Те, що на Заході вистачає ідіотів, у тому числі й на високих посадах, які досі вірять у можливість чесного та справедливого миру з тоталітарною Росією, мене не дивує. Але те, що такі ідіоти існують серед українських політиків, науковців і публіцистів, не просто дивує, а просто-таки лякає. Наче цілий жмут міждержавних українсько-російських угод не був перекреслений Москвою у 2014 році, а затим (разом із новими угодами) – у 2022 році! Невже ж нові угоди, навіть такі, що винагороджуватимуть російську агресію, будуть виконуватися?
Досвід не лише нашої недавньої, а й усієї європейської історії з часу виникнення і розвитку Московії-Росії-СССР-РФ засвідчує у цьому сенсі дуже багато. І друге грудня тут – символічна дата.
Саме 2 грудня 1939 року у Москві був підписаний договір про дружбу та взаємодопомогу між СССР і ФДР. Договір, який став зразком для цілого ряду наступних діянь совєтсько-російського тоталітаризму.
Можуть запитати: а що таке ця «ФДР»? Запитання резонне. Для відповіді на цього звернімося до передісторії та післяісторії 2 грудня 1939 року.
У Совєтському Союзі панував міф про те, що незалежність Фінляндії дав Ленін. Це неправда. Ніхто цю незалежність не «дав». Фіни самі її взяли. Перша спроба була здійснена у липні 1917 року, у відповідь Тимчасовий уряд (соціалістичний, між іншим) військовою силою розігнав соціалістичний же фінський Сейм. У листопаді новий фінський парламент – Риксдаг – перебрав на себе всю владу у Фінляндії, а 6 грудня проголосив незалежність країни. Ленін і Троцький цю незалежність майже через місяць визнали, але водночас Ленін, ясна річ, дав директиву здійснити в країні «робітничу революцію» і відправив туди зброю та військові загони. Совєтська Росія офіційно визнала «Фінляндську соціалістичну робітничу республіку», у країні розпочалася громадянська війна, поєднана з більшовицькою інтервенцією. Але фіни обламали зуби «червоним» росіянам. Російсько-фінська війна завершилася у 1920 році Тартуським миром. А у 1932 році був укладений совєтсько-фінський Пакт про ненапад.
Й одразу Москва почала готувати новий напад на країну Суомі.
Численні західні історики не лише з числа «корисних ідіотів Кремля», а й із незалежних дослідників стверджують, наче Сталін боявся, що німецькі важкі гармати будуть розташовані на фінському Карельському перешийку й обстрілюватимуть звідти Ленінград. Скажімо, американський автор Еймос Чаппл пише так: «30 листопада 1939 року війська Совєтського Союзу вдерлися у Фінляндію, це стало початком так званої «Зимової війни». Неочікуваний напад стався після того, як Кремль, побоюючись можливого нацистського наступу через Фінляндію, наполегливо закликав до обміну територіями. Це відсунуло б фінський кордон від Ленінграда на декілька десятків і сотень кілометрів. Але різноманітні совєтські пропозиції фінський уряд відкинув».
Тобто в «неочікуваному нападі» винен був, виявляється, фінський уряд…
Насправді напад був дуже очікуваним. Перший етап спорудження лінії фортифікацій на фінському кордоні між Балтикою та Ладогою – 1918 рік, другий – 1920-24 рік, третій – з 1932 року, адже фіни розуміли: Пакт про ненапад, щойно підписаний з СССР, нічого не вартий, якщо його не підперти зброєю. На якийсь час вистачило… Але у січні 1939 року, після завершення Великого терору, командувачем Ленінградського військового округу був призначений командарм 2-го рангу Мерецков, який мав досвід війни в Іспанії. Улітку він провів рекогносцировку всього совєтсько-фінського кордону. Такі речі робляться при підготовці наступальних дій (а ще ж не буяла Друга світова війна, і демократична Фінляндія була союзницею Британії та Франції). Після того Головний військовий совєт у Москві обговорив плани нападу на фінів. Далі події помчали, наче пришпорені коні. Були підписані два Московські пакти між більшовиками та нацистами: про ненапад і про дружбу та кордон, згідно з таємними протоколами до яких Фінляндія відійшла до «совєтської зони інтересів», тобто була віддана на поталу Кремлю.
А тепер порівняйте самі: у вересні 1939 року Червона армія мала у своєму складі майже 5,5 млн «багнетів», а відмобілізована фінська армія – 250 тисяч. «Дружба, скріплена кров’ю» (Сталін) між СССР і Третім Райхом бурхливо розвивалася, Совєтський Союз активно підтримував нацистів на міжнародній арені проти «англо-французьких паліїв війни». І якщо – суто теоретично – чиїсь гармати й могли з’явитися на Карельському перешийку у демократичній Фінляндії, то лише британські та французькі. Хоча для того, щоби бити по центру Ленінграда, це мали би бути унікальні гармати, з дальністю стрільби близько 100 км, які існували у лічених дослідних екземплярах; Німеччина ж на той час таких гармат не мала взагалі. А як корелювалася з «безпекою Ленінграда» вимога передачі СССР західної частини півострова Рибачий за полярним колом (відстань до Ленінграда 1400 км)? Іще Кремль вимагав від Гельсінкі підписати угоду про взаємодопомогу; три балтійські держави на це погодилися, як наслідок – улітку 1940 року там відбулися «народні революції» і ці держави були приєднані до СССР – з відповідними наслідками, тобто російською колонізацією і масовим терором. А те, що Москва готувала саме такий сценарій і для незговірливої Фінляндії, засвідчує початок формування «фінської народної армії» з карелів, фінів і вепсів у жовтні 1939-го.
«Неочікуваний напад» розпочався – й одразу московське радіо сповістило про «народне повстання» у «Суомі-красуні» (так співалося у совєтській пісні, яку негайно почали крутити всюди, де могли) та про створення «Фінляндської Демократичної Республіки». 2 грудня 1939 року у Москві номінальний глава совєтського уряду Молотов і керівник «народного уряду» ФДР Куусінен («за сумісництвом» – член ВКП(б) і секретар виконкому Комінтерну) підписали названу вищу угоду, причому Куусінен написав своє прізвище по-російськи…
Далі була Зимова війна, яка завершилася 12 березня 1940 року «болісним компромісом» – фінам довелося віддати близько 10% своєї території, а Кремлю відкласти приєднання всієї Фінляндії до СССР. І негайно після того совєтська сторона заходилася «виправляти» на свою користь окремі ділянки щойно встановленого кордону та розробляти нові плани «народної революції». А для того, щоби цю революцію підштовхнути, Москва відмовилася виконувати угоду щодо постачання збіжжя до Фінляндії. От відмовилася – все, хай поголодують. У фінів не залишилося виходу – довелося звернутися за допомогою до Берліну. А в СССР був розроблений черговий план війни й окупації Суомі…
Еймос Чаппл зазначає: «Вже через рік після закінчення «Зимової війни» Фінляндія ухвалила рішення приєднатися до нацистського вторгнення в СССР». Ні, Фінляндія вустами міністра закордонних справ заявила про свій нейтралітет у совєтсько-німецькій війні, але 25 червня 1941 року – коли зібрався фінський парламент, щоб остаточно проголосити нейтралітет, – «сталінські соколи» без оголошення війни здійснили масований наліт на міста країни, включно з Гельсінкі, затим танки з червоними зірками на броні перейшли кордон. Тому Фінляндія була змушена офіційно оголосити війну агресору, а це дало змогу Кремлю говорити про «фінську агресію»: вони самі нам оголосили війну!
Паризький мирний договір 1947 року, який підбив підсумки Другої світової війни, де-юре визнав законною обидві совєтські агресії та численні анексії фінської території. Не було взято до уваги те, що Кремль буквально заштовхнув країну Суомі до союзу з Гітлером. Така зрада з боку західних демократій надовго зіпсувала ставлення фінів до своїх колишніх європейських друзів і партнерів, у підсумку Фінляндія надовго стала совєтським сателітом. Сталін обмежився «лише» угодою про взаємодопомогу, підпорядкувавши собі збройні сили Фінляндії та готуючи її повну анексію. Не даремно у 1940 році була створена «друга країна Суомі» - Карело-фінська ССР на чолі з тим самим Куусіненом. У перспективі вони мали «добровільно возз’єднатися». На щастя для фінів, Сталін помер, і Хрущов у 1956 році відмовився від цього плану, перетворивши «другу Фінляндію» на Карельську АССР. Але Кремль усе одно контролював життя фінів; у шкільних підручниках не було жодної негативної згадки про СССР; армію навчали совєтські офіцери тощо. Все це отримало назву «фінляндизації», тобто режиму співіснування двох держав, за якого жертва агресії номінальну незалежність і демократію коштом підпорядкування своєї зовнішньої та внутрішньої політики вимогам тоталітарного агресора. Сучасна фінська письменниця Софі Оксанен зазначає: «Фінляндизація була свого роду ментальною окупацією – СССР мав на меті окупувати нашу країну психологічно. Прийняти таке минуле загалом складніше, ніж історію окупованої, колонізованої нації. До того ж, оскільки становище Фінляндії було унікальним, ми навіть не можемо вчитися на чиємусь досвіді. Але сподіваюся, що інші навчаться на нашому: як на мене, феномен фінляндизації мають вивчати в усіх школах Східної Європи. Деякі іноземні політики вважають, що Україна мала би погодитись на такий сценарій. Але не знаю жодного фіна, який би порекомендував таке. Фінляндизація тягне за собою моральну та етичну деградацію. Це ерозія гідності, що роз’їдає ментальний захист нації. Це поступова втрата себе».
Лише зараз нові покоління фінів насмілилися вийти з російського затінку, притьмом ставши членом НАТО та оголосивши Москву ворогом цивілізації. У відповідь остання розгортає значні військові сили на фінському кордоні…
