Коли Україна стане членом Північноатлантичного альянсу, то для Москви “українське питання” закриється назавжди
Путін готовий на все, щоб тільки Україна не стала членом НАТО. Так в спільній “Заяві лідерів РФ та КНР” Путіна і Сі Цзіньпіна наголошується на тому, що Росія та Китай побудували “відносини нового типу”, котрі перевершують військово-політичні союзи часів холодної війни”. Далі в ній говориться, що “Росія та Китай виступають проти подальшого розширення НАТО та закликають альянс відмовитися від підходів часів холодної війни. Пекін “ставиться з розумінням та підтримує” російські пропозиції щодо формування довгострокових гарантій безпеки в Європі”.
Не важко побачити, що саме Україну і Грузію мали на увазі ці “заявники”, коли наголошували на тому, що НАТО не має далі розширюватися.
Тут необхідно звернути увагу на те, що Китай ніколи раніше жодним словом не виступав проти розширення НАТО, і раптом ось на тобі. Це дуже показовий момент.
Треба так розуміти, що Путін вирішив об’єднати всіх ворогів Сполучених Штатів в єдиний союз, і, зрештою, перетягнути всіх з блоку НАТО до себе, будучи впевненим у тому, що нібито “слабкі” європейські країни, тягнуться тільки до сильних і Америка назавжди перестане бути світовим гегемоном.
Наївність “головного кремлівця” просто зашкалює. Адже він думає, що йому вдалося зіграти в “красиву шахову партію”, а насправді за підсумком цієї зустрічі була підписана просто заява, а не договір або хоча б меморандум.
В Китаї чудово розуміють, що якщо взаємини з країнами Заходу будуть зіпсовані, то там просто скажуть, – живіть хлопці, як хочете, але ми з вами ніяких взагалі справ мати більше не будемо. Що ж тоді далі, серйозно подумайте. А Китай, крім кульок для пінг-понгу, нічого за свою комуністичну добу не придумав. Усі їхні досягнення базуються на тому, що їм дав Захід.
Якщо їм більше нічого не дадуть, то вони залишаться з тим, що у них є зараз, і через 10-15 років безнадійно відстануть. Китайці хороші виконавці, але їм треба сказати що робити, без цього вони, як Російська Федерація без газової труби. Тож союз Росія-Китай – це об’єднання, яке не має майбутнього.
Але Росія очікує на міжнародну повагу і визнання її, як глобального гравця. При цьому вона відкидає право України, як суверенної держави, на вступ до НАТО і приєднання до Євросоюзу, проголошуючи, що це загрожує її безпеці.
Так само Москва наголошує на тому, що коли більше 100 тисяч її військових замерзають на кордоні з Україною, то це зовсім нічого не означає, бо це “суверенне право російської держави розгортати збройні сили на своїй території”. Таке саме суверенне право є і в України – самій обирати собі союзників та не дозволяти Росії обирати їх для неї.
Путін веде себе так, ніби суверенітет і свобода незалежної держави України не більше, ніж розмінна “геополітична монета” в його намірах світового панування. І це саме та “червона лінія”, за яку в жодному разі не можна дозволити Москві переступати.
Росія боїться розширення НАТО, тоді як НАТО було створено, щоб стримувати розширення Росії на Європу. Путін свідомо провокує загострення ситуації та ескалацію конфлікту з колективним Заходом, вважаючи, що у Росії є міфічна моральна перевага.
Проте урок для Російської Федерації полягає в тому, що НАТО не є країною, тому неможливо членам цього добровільного безпекового об’єднання нав’язати свою думку. І якщо навіть серед керівників країн-членів НАТО знайдеться особа, подібна на політичного васала Путіна прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, то всерівно глибинний угорський істеблішмент не дасть такому європейському відступнику приймати глобальні рішення, які підуть в розріз з спільними рішеннями НАТО чи ЄС.
Порушення Росією Будапештського меморандуму ставить під питання будь-яке подальше дипломатичне рішення, котре буде досягнуте під час перемовин з Путіним, оскільки він вже неодноразово відмовлявся дотримуватися досягнутих раніше міжнародних угод.
Тож поки питання прийому України до НАТО залишається відкритим, необхідно максимально озброїти Українську державу, підготувавши таким чином її і Східну Європу до відбиття агресії з боку Москви. Це єдиний шлях до миру, який залишився.
Кремль ідеально діє у грі класичної проекції. Ви звинувачує інших в тому, що робите самі. Тоді вереск обвинувачення стає настільки гучним, що вам більше не доведеться обговорювати власну помилку. Так виглядає класичний захисний механізм, який свідчить про те, що в голові особи, котра приймає рішення, відбувається роздвоєння, за якого вона приписує свої наміри іншим. Відволікаючи цим увагу від своїх намірів.
Ніхто не заперечує проти підвищення загальної та взаємної безпеки в Європі. Але Кремль брехливий та підступний, і це необхідно постійно враховувати під час будь-яких переговорів з ним.
Якщо Україну і далі продовжуватимуть тримати на порозі НАТО, то хто ж тоді гарантуватиме недоторканність кордонів нашої країни, і коли ці кордони знову поважатимуть? Путін вважає, що може з кордонами нових незалежних держав, котрі колись були втягнуті силою в СРСР, робити все, що йому заманеться, а світ при цьому мовчатиме.
Такі саме підходи Пекін застосовує і стосовно Тайваню. І не можна виключати того, що після закінчення Олімпіади в Китаї, Росія та КНР синхронно зроблять спроби захоплення силою України і Тайваню, які вони зарахували до своїх територій.
У державах демократії чомусь не завжди хочуть розуміти, що тоталітарні країни бачать в демократичному Заході пряму загрозу своїм режимам, і саме тому вони хочуть знищити північноатлантичну єдність та систему стримувань й противаг, яка не дозволяла деспотичним державам переходити дозволені межі.
Путін почав реалізовувати застарілу концепцію силової експансії ХІХ століття, яка не має жодного сенсу в сучасному світі. А її вартість і непопулярність роблять її нежиттєздатною, навіть якщо він зможе завершити одну-дві успішні кампанії.
Диктатор здатен присвоїти частину податкових надходжень і витягнути готівку з окупованих країн або частини окупованих територій держави, як він це зробив в загарбаному Криму і Донбасі, але це не може стати стійкою економічною та політичною моделлю навіть на 10 років.
Жодна з східноєвропейських чи балканських країн не підтримує російську модель “окупаційного розвитку”, навіть якщо Путін підкуповує та розкладає подачками частину їхніх політичних еліт.
Ця спроба експансіоністського розширення цілком може стати останньою перед повторним крахом Російської імперії, через 30 років після першого її неповного розпаду в 1991 році.
Путін не захотів використати трильйони газонафтових доларів викачаних з Європи, направивши ці величезні ресурси на модернізацію Російської Федерації. Оскільки б це не підтримало його клептократичний режим. Мафіозі біля керма держави діє скрізь методами сицилійської мафії “Коза Ностри”, коли сферою тотального пограбування стала вся територія Росії.
Але це не допоможе довго утримувати Путінську імперію на плаву. Як вчить історія, зрештою, кожна імперія має впасти.
Путін зараз знаходиться за півкроку до того, щоб повністю розірвати зв’язок з політичною культурою Заходу. Ще з часів царів, Росією традиційно завжди керували тоталітарними методами, можливо, з невеликою перервою в часи “відлиги” Хрущова і “перебудови” Горбачова.
Зближення Росії з Заходом означало б, що вона мусила стати дійсно демократичною та конституційною державою. І повинна обмежитися своїми територіями, а не хотітиме домінувати над своїми сусідами. Проте для Кремля ця просто немислимо.
І кожного разу, коли українці протестують проти російської гегемонії, росіяни намагаються переконувати себе і світову громадськість, що опір експансії Росії було інспіровано з зовні, щоб посварити між собою два “братські народи”.
Проблеми Путіна в тому, що для нього інтереси безпеки РФ не відіграють жодної ролі, оскільки НАТО, як оборонний союз, не загрожує Росії. Проте, висуваючи свої претензії Північноатлантичному альянсу, США і Україні, Москва отримує абсолютно протилежний результат, зростання ізоляції РФ від всього цивілізованого світу, і, в результаті цього, цілком прогнозовану загрозу самому існуванню путінського режиму.
Продовжуючи грати у цю наперед програшну гру, Путін успішно перетворив Росію на регіональну державу, яка крім того, добровільно стала васалом комуністичного Китаю. Запрягнувши себе в “пекінський віз”, Москва наївно думає, що після цього її в КНР будуть сприймати на рівних, як союзника і партнера в протистоянні з Америкою.
Путін дуже опасається того, що якщо Україна буде членом НАТО і опиниться під захистом Північноатлантичного альянсу, то, як член НАТО, зможе силою забрати окуповану РФ свою територію, і Росія не зможе з цим нічого зробити. Це дуже ущербна “логіка”. Бо чи не простіше було від початку не зазіхати на чуже, щоб потім “героїчно” не захищати своє “право” не віддавати назад підступно вкрадене в України.
Цікаво, коли в московському Кремлі помітять, що крім газу і нафти та прилаштування в “Газпромі” колишніх німецьких канцлерів, Росії немає чого запропонувати світу. Попит на російські енергоресурси скоро закінчиться. А нових ідей у них немає.
Путін такими темпами нагнітає конфронтацію з Україною і Заходом, бо хоче відвернути увагу від внутрішньої економічної катастрофи, і щоб запобігти народному повстанню, яке може стати її наслідком.
Тому путінський телевізор з таким ентузіазмом і завзяттям зомбує росіян твердженням, що найбільшою для Росії проблемою є втуп України в НАТО. Це стало фундаментальною проблемою Кремля.
Коли в реальності основні занепокоєння переважної більшості населення РФ полягають в іншому. А саме: в бідності, низькій тривалості життя, катастрофічній медичній допомозі за межами великих міст, корупції, відсутності верховенства права і свободи слова.
І ці занепокоєння будуть продовжувати зростати пропорційно тій неминучій кризі, яку спровокувала багатодесятилітня діяльність їхнього незмінного правителя. Та для нього це зовсім неважливо, оскільки манія величі затуляє йому усі горизонти майбутнього.
“Дон Путін”, як і будь-який “хрещений батько” мафії, хоча він всіляко намагається показувати, що діє виключно в інтересах своєї країни, дуже не задоволений тим, що його планам силового захоплення Української держави можуть завадити. Тому Москва, прямо або завуальовано, постійно посилає Заходу сигнали, відайте нам Україну і всі проблеми Європи та Заходу, які ми для вас створюємо, відразу ж закінчаться.
Усе це замасковано під “гарантії безпеки”, які Кремль вимагає від НАТО і Заходу. Коротко їх можна висловити таким чином: Україна ніколи не має стати членом НАТО, Крим належить Росії, а Україна мусить стати частиною Російської Федерації. Якщо ж цього не станеться, то в Росії можуть скинути Путіна, що для європейців стане найгіршим варіантом. Через те, що коли диктаторів силою усувають від влади, то це призводить до ситуації тотожної до тієї, що сталося у Лівії чи Іраку.
Водночас, Москва постійно погрожує, що в разі, якщо українська армія спробує повернути Крим або окуповані Росією райони Донбасу, то негайно втрутиться російська армія. В результаті чого ще більше українських територій опиняться під контролем Російської Федерації. Тому нехай Захід не втручається, а ми будемо продовжувати свою агресію щодо України.
337 років Україна прагнула позбавитись московської окупації. Але коли в 1991 році, нарешті, вдалося відновити українську державність, то більше, ніж через 20 років виявилося, що Росія продовжує розглядати Україну не як повноцінну державу, а українців як повноправний народ, а лише як придаток Російської Федерації. Чию історію кремлівці визначають через радянсько-російську історію.
Росіяни ніколи не шанували культуру та самобутність інших народів. Усе це наслідки жорстокого правління Золотої Орди та її наступників.
Саме ментальність Орди стала причиною дивовижної геополітичної поведінки Путіна. Коли РФ спочатку окупує Крим, а потім скаржиться, що Україна хоче його повернути. Більш заплутаного бачення ситуації важко й пригадати.
Звісно, в Москві не думають, що в плани НАТО входить вторгнення в Росію. Для Путіна і його злочинної камарильї членство України в Північноатлантичному альянсі означає не тільки втрату назавжди сподівань на окупацію всієї України. Адже там і досі сподіваються на приєднання України до РФ.
Для Кремля втрата України є геополітичною епохальною зміною. Якщо це відбудеться, то НАТО прикриє собою увесь південно-західний фланг, і “українське питання” закриється для Москви назавжди.
