дивитися ніколи, а тут…) – і не дивним стало інше повідомлення, що терористи захопили в Донецьку водія мінометної батареї 2-го механізованого батальйону, який охороняв аеропорт, разом із вантажівкою, у якій було чимало автоматів, гранат, мін і навіть прилад управління вогнем. Офіційна версія: водій викрадений, неофіційна – він за власною ініціативою полишив розташування частини…
Була інформація із зони АТО і про дезертирство. Теж не дивно: у бою є кураж, ти йдеш пліч-о-пліч з іншими, можеш стріляти по ворогах і знищувати їх. А сидіти цілодобово без зрозумілої мети під мінометним обстрілом і снайперськими кулями – це далеко не кожен витримає…
Ось так було випробувано – за схвалення ОБСЄ та ЄС – одностороннє припинення вогню. Щось схоже наразі відбувається на Близькому Сході, де ХАМАС уже використав «план Порош…». тьху, «план Трампа» для того, щоб повернути собі владу в Газі й убивати незгодних із ним. Що ж, не дарма, мабуть виник вислів: «Історія навчає тільки тому, що вона нікого не вчить».
Але хочеться, щоб Україна стала винятком із цього правила…
