Мене сильно зачепила фраза: «Російська артилерія зараз руйнує залишки УРСР». Сказано це було щодо житлових кварталів, які в багатьох містах розносять окупанти. Я знаю що багатьом читачам читати це буде боляче, бо в тих кварталах їхні родичі, їхні друзі, їхнє дитинство. Мені теж боляче. Мені несила дивитися на фото зруйнованих кварталів Харкова, де я колись жив. Де робив перші кроки в бізнесі, де будував плани, де гуляв зі своєю першою дружиною з якою досі товаришую. Зараз там руїна. І я вже боюся питати про окремих своїх знайомих. Краще не знати нічого, ніж почути…
Але я точно знаю, що війна завершиться. І тоді на місці старих бетонних коробок «made in USSR» постануть зовсім нові квартали. Легкі, цікаві, сучасні. Зовсім не схожі на осоружні «хрущовки» та «брежнєвки».
Міста перепланують. Зникнуть давно набридлі «промзони» з пустими цехами та зарослими бур’яном заводоуправліннями. Сучасні виробництва (а я знаю як гарно вони можуть виглядати) будуть винесені в сучасні технопарки, на кшталт того що вже працює в Білій церкві. Підприємства зникатимуть, з’являтимуться – зупинених заводів ми не помічатимемо. На місці закритого підприємства виникатимуть два нових.
І це буде не тільки в містах зруйнованих війною. Це відбуватиметься по всій Україні. Харків, Маріуполь, Слов’янськ на наших очах почнуть ударно українізуватися. Бо лишатися ватою уже зараз непрестижно. Надто багато наших громадян ми будемо оплакувати після цієї війни.
Там, де постали міцні загони тероборони, обов’язково з’являться ефективні територіальні громади. Бо якщо люди об’єдналися аби разом захистити свої села й містечка, чому б не об’єднатися, аби організувати собі просто комфортне мирне життя? Красиве і перспективне. Реформа децентралізації запущена президентом Порошенко дасть свої результати. А заможні громади – це заможна Україна.
Нам треба буде багато-багато відбудовувати, а значить з’явиться потреба в будівельних матеріалах і фахівцях – будівельниках, електриках, водопроводчиках тощо. Імідж країни, яка зуміла відбитися від Москви сильно поміняє становище України в світі і цим обов’язково скористається український бізнес. Я сильно сподіваюся, що в бізнесменах стане менше жлобства і більше державництва. Інакше не вийде, нам ще довго доведеться жити з дикою ордою під східним і північним кордонами.
Ми переможемо, я не сумніваюся, але Московська орда ще не раз жадатиме реваншу. Тероборона стане частиною нашого життя. На кордонах треба буде будувати системи польових укріплень, аби зустрічати ворога там, а не на річках та на околицях міст. Сильно зміняться Збройні сили. Матуся буде пояснювати дитині як правильно розбирати «Вулкан», «М-1» або «АК-74».
Житимемо як наші предки протягом багатьох сотень років. Як козаки. Певно – доля така у нас, бути вічними прикордонниками Європи на межах Орди. В ідеалі – країною яка контролює рівень агресії диких ординців і регулярно їздить проводити серед них виховну роботу. Як Давня Русь у Княжі часи – серед хазар та фіно-угрів.
Нам треба буде стати сильними. Бо варіантів ми не маємо. Зараз ми приречені на перемогу. Після війни ми будемо приречені стати успішними. Бо інакше нас просто не буде. Треба це усвідомити. І діяти.
Може не так все буде, як я собі тут наміряв. Але одне буде точно. Це буде зовсім інша Україна. Це буде власне – Україна. Самостійна, самодостатня, така що не надто покладається на друзів і не вірить бездумно ворогам. «В своїй хаті своя правда – своя воля». Московська артилерія зносить не радянські квартали. Вона зносить залишки УРСР. І з цих руїн підніметься нова Україна. Та якої вони бояться найбільше.
І знаєте, заради такого майбутнього варто зараз воювати. На нього варто працювати. Варто жити.
