Історія не пробачає невивчених уроків, особливо коли ці уроки написані кров'ю. Понад сто років тому Українська Народна Республіка втратила незалежність не лише через переважаючу силу більшовицьких орд, а й через внутрішню сліпоту політичних еліт. Поки на фронтах гинули найкращі — такі як полковник Петро Болбочан, якого знищили свої ж через політичні ревнощі — у київських кабінетах політики ділили владу, зводили рахунки та боролися за рейтинги.
Сьогодні, у розпал найстрашнішої війни XXI століття, ми з жахом спостерігаємо реінкарнацію цієї трагедії. Ми звикли шукати ворога в небі, до болю в очах вдивляючись у траєкторії балістичних ракет. Але найбільша, фатальна помилка нашого суспільства — це наївна, інфантильна віра в те, що лінія фронту закінчується там, де не чути сирен.
Реальність набагато цинічніша і брудніша. У тилу розгорнулася холоднокровна, системна війна влади за абсолютну монополію. Під прикриттям гасел про національну єдність державний апарат будує «п'єдестал для одного». І фундаментом для цього п'єдесталу стають знищені репутації воюючої меншості — військових, волонтерів, експертів та громадських діячів, які мають сміливість не бути слухняними гвинтиками системи.
МОТИВ: ВЛАДА БЕЗ РЕЙТИНГІВУтримувати абсолютну владу без реальних, органічних рейтингів — завдання надскладне. Коли суспільство щодня стикається з наслідками некомпетентності, коли економіка тримається на західних донаціях, а корупційні скандали вибухають щотижня, системі потрібна димова завіса.
Щойно виникають незручні питання про те, чому Міндічу, Галущенку та нескінченному списку мародерів з партії «Слуга народу» дозволено збагачуватися під час війни, вмикається перевірена політтехнологія. Кидається команда «фас» на тих, хто має репутаційну вагу. Це робиться для того, щоб переключити увагу суспільства та одночасно зачистити поле від можливих конкурентів. Якщо своїм корупціонерам можна все, то при чому тут взагалі війна? Вона стала лише зручною ширмою для переділу сфер впливу.
АНАТОМІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕВНОЩІВСправжніх патріотів та професіоналів вибивають з поля гри один за одним, як фігури на шахівниці. І кожна така атака має свою чітку логіку:
Валерій Залужний та страх перед органічним авторитетомФеномен Залужного став кісткою в горлі для політичного керівництва. Його авторитет базувався не на телемарафонах чи постановочних відео, а на реальному врятуванні нації в найчорніші дні. Звільнення Залужного та його подальше політичне заслання супроводжувалося брудною кулуарною кампанією. Влада намагалася «приглушити» його рейтинги контрольованими витоками інформації та брехнею про те, «хто насправді винен» у провалах на фронті. Це класичний страх номенклатури перед бойовим генералом — страх, який змушував радянське керівництво відправляти Жукова в Одесу, а керівництво УНР — розстрілювати Болбочана.
Військові професіонали: Марченко та ЧервінськийГенерал Дмитро Марченко, який відстояв південь, та розвідник Роман Червінський, який проводив унікальні операції, стали мішенями саме через свій професіоналізм. Вони заважали будувати схеми, відмовлялися грати за правилами тіньових «смотрящих» і говорили правду. Їх провели через жорна судів та медійної дискредитації. У постінформаційну епоху правда є найбільшим ворогом системи, тому носіїв цієї правди необхідно було закатати в асфальт кримінальних справ.
Петро Порошенко та стратегія тисячі порізівОпозицію системно зв'язують безрезультатними звинуваченнями та безглуздими викликами до суду. Мета цих дій — не пошук істини (більшість справ розвалюються до суду), а банальне відбирання дорогоцінного часу, ресурсу та паралізація політичної діяльності. Це створення ілюзії «ворога народу» для підтримки градусу ненависті в суспільстві.
Яна Зінкевич і «Госпітальєри»: боротьба ухилянтів з воюючою меншістюНайбільш цинічним актом цього театру абсурду стала організована травля Яни Зінкевич. Ця кампанія оголила всю моральну деградацію атакуючої сторони. Якщо придивитися до тих, хто її травить, ми побачимо парадоксальну картину: ці люди самі не воювали й не воюють. Можливо, вони й не донатили. Вони точно не рятували розірваних снарядами бійців під шквальним вогнем. Зате понтів, галасу та агресивного самопіару в них — на цілу дивізію.
Приводом стали маніпуляції навколо фінансів. Але закон (ст. 16 Закону «Про благодійну діяльність») чітко дозволяє фондам залишати до 20% від зборів на операційні витрати. І тут система демонструє своє лицемірство: поки мільйонні «відсотки» на рахунках лояльних до влади медійних персон (Сергія Стерненка, Сергія Притули) толеруються і сприймаються як норма для їхнього ж піару, Яну Зінкевич, яка роками тягне на собі пекельну медичну роботу фактично «в нуль», перетворюють на ворога. Чому? Бо на п'єдесталі немає місця незалежним фондам. Будь-яка нелояльна структура має бути знищена.
Свого часу «Квартал» точно так само, через телевізійний ефір та скетчі, знищував репутації реформаторів — Валерії Гонтаревої, Уляни Супрун. Тепер ці методи стали державною політикою.
«ІПСО НАВИВОРІТ»Проте влада не робить брудну роботу власноруч. Для ударів по незручних волонтерах, бізнесменах та громадських діячах використовується транснаціональна злочинна організація, яка де-факто є інфраструктурою ФСБ в Україні. Це мережа сайтів-смітників (Антикор, Скелет, Морковка тощо), які обслуговуються недобитими соратниками ОПЗЖ.
Це «ІПСО навиворіт»: московський сервер працює як криве дзеркало. Справжніх патріотів вони алгоритмічно розпинають, навішуючи ярлики «агентів Кремля», а реальних зрадників, колишніх регіоналів і злодіїв — SEO-цементують у Google як «прагматичних політиків».
На моєму власному прикладі (кейс Владислава Смірнова) я з протокольними доказами розкрив анатомію цієї системи:
Російський слід: Юристи міжнародного сервісу Cloudflare на мій офіційний запит підтвердили: Origin Host (реальний сервер) сайту skelet.org, що розганяв про мене наклеп як про «колаборанта», фізично знаходиться в Росії (Host: RU-JSCIOT, RU). Тобто матеріали, що знищують українських діячів, фізично генеруються та зберігаються під контролем Луб'янки.
Сліди ОПЗЖ: Материнська плата системи — портал «Антикор» — маршрутизувався через провайдера Variti, що інтегрований у кіберпростір агресора. Сайт «Морковка» світить контакт sokratiusir@list.ru (підсанкційний Mail.ru).
Я поклав ці докази, IP-адреси та факти шантажу на стіл СБУ та Кіберполіції. Результат? Абсолютна, свідома сліпота. Правоохоронна система не чіпає ці російські сервери, бо ця цифрова гільйотина життєво необхідна владним кабінетам у Києві. Їм вигідно мати «сіру зону», де можна замовити знищення будь-якого опонента.
ДЕГРАДАЦІЯ «УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ»Але цей тіньовий бруд ФСБ не мав би такої руйнівної сили, якби його не відмивали так звані «респектабельні» ЗМІ. Сьогодні ми є свідками катастрофічного явища — перетворення журналістики на «журнаповію», обслуговування політичного та комерційного замовника за репутаційний прайс.
Найяскравішим символом цього лицемірства стала «Українська правда» (УП). Видання, яке колись народилося як відповідь на свавілля влади і сплатило за свободу слова життям Георгія Ґонґадзе, сьогодні перетворилося на зручний інструмент для легалізації інформаційного кілерства.
УП любить говорити про стандарти. Але бренд — це не ікона в підвалі сайту. Це здатність редакції сказати «ні», коли на стіл кладуть токсичний матеріал. Натомість УП демонструє функціональну продажність найвищого ґатунку.
Анатомія медійного цинізму на моєму прикладі:
Є особливий рівень морального падіння, коли медіа використовує людину як авторитета, коли це вигідно, а потім здає її на поталу без жодних доказів. У 2025 році в матеріалі УП (Life) «Як зупинка програм USAID вплине на українську медицину» мене цитують як засновника центру «Медичний конструктор». Мої оцінки використовуються як частина серйозної аналітики. Для УП я був корисним «профільним голосом».
Але вже 16 січня 2026 року на тій же УП виходить колонка, де мене персонально, без жодної методології чи запиту на коментар, таврують «найбільш затребуваним кремлем» і «підібраним москвою».
Композиція цієї колонки — це гротеск. В автора всього три тексти на сайті: про Скоропадського, про Порошенка/Мазепу і... про ...громадянина Смірнова, якого маркують «агентом». Це не збіг. Це цілеспрямований репутаційний постріл.
Як реагує редакція? Після двох офіційних звернень з вимогою надати право на відповідь (що є прямим обов'язком медіа за законом), УП просто залягла на дно. Жодного спростування, жодної мотивованої відмови. Вони прикриваються цинічною плашкою: «редакція не несе відповідальності за блоги».
Це квінтесенція лицемірства. Вони продають довіру до свого домену, а відповідальність перекладають на авторів. Перекладаючи на побутову мову, УП каже: «Ми дамо вам мегафон. Але якщо ви цим мегафоном комусь розіб'єте життя — ми тут ні до чого, ми просто стояли поруч».
Ні. Ви не просто стояли поруч. Ви — сцена, ви — звукорежисер, і ви — каса на вході. Між статусом експерта і статусом «ворога» на ваших сторінках немає журналістики — є лише брудний перемикач.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУТе, що відбувається сьогодні — від цькування Залужного і Зінкевич до роботи російських серверів під кришею силовиків і продажності «Української правди» — це єдиний процес. Це побудова п'єдесталу для одного на кістках тих, хто реально захищає цю країну.
Влада вирішила, що під час війни їй можна все. Але збивати рейтинги людей, які тобі заважають, прикриваючись патріотичними гаслами — це шлях до прірви. Суспільство має усвідомити: якщо ми дозволимо ухилянтам, продажним медіа та тіньовим кураторам з РФ завершити цю зачистку, в Україні не залишиться нікого, хто зможе сказати правду. А країна без правди приречена на поразку.
