Так, я не помолився. Час, нарешті, називати речі своїми іменами. Ті Сполучені Штати Америки, що їх знали як бастіон й арсенал демократії, припинили існування. На їхньому місці постав Вашингтонський улус Московської орди. Такий собі провінційний заокеанський васал фашистської Росії. Провінційний не в сенсі грубої сили, а в сенсі наявності мозків у чинної політичної еліти.
Іншими словами, наразі колишня супердержава, колишня опора світової демократії стрімко деградує – і, схоже, пишається своєю деградацією. Принаймні, більшість її населення (не вживаю поняття «громадяни», бо громадяни – це хтось зовсім інший).
Американський «мирний план» з 28 пунктів засвідчує це.
Дуже багато вже написано і сказано про абсурдність, про внутрішню суперечливість й алогічність цього «мирного плану». Наприклад, його перший пункт підтверджує суверенітет України. А інші пункти, починаючи з шостого, повністю перекреслюють цей суверенітет, встановлюючи чисельність ЗСУ, термін виборів, зміст системи освіти, мовну політику, зрештою, вимагаючи змін до Конституції. Причому «мирний план» не просто ставить жертву й агресора на один рівень – він неприховано обстоює інтереси агресора, тобто Московської орди. Аж до абсурду. Скажімо, якщо «Україна безпричинно випустить ракету по Москві чи Санкт-Петербургу», гарантії їй будуть скасовані. А якщо Росія вдарить по Києву чи Львову? Про це – анітелень. «Україна проведе вибори через 100 днів» (які саме вибори? через 100 днів після чого?). А от вибори у Росії не передбачені. Чому? Бо в очах Вашингтона Путін і Ко – легітимна влада, щоб вони не робили. І не просто легітимна, а така, яка заслуговує заохочень у вигляді територіальних набутків і повернення до системи світової торгівлі та відновлення місця у «концерті гігантів» шляхом реанімації G-8.
Узагалі-то заради понту американці могли би запропонувати вибори і на Москві, щоб «хороші росіяни» взяли у них участь. Але ні! Фашистський режим у Росії – законний. А навіть умовно демократичні сили – ні.
Утім, чого ще чекати від Вашингтонського улусу?
ISW проаналізував «мирний план» США: «повна капітуляція України в обмін ні на що». Його реалізація дасть Росії вигідніші позиції для майбутніх нових наступів, і не лише на Україну.
Ба більше: журналісти The Guardian довели, що декілька пунктів «мирного плану» є перекладом із написаного російською оригіналу. У відповідь віцетрамп Ді Венс заявив: «Критики мирних пропозицій, над якими працює адміністрація, або неправильно їх розуміють, або спотворюють ключові реалії на місці подій… Мир не здобудуть дипломати-невдахи чи політики, які живуть у світі фантазій. Його можуть досягти розумні люди, які живуть у реальному світі». Тобто російські фашисти та їхні американські сателіти. Таке вже було у 1938 році… Проте чинна вашингтонська владна команда освічених осіб у своєму складі не має. Крім хіба що Марко Рубіо, але він прагне за будь-яку ціну зберегти посаду, а тому здатен на будь-які дії. І тим небезпечний.
Із співавтором «мирного плану» Віткоффом усе простіше. Згадайте описану у книгах Віктора Суворова техніку вербування західних бовдурів совєтським спецслужбами та накладіть її на відосики, в яких Віткофф із захватом розповідає про Путіна…
При цьому чомусь ніхто не говорить, що у контрольованій Україною частині Донецькій області залишається ще близько мільйона цивільних мешканців. Схоже, команда Трампа їх просто не помічає. Або вважає, що їх слід негайно віддати Путіну. Бо то «російськомовні», які начебто мріють жити під орудою Москви. А чого «мріють»? Бо так говорять «кремлівські чекісти»…
І мимоволі весь час спливає запитання: якщо хтось поводить себе, як поводив би в такій ситуації «агент Краснов», може, він насправді є цим агентом? Який, звісно, змушений маневрувати, щоби втриматися на посаді, але при цьому за 11 місяців свого правління своїми діями (і бездіяльністю) допомогти Путіну вбити тисячі й тисячі українців та захопити значні українські території?
У мене немає однозначної й остаточної відповіді, проте в одному я впевнений: владний режим США стає дедалі більше фашизоїдним. Це ще не усталений фашизм – але ж в Італії у 1920-ті роки від приходу до влади Муссоліні до ствердження фашизму минуло цілих п’ять років. А єство режиму Вашингтонського улусу підтверджують його дії як на зовнішньополітичній арені, так і на внутрішньополітичній. Навіть деякі конгресмени-республіканці прямо говорять, що «посадовці адміністрації більше турбуються про те, як умиротворити Путіна, аніж про забезпечення реального миру», що «будь-які запевнення, що надаються Путіну, не мають винагороджувати його лихі дії чи підривати безпеку США або їхніх союзників» і роблять висновок: «Винагороджувати російську бійню було би катастрофою для інтересів Америки». Проте поки що не видно навіть найменших ознак відмови від цього. «Розумні люди, які живуть у реальному світі» солідаризуються і прагнуть вирішувати все за інші народи та держави. Не випадковою у цьому сенсі є артикульована прихильність Трампа до очільників тих тоталітарних держав, які так чи інакше підтримують Москву…
Що ж стосується внутрішньої політики, показовою є оцінка Трампом дій кількох конгресменів-демократів, які закликали військовиків і працівників спецслужб відмовлятися від незаконних наказів. Мовляв. це «підривна діяльність, яка карається смертю». Тим часом шестеро конгресменів, усі з військовим чи розвідувальним минулим, просто нагадали про те, що закони США вимагають відмовлятися від незаконних наказів, які здатні завдати шкоди цивільним і національним інтересам. Трамп своїй соцмережі Truth Social зазначив, що слова конгресменів «не можуть залишитися без відповіді» і назвав цю групу демократів «зрадниками». В іншому пості він підтримав коментарі своїх прихильників, в яких закликали «повісити їх». Іншими словами, Трамп демонструє класичний фюрер-принцип: закони не мають значення, за вимогу дотримуватися їх – смерть, якщо вони суперечать бажанням фюрера. Військовики мають в усьому підкорятися фюреру, а не діяти за законами. Фюрер думає і вирішує за всіх! Крапка.
І нарешті. Під час пресконференції після спілкування з новообраним мером Нью-Йорка Мамдані (до слова: з багатьох питань обидва діячі знайшли спільну мову, що не дивно) Трамп дозволив новому меру «Великого Яблука» назвати себе фашистом.
Ось як це було. Журналіст звернувся до Мамдані: «Ви стверджуєте, що вважаєте президента Трампа фашистом?»
Мамдані: «Я говорив про…»
Трамп: «Нічого, я розумію, просто скажіть так. Це простіше, ніж пояснювати. Я не проти»
Мамдані: «Так».
Весело, з посмішкою, наче напівжартома. Але уявіть Джона Кеннеді чи Рональда Рейгана, які говорять – ми не проти, щоб нас публічно називали фашистами, вперед, із піснями та танцями!
Насамкінець зауважу, що за «повну зраду України» (Борис Джонсон) Трамп сподівається (і про це говорить Ді Венс) 2026 року одержати Нобелівську премію миру. Що ж, хтось та висуне Трампа. Он Адольфа Гітлера висунули на Нобелівську премію миру на початку 1939 року – за Мюнхенську угоду, що засвідчує сайт Нобелівського комітету. Проте «миротворець» Гітлер разом зі Сталіним почав світову війну. Нинішній «мирний план», на думку багатьох аналітиків, здатен призвести до того ж. Але чи є хтось у Вашингтонському улусі, хто зважає на те, що не йде з Москви?
P.S. Хтось скаже: а як же «пекельні санкції» США проти Росії? Та де ви їх побачили? Справді пекельними вони стали б у разі, якби Україна отримала кількасот ракет «Томагавк». А так це просто виграшки, які допомагають Путіну консолідувати росіян у протистоянні «клятому Заходу».
