Економіка Росії все-таки просідає. Мобілізаційний ресурс теж починає давати збій. І паралельно Україна нарощує спроможність завдавати ударів углиб території Росії.Тут важливо, що за ці роки, починаючи з 22-го, змінюються не стільки економічні показники, скільки психологічні. Парад був передвісником. І коли ми говоримо про війну на виснаження, цей психологічний фактор може впливати якнайкраще. Причому, в обидві сторони.
Минулого року один із головних ідеологів Кремля Владислав Сурков в інтерв'ю французькому виданню сказав, що розширення «руського світу» навіть у режимі «геополітичної самотності» — це органічний процес. Як і розділення України. Але в цьому ж інтерв'ю він каже, що для Москви головне — «не надорватися».
І ось цей момент, дуже схоже, все ж настає. Правильно, але прогнозовано.
Як би там не було, ми рухаємося до траєкторії «Мінська-3». По суті, органічного заморожування, яке буде приправлене довгим процесом узгодження документів і зниження військової активності по лінії зіткнення.
По суті, зараз Путін через потенційну ескалацію вже бореться не за капітуляцію України, а за пункти, які не дадуть йому, безумовно, втратити статус царя. Бо хто буде орієнтуватися на вождя, який не поліпшив, а на п’ять років лише погіршив концептуальне сприйняття Росії у світі та її стратегічні позиції? А вони явно погіршилися. З цієї проблематичної ями роками доведеться вибиратися. І до того ж — вкладатися у захоплені регіони, щоб не спровокувати внутрішніх бунтів.
Психологічно визнати поразку Путін не може. Але й тягнути ношу, яку він на себе взяв, вже теж не дуже може. Бо стратегічно Росія, попри заявлене у 2007-му році бажання, так і не змогла стати учасницею нової Ялти.
А ось справжня «Ялта» цього тижня відбуватиметься в Пекіні. Куди, звичайно, Росію не запрошували. Трамп і Сі зустрічаються після кількох перенесених дат. Трамп — не в найкращому становищі, бо обтяжений Іраном. Сі — теж не в ідеальних умовах, бо прогнозоване китайське «економічне диво» через регіональні загострення у світі не дає можливості стати економікою номер один.
І тому на порядку денному відразу буде багато пунктів, які повинні збалансувати не тільки двосторонні відносини, але й підготовку до сценаріїв, які задовольнять обидві сторони. І це Іран, Україна та Тайвань.
Не буду розписувати, наскільки кожен із цих кейсів зараз є подразником для світової економіки, тут все зрозуміло. Єдине, що зараз заслуговує на увагу, — наскільки обережний Китай готовий повноцінно включитися в ці сценарії. Бо для Пекіна кожен із них — це про іміджеві та фінансові ризики.
Для США зараз — це про тактичні перемоги, які Білий дім продаватиме на виборах до Конгресу. І тут, підозрюю, головним фактором, який може не поліпшити, а навпаки загострити і так критичні теми, буде характерна лінія поведінки Трампа. Коли він у якийсь момент не зможе переступити через власне его.
Загалом ця зустріч дійсно може стати історичною, якщо не перетвориться на змагальний процес за право диктувати умови.
Translated with DeepL.com (free version)
