Днями військове командування РФ на весь світ заявило про досягнутий рекорд: за добу збито 1015 українських дронів! Одночасно було заявлено про знищення оточених частин «київського режиму» у черговому «котлі» та про вихід росіян у передмістя Запоріжжя. І, звісно, про знищення «високоточною зброєю» цілої низки важливих військових об’єктів, замаскованих під ТРЦ, медзаклади та школи з дитсадками, у Києві.
Що цікаво: трапляються у світі інформагенції (щоправда, здебільшого російськомовні), які передруковують такі повідомлення без коментарів. А дарма. Бо ж ідеться навіть не про пропаганду чи дезінформацію, а про нове видання тоталітарної міфології сталінської доби. Яку продукували свого часу як особисто «вождь народів», так і Совінформбюро часів Другої світової.
Ось два таких повідомлення від початку липня 1941-го, коли Червона армія тікала, кинувши тисячі танків, літаків, гармат і мільйони гвинтівок.
«Взвод сержанта тов. Поросьонкова протягом одного бою тричі ходив у багнетну атаку на противника і винищив понад 150 німецько-фашистських окупантів. Сам тов. Поросьонков заколов у цьому бою 11 ворожих солдатів».
«Червоноармійці-кухарі Чадін й Іванов були оточені десятьма німецькими автоматниками. Сміливі червоноармійці вступили у бій із ворогами. Тов. Чадін заколов багнетом 3 німецьких солдатів, а тов. Іванов застрелив офіцера, інші вороги почали тікати».
Очевидно, німецькі вояки самі по черзі підставлялися під багнет сержанта Поросьонкова, а автоматники забували, як стріляти… І головне – у нинішній Росії неважко знайти персонажів, які вірять у такі «документи»!
А ось – фрагмент нагородного документу того ж часу:
«13 липня 1941 року з району Песець, червоноармієць Овчаренко віз боєприпаси для 3-ї пульроти, перебуваючи від свого підрозділу за 4-5 кілометрів. У цьому районі на червоноармійця напали й оточили дві автомашини у складі 50 німецьких солдатів і трьох офіцерів. Виходячи з машини, німецький офіцер скомандував червоноармійцеві підняти руки вгору, вибив з його рук гвинтівку і почав учиняти йому допити.
У червоноармійця Овчаренка у возі лежала сокира. Взявши цю сокиру, червоноармієць відрубав голову німецькому офіцеру, кинув три гранати поблизу машини. 21 німецького солдата було вбито, інші в паніці втекли. Вслід за пораненим офіцером, Овчаренко з сокирою в руках переслідував його та на городі м. Песець, упіймав його і відрубав йому голову».
Ось так. Із сокирою в руках гнався за офіцером і відрубав йому голову. Чим не описання «героїчних подвигів» нинішніх учасників «СВО»?
А ось що повідомляло Совінформбюро в середині серпня 1941-го: «Німецька армія зазнає величезних втрат… Полонений офіцер 8-ї німецької танкової дивізії К. Бренінг показав: «Наша дивізія втратила три чверті свого особистого складу». Полонені солдати тієї ж дивізії Б. Ківстлер та Е. Гартман підтвердили, що їхні роти повністю знищені. У них залишилося не більше 5 солдатів, які здалися в полон. Полонений солдат 284-го полку 96-ї піхотної дивізії Р. Меллінг заявив: «У бою, в якому я брав участь, знищено весь наш батальйон. 80 солдатів було взято в полон, а решту вбито або поранено».
Середина жовтня: «Полонені солдати повідомили, що у 220 полку 58 німецької дивізії сталися заворушення. Полк відмовився піти в наступ. Щоб змусити солдатів виконати наказ, командування дивізії пустило у хід зброю».
Нарешті, повідомлення від 27 жовтня 1941-го: «Серед захоплених останнім часом у полон фашистських солдатів зустрічається багато людей із серйозними фізичними вадами, як-от: із відсутністю з раннього дитинства одного ока, з сильної короткозорістю, при якій людина без окулярів зовсім не бачить, з кульгавістю в результаті неодноразових операцій внаслідок гниття ноги та з іншими подібними фізичними недоліками. Полонені заявляють, що зараз у німецьку армію взяті поголовно всі особи віком від 17 до 50 років, не виключаючи людей з такими фізичними вадами, з якими раніше до армії ніколи не брали».
Просто-таки методичка для всіх тих відеофейків про діяльність ТЦК…
Але все це – важливі, але не головні складові совєтської воєнної міфології. Головні конструював особисто «великий вождь», носій абсолютів.
«Ворог жорстокий і невблаганний… Він ставить за мету відновлення влади поміщиків, відновлення царизму, руйнування національної культури та національної державності росіян, українців, білорусів, литовців, латишів, естонців, узбеків, татар, молдаван, грузинів, вірмен, азербайджанців та інших вільних народів Совєтського Союзу, їхнє онімечення, їхнє перетворення на рабів німецьких князів і баронів». Логіка залізна: відновлення царизму – а тим самим й онімечення «вільних народів СССР». От за якою логікою був сконструйований «київський нацистський режим», чи не так? Не кажучи вже про те, що, виявляється, саме в Совєтському Союзі мали свободу та національну державність литовці, латиші й естонці…
Утім, Сталін далі розвинув цю міфологему: «Гітлерівський режим є копією того реакційного режиму, що існував у Росії за царизму… Гітлерівці так само охоче зневажають права робітників, права інтелігенції та права народів, як зневажав їх царський режим, вони так само охоче влаштовують середньовічні єврейські погроми, як влаштовував їх царський режим». Рівень ірреальності нинішніх російських тоталітарних міфів заданий Сталіним.
І не тільки рівень ірреальності («вірую, бо абсурдно»), а й текстуальну ідентичність. Сталін, 6 листопада 1941 року: «Німці, вважаючи свій тил на заході забезпеченим, мають можливість висунути всі свої війська та війська своїх союзників у Європі проти нашої країни… Наша країна веде визвольну війну одна, без будь-якої військової допомоги, проти з’єднаних сил німців, фінів, румунів, італійців, угорців». Путін, 9 травня 2021 року: «У найважчий час війни, у вирішальних битвах, що визначили результат боротьби з фашизмом, наш народ був самотнім, одним на складному, героїчному та жертовному шляху до Перемоги. Бився на смерть на всіх рубежах, у найжорстокіших боях на землі, на морі та в небі». З погляду історичної правди – нахабна брехня, з погляду тоталітарного міфу – абсолютна істина.
І нарешті про глобальні сталінські лекала щодо втрат як противників «зореносної Москви», так і своїх військ. Сталін, 6 листопада 1941 року: «За 4 місяці війни ми втратили вбитими 350 тисяч і зниклими безвісти 378 тисяч осіб, а поранених маємо 1 мільйон 20 тисяч осіб. За той же період ворог утратив убитими, пораненими та полоненими понад 4 з половиною мільйонів людей». Тобто відкинуло копита більше німецьких вояків, аніж узагалі було на східному фронті. І наступного дня: «У Німеччині тепер панують голод і зубожіння, за 4 місяці війни Німеччина втратила 4 з половиною мільйони солдатів, Німеччина спливає кров’ю, її людські резерви вичерпуються, дух обурення опановує не тільки народи Європи, що підпали під ярмо німецьких загарбників, а й самим німецьким народом, який не бачить кінця війни. Німецькі загарбники напружують останні сили». Минуло кілька тижнів – і Совінформбюро 25 листопада 1941 року опублікувало нові цифрові дані. «Втрати німецьких військ за 5 місяців війни: близько 6.000.000 вбитими, пораненими та полоненими; танки – понад 15.000; літаки – близько 13.000; гармати – до 19.000». Іншими словами, тепер уже всі німецькі вояки на всіх фронтах відкинули копита, згоріло втричі більше танків, ніж узагалі було у Вермахті, а літаків Люфтваффе – учетверо більше, ніж воювало проти СССР. Про гармати і говорити не варто. А мудрий Сталін розповідав, що «танків у нас все ж таки в кілька разів менше, ніж у німців, німці виробляють набагато більше танків, бо вони мають тепер у своєму розпорядженні не лише свою танкову промисловість, а й промисловість Чехословаччини, Бельгії, Голландії, Франції». Танкову промисловість окупованої Чехії нацисти справді задіяли (у 1941 році приблизно чверть їхніх танків на східному фронті була випущена у «протектораті Богемія унд Моравія»), французьких танків було пару десятків у вогнеметному варіанті, а танкові заводи Бельгії та Нідерландів – це всесвітньо-історичне відкриття «корифея всіх наук». Але справді наприкінці 1941-го була приблизна рівність між Третім Райхом і Совєтським Союзом по танках – просто останній за 5 місяців війни втратив десь так 25 тисяч танків, не рахуючи гарматних броньовиків і танкеток…
Що ж, більш-менш зрозуміло, чому сотні мільйонів людей в СССР і за його межами свого часу вірили Сталіну, жили в полоні совєтської міфології й, образно кажучи, воювали у взводі сержанта Поросьонкова. Та чому донині по всьому світу вистачає охочих жити за приписами Москви, обожнювати Путіна та беззастережно довіряти йому? І що слід зробити, щоби ці міфи назавжди перетворилися на історичні анекдоти з життя Homo Sovieticus?
