Путін перебуває в паралельному політичному вимірі з усім цивілізованим світом. Спритний тактик – він застряг в старому царському імперіалізмі і його розривають нестримні бажання територіальної жадібності. А провальне управління державою і національно фрагментована Російська Федерація, в якій відсутня внутрішня згуртованість, робить російського правителя комічною політичною фігурою. Ніхто в світі не вірить у “велич Росії”, і це засмучує диктатора найбільше.
Втім, найкращі китайські бойові мистецтва завжди стверджували, що нагорода дістається тим, хто вміє перемагати без бою. Японське дзюдо є хобі Путіна, і він добре вивчив його уроки. У цьому випадку, штучно створена криза навколо нового вторгнення в Україну є грою розпаленого шовінізмом розуму, до якої західні лідери зовсім не звикли, будучи буквалістами від природи.
Росія розгортає величезну армію на кордоні з Україною і звинувачує решту світу в антиросійській істерії. Лавров і його начальник Путін, вже набридли всім, виконуючи одну і ту ж безкінечну “політичну арію” з опери “Ми бідні жертви НАТО”: “всі інші – ворожі до нас, і ніяк не хочуть зрозуміти Росію, яка нікому не загрожує. Ви кажете, що Росія хоче вторгнутися? Так це антиросійська істерика і роздмухування русофобії”.
Хоча це може бути просто геополітичний блеф, а може і підготовкою до нової війни, яка мусить, за задумом Кремля, відволікти населення від ганебної економічної ситуації в Росії.
Путін лякає усіх НАТО. Але ж ніхто не заважає Кремлю створити свій альянс, залучивши туди Білорусь, Кубу, Сирію, Північну Корею, Венесуелу і Нікарагуа. І це нічого, що багато бажаючих вони до нього не залучать, проте якщо вони назвуть його “АнтиНАТО”, до це додасть такому союзу вагомості і солідності.
Непопулярність путінської Росії виникає, з одного боку, через колишню окупацію Східної Європи Радянським Союзом і нещодавню окупацію Криму та частини Донбасу.
З 2014 року Москва намагається перетворити Україну на зону “керованого хаосу”, за якого, рано чи пізно, там мають прийти до влади проросійські сили, які розвернуть рух країни у діаметрально протилежному напрямку, а з часом приймуть рішення, нібито від імені українського народу, про приєднання до подоби нового СРСР.
А поки що російське керівництво, все більше концентруючи чисельні свої війська на кордоні з Україною, розширює зону нестабільності і напруги. В якій, за їхнім задумом, незабаром потрібно буде наводити певний “порядок”, і єдина, хто буцімто може це зробити, це звісно сама Росія.
Розрахунки досить примітивні. Подібне “наведення порядку” вторгненням принесе росіянам великі витрати, і не тільки людські, але і підтримування хаосу на кордоні також багато коштує. Тепер явно виходить, що в Кремлі ніяк не можуть вибрати, якому з цих сценаріїв віддати перевагу.
Путінська головна мета, прагнучи до домінування в Європі, вбити клин непорозуміння між Євросоюзом і Сполученими Штатами, граючи на розбіжностях між Америкою і Німеччиною щодо відносин з Росією. А стягуючи військові сили на західний фланг, послабити бажання українців протистояти навалі з Москви, думаючи, що вдасться вживити в їхню свідомість переконання, навіщо вступати в протиборство з РФ, якщо всерівно програєш.
Втягнення Росії в кривавий конфлікт з Україною, яку підтримує Захід, не лише здатне ще більше послабити і без того критичну демографічну ситуацію в РФ (бо скоро вже там взагалі не буде кому охороняти кордони), а й може гарантовано призвести до зростання внутрішнього інакомислення. Яке закінчиться внутрішніми протестами і потужним народним вибухом, а довічний президент Росії дуже боїться долі Ніколає Чаушеску і Муаммара Каддафі.
Нагнітання Кремлем кризової ситуації щодо України покликане відволікти російський народ і знову легітимізувати путінську владу. Вторгнення до Криму дозволило Путіну зміцнити та розширити свій контроль над Росією. Але кинутий виклик США і НАТО та плановане нове вторгнення в Україну можуть легко призвести до зворотного ефекту.
Російські політичні еліти вже втомилися від напруги, яку влада цілеспрямовано нагнітає на всіх можливих напрямках. І як тільки вони висунуть потужну політичну фігуру, яка буде здатна замінити деспота, що загрався, номенклатура буде діяти рішуче та жорстко. Оскільки там мало бажаючих загинути в ядерній війні, яку так провокує Путін.
Він готовий спустити “псів війни”, як це зробив Гітлер в 1939 році. Тоталітарний правитель рідко усвідомлює свої межі, і це найбільша стратегічна помилка з 1941 року. Очевидно, що Путіна слід було зупинити значно раніше. Але зараз настав час розчавити режим, який готовий знищити людську цивілізацію тільки, щоб досягти свого ефемерного результату.
Якщо Путін таки наважиться вторгнутися, то це надовго опустить позиції Російської Федерації у світі. Росія, в кінцевому підсумку, втратять ринок газу і нафти в Європі. США зможуть швидко наростити виробництво енергоносіїв, і Москва буде продавати їх тільки Китаю. І то за дуже зниженою ціною, яку встановить сам Пекін. А Сі Цзіньпін терпляче чекає свого часу.
Якщо ж “гаряча війна” триватиме більше 5 днів, пекельні міжнародні санкції, різке погіршення внутрішньої ситуації в самій РФ, катастрофічна девальвація рубля і нестримна інфляція, створять йому такі проблеми вдома, що за кілька тижнів він просто злетить зі свого “президентського трону”.
Та, попри все, деспот продовжує маневрувати. Він тому так швидко вийшов з Казахстану, де росіяни планували залишатися на невизначений час, що Пекіну, який тепер виступає у ролі “старшого брата” Москви, не сподобалося ситуація за якої казахська територія повністю ставала зоною підконтрольною Кремлю. Адже у КНР щодо цієї країни зовсім інші наміри.
Схоже на те, що Путін, розраховуючи на підтримку Сі Цзіньпіна у протистоянні з Америкою і Європою, готовий підписати з Пекіном пакт, де буде зафіксована згода на силове приєднання Тайваню до Китаю.
Обидві сторони не хочуть навіть і думати про те, що їхній реванш може не вдатися, а поки що воліють вичікувати, сподіваючись на вдалий шанс для цього.
Одна з головних причин, чому Росія ще не вторгнулася знову в Україну, це те, що Путін не хоче бути принижений поразкою, якщо він це зробить і програє. Адже путінський телевізор так накачав населення шовіністичною пропагандою, що сьогодні для “справжнього росіянина” бути приниженим Заходом – доля гірша за смерть.
Рішення Путіна, чи і коли вторгнутися в Україну, залежить більше від метеорологів, ніж генералів. Якщо вони спрогнозують, що в Європі в найближчі декілька місяців буде холодна погода, то він цілком може вирішити почати наступ, знаючи, що зможе використовувати поставки газу як зброю. Німеччина була попереджена про подібну ситуацію ще десятиліття тому, на початку розробки проекту “Північний потік”, проте до уваги це там не взяли.
Крім того, взимку танки добре можуть їздити по замерзлому ґрунту, якщо різко потепліє, то дороги для них стануть погано прохідними. Тобто, російська загроза може різко зменшитися вразі початку теплої весни. Це не означатиме, що в Москві відмовляться від ідеї за будь-яку ціну запобігти вбудовуванню України в західні інституції безпеки. Але на деякий час Київ зможе отримати певний перепочинок.
Та нині Росія встановила максимальний рівень загрози для України. В “експансіоністському меню” Путіна прослідковуються різні варіанти: від локального вторгнення на Донбасі до бойових дій на кордоні з Білоруссю і повномасштабного вторгнення одночасно зі Сходу, Півдня і Півночі. Для Москви також важливо максимально паралізувати українську економіку, яка зараз і так переживає непрості часи із-за надзвичайно завищеної ціни на газ.
Дії Росії свідчать про те, що справжня мета Кремля полягає не тільки в тому, щоб окупувати Україну, а й щоб повністю змінити обстановку на Сході Європи та одночасно не допустити вступ України і Грузії в НАТО.
Вони тестують Захід на нервозність і на те, чи можливо хоч якось зрушити США з позиції беззастережної підтримки України. Звісно, Україна не має шансів у прямому класичному протистоянні з Росією. Але справа в тому, що ми більше не живемо в епоху симетричних воєн. І кремлівці потроху починають це розуміти.
Нова військова авантюра Путіна може коштувати Російській Федерації дуже багато. Ведення війни обходиться надзвичайно дорого. До цього всього ще й існує загроза жорстких санкцій. Це має стримувати Росію. Не говорячи про те, що це стане підштовхуванням Швеції і Фінляндії до членства у НАТО. Висновок може бути з цього лише один: у цю гру зіграти можна, але можна при цьому багато програти.
Імперські фантомні болі Путіна лікуються тільки силою. І тих сфер впливу 80-х років, які хотіла відновити Росія, ніколи більше не буде. Москві доведеться також змиритися з тим, що колишні радянські республіки тепер є незалежними державами, яким більше не можна диктувати і нав’язувати свою волю силою.
Як не сумно це б не звучало для Кремля, часи імперіалізму вже минули назавжди. Росія хоче випробувати Захід на міцність, але недооцінює усі негативні наслідки такого рішення.
За російськими традиціями, “неоцар” робить те, що робили всі його попередники: він тероризує своїх підданих і сусідів, підтримуваний своїм “двором номенклатурних слуг” і священиками Російської православної церкви. Це політичний театр, який важко перевершити за абсурдом.
Повернення до Радянського Союзу вже неможливе. Але Путін цього ще не зрозумів. Будь-яка нова агресія проти України лише віддалить ще більше Росію від її сусідів та знекровить і без того дуже слабку економіку Росії. А також поставить будь-які проросійський сили в Україні поза законом.
Європа готова захищатися. В першу чергу, це стосується України, Польщі, держав Балтії, Фінляндії і Швеції. З божевільним правителем у Кремлі вже нема про що домовлятися. Як ми бачимо, попередня стратегія умиротворення не спрацювала. На силу потрібно відповідати тільки силою.
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що чим сильніше Москва тисне на європейців, тим більш об’єднаною стає сама Європа. Але “російські уроки” мусять бути засвоєні назавжди.
Путін по зав’язку перенаситився владою, тепер він хоче історичної величі. Він старіє і тому прагне створити нову імперію за той час, який ще йому залишився.
Знадобилося пройти через дві світові війни, щоб укласти мир в Європі. Тепер Росія руйнує усі нароблені за багато десятиліть базові стандарти. Та цей процес ще можливо зупинити.
Політичний психоз робить Путіна непередбачуваним. І тут головне не допустити стратегічну політичну помилку – не погрожувати Кремлю величезними санкціями, в разі нападу на Україну, а вводити їх негайно зараз.
Оскільки у випадку, коли вже цей напад відбудеться, вони можуть виявитися занадто запізнілими. А напад вже буде доконаним фактом, який буде важко переграти.
Імперську шовіністичну Росію потрібно зупинити на підході до європейської катастрофи, тому політика Заходу щодо Російської Федерації має бути реалістично, жорсткою і оперативною.
Росія мусить повернутися на кордони до 2014 року, інакше усі зусилля можуть виявитися лише підігруванням Путіну, які він сприйматиме лише за слабість позиції демократичного західного світу.
