В Україні сьогодні пишеться нова історія Європейського континенту
Нинішня Російська Федерація – це не просто ворог України, Сполучених Штатів чи об’єднаної Європи. Вона, після початку нової російсько-української війни, стала ворогом всіх порядних і мислячих людей на нашій планеті. Хоча досі колективний Захід помилково вважав, що його опоненти майже настільки ж цивілізовані і готові дотримуватися правил та досягнутих домовленостей, як і вони. Путінська Росія – це сучасні варвари, які штурмують міжнародний усталений порядок, намагаючись підпорядкувати своїй волі весь демократичний світ.
2022 рік знаменує собою кінець тривалого періоду після розвалу СРСР, протягом якого вважалося можливим змінити культурні та політичні настрої, що складалися у Росії століттями і “західнити” її. До цього подібні намагання не вдалися ні на Близькому Сході, ні в Китаї, а тепер стає очевидно, що Путінська імперія трансформуватися в цивілізовану державу ніколи не зможе. Як би цього комусь не хотілося.
Падіння діючої в Російській Федерації тоталітарної влади залежатиме від точних і злагоджених дій Заходу. При цьому необхідно чітко розуміти те, що диктатор, навіть відчуваючи на шиї свого режиму економічну санкційну “удавку”, відступати не збирається. Натомість він продовжуватиме вимагати від України капітулювати навіть тоді, коли вже усім стане зрозуміло, що його вперте бажання знищити українську державність у підсумку лише призведе до розпаду того штучного утворення, яке поки що називається Російською Федерацією.
Путін не зможе нікого переконати на Заході в тому, що вбивства українських громадян – це реалізація його “миротворчих цілей”; що бомби та ракети націлені на цивільні об’єкти – це “визволення українців”; що покинення більше ніж 2 мільйонами українців своїх домівок – це звільнення від “нацистської хунти”; що захоплення в заручники ядерних об’єктів – це взяття під контроль небезпечних об’єктів в Україні; що російська масована дезінформація – донесення до українців правди про наміри Москви; що українське цивільне населення становить небезпеку для російських бомб, ракет і снарядів; що загроза ядерного Армагеддону – підвищення безпеки і добробуту Росії; демократія – це підривна антиросійська діяльність і русофобія; арешт тисяч мирних російських протестувальників – зачистка Росії від кримінальних елементів; перетворення Російської Федерації на державу-парію – звільнення Росії від залежності від згубних західних впливів, які розмивали російську національну ідентичність.
Тактика Кремля полягає в тому, щоб якомога більше нанести руйнувань Україні та знищити її інфраструктуру. І тут глибоке співчуття та солідарність вже не спрацьовують. Захід мусить приймати рішення значно швидше, надаючи більшу допомогу українцям. Адже ми маємо справу з неадекватним воєнним злочинцем, який збирається робити у нас те, що російська воєнщини вже робила в Сирії.
Кожен новий раунд переговорів з росіянами доводить, що попри колосальні втрати в Україні, Путін щоразу вимагає капітуляції, а не перемир’я. А українці в жодному разі не хочуть опинитися під деспотичним правлінням психопата, котрий перебуває у вигаданому ним світі імперських шовіністичних марень.
Варто розуміти, що жодна угода підписана з диктатором, насправді нічого не означає. Він і його подільники втратили будь-яку довіру. Адже його неодноразово попереджали, не розпочинай цю війну, бо після цього будуть введені дуже жорсткі санкції. Та з Кремля весь час відповідали, що не збираються вторгатися в Україну, а скупчення військ навколо неї – це лише для військових маневрів, і взагалі вони можуть робити на своїй території все, що заманеться.
В тому й різниця, що Україна і країни Заходу завжди виконують домовленості, яких вдалося досягти. А Путін легко від них відмовляється, вторгається на чужу територію, й потім починає дивуватися чого це проти Російської Федерації ввели санкції, які Росія не зможе витримати.
Істерика Кремля, після того, як його повідомили США і об’єднана Європа, що збираються робити в разі російського вторгнення в Україну, виглядає дивно, адже їх про все наперед попередили. Вже зараз, коли ворога поки що ще не відкинули за український кордон, потрібно думати про те, що навіть після поразки путінського режиму в Україні, санкції з РФ в жодному разі знімати не можна.
Санкції мають залишатися до того часу, доки не відбудеться зміна влади в Росії, а нове керівництво зможе довести всім, що воно поважає домовленості.
Крім того, Москву необхідно примусити заплатити сповна за всі ті страшні людські жертви, колосальні руйнування і неймовірні страждання мирних громадян, які Російська Федерація завдала Україні. Репарації мають повністю відшкодувати всі збитки, які Росія завдала Українській державі і цивільному населенню.
Під час підведення підсумків після перемоги України над московцями, неодмінно потрібно буде враховувати роль Китаю і його керівника Сі Цзіньпіна, якому вдалося переконати Путіна не вторгатися на українські землі до закінчення Олімпіади у Пекіні. А це означає, що Сі Цзіньпін, єдиний зі світових лідерів, який має важелі впливу на Путіна, не захотів натиснути на російського деспота, аби той не розпочинав війну з Україною.
Тому роль КНР тут має розглядатися окремо. Чітко визначивши, наскільки Пекін був зацікавлений у тому, щоб союзник Сполучених Штатів Україна зазнала нападу з боку Російської Федерації. Майбутній геноцид проти українців обговорювався Путіним і Сі Цзіньпіном під час Олімпіади, і китайський лідер в ході цього обговорення, як мінімум, зайняв нейтральну позицію. Що само по собі багато про що говорить.
Росія підходить до такої межі, що вона далі або усуне Путіна, або як держава зникне з мапи світу. Москва не має союзників, з нею солідарні хіба що диктатори Лукашенко, Башар Асад і Ніколас Мадуро. Зараз українці героїчно закривають небажання Заходу надати нам зелене світло для вступу в НАТО. І кожен новий день під час російського вторгнення – це чергова перемога, особливо враховуючи те, що Москві стає все важче посилати необхідне постачання своїм військам.
Путін намагається “відкусити” в України набагато більше, ніж він спроможний “прожувати”. Він вдруге напав на найбільшу країну Європи, з загартованими за 8 років в боях з московськими окупантами збройними силами, укомплектованими патріотичними і мотивованими військовими, до яких додалися сили територіальної оборони, які в разі потреби можуть налічувати сотні тисяч чоловік.
Великим одкровенням, котре випливає з провалу Кремля на українській землі, стало, що весь світ побачив, – збройні сили Росії зовсім не схожі на те, що московці десятиліттями демонстрували на помпезних військових парадах 9 травня в Москві.
Одна з причин, чому Путін розпочав війну з Україною, він намагається видавати себе за рівного китайському лідеру Сі Цзіньпіну, а Російську Федерацію – Китаю. Він і Сі Цзіньпін створили неформальний союз, який вони хочуть перетворити на домінуючий блок у світі. А КНР негласно підтримує війну кремлівського небожителя, щоб перевірити США та Захід, як вони можуть повести себе, якщо Китай вторгнеться на Тайвань.
Путін повернувся спиною до Заходу і приєднується до Китаю. Думаючи, що міжнародна громадськість змириться з тим, що її примусять жити у світі Китаю та Росії, де диктатори планують ліквідувати будь-яке інакомислення, а їхня влада буде абсолютною.
Прорахувався він в тому, що коли його “непереможну армію” успішно перемелюють в Україні, в Китаї чудово бачать, наскільки ослабленими і деморалізованими можуть вийти російські збройні сили з цієї ганебної військової авантюри, яка стане початком кінця тирана.
Зараз розпочалися репресії в спецслужбах РФ, які надавали неправдиву інформацію кремлівському керівництву про справжні настрої населення України і підготовку української армії до відбиття російського вторгнення.
Кремль націлювався на швидку перемогу в Україні, і тому вся його стратегія була розрахована на короткотривалу війну. Вони не враховували того, що “блискавична війна” триватиме так довго.
Після більше двох тижнів боїв у російських окупантів закінчується продовольство і пальне, й вони почали мародерствувати. Якщо українські війська зможуть перерізати лінії постачання, то це здатне докорінно змінити ситуацію. А генералам буде дуже важко пояснити своїм підлеглим у військах, що все в порядку.
Те, що робить Путін надто поширене явище для тоталітарних правителів, які занадто довго перебувають при владі. Якщо він хоче уникнути наслідків, які отримали свого часу Гітлер і Муссоліні, йому потрібно буде припинити вторгнення в Україну раніше, ніж російська економіка зазнає повного краху і він буде силою відсторонений від влади.
Росія хоче здаватися грізною і шантажує всіх своєю ядерною зброєю. Проте Ахіллесовою п’ятою Москви є її економіка. Російська Федерація мало що сама виробляє з того, до чого вже призвичаїлися її громадяни, а критична економічна залежність від Заходу і доходів від продажу туди енергоносіїв мусить нарешті отверезити гарячі голови імперських реваншистів.
Тому що чим довше диктатор намагатиметься триматися за ідею знищення української державності, тим більшою буде ймовірність того, що його псевдофедерація піде шляхом Радянського Союзу.
В Україні сьогодні пишеться нова історія Європейського континенту, а Путіна зрештою пам’ятатимуть так само, як і Муаммара Каддафі, Саддама Хусейна та Слободана Мілошевича. Зарозумілий егоїст, жадібний клептоман і геополітичний маніяк, російський диктатор поставив на карту майбутнє своєї держави.
Припинити знищення Росії могла б група відповідальних офіцерів, яким не всерівно те, що чекає на їхню країну після падіння путінського режиму. Але це питання чомусь весь час затягується?..
