Звернення Путіна могло бути про все, що завгодно, але не про зізнання у поразках Росії. Хай і поміж рядків. Своїм одним виступом Путін зміг зруйнувати все, або майже все, що будувала російська цинічна пропаганда роками. А обраний для виступу момент – Міжнародний день миру 21 вересня – став взірцем безглуздості. Якщо, звісно, в Кремлі свідомо не хотіли ще більше зміцнити міжнародну коаліцію проти себе. Тоді все бездоганно.
Тепер про парад “зізнань”.
Росія програє війну. Можна собі уявити, як складно пошукачу на імператорський трон було вдатися до такого публічного зізнання. Дозволити собі програти Путін не хоче. От лише зізнався він у тому, що програти може. Інакше навіщо натякати, що спецоперація, яка мала стати моментом тріумфу для країни та віхою для “великої історичної Росії”, такою вже не є. І коли це спецоперація з мети “звільнення Донбасу” більше перемикнулася на “захист суверенітету і територіальної цілісності Росії”?
Росії бракує зброї. І саме тому Путін скомандував запустити військово-промисловий комплекс на посилену роботу. Маленька виграшна війна “на чужій території, малою кровʼю” обертається перспективою великої поразки. Дивно чути як кремлівський диктатор жаліється на те, що Україні допомагає весь світ — і зброєю, і всім необхідним. А збройна перевага російської армії на фронті просідає під дією високоточної техніки країн Альянсу. Навіщо так неприховано зізнаватися на весь світ, якщо це не про безпорадність та відчай?!
Росії бракує військ. Спроби міністра оборони Шойгу заспокоїти росіян тим, що десь понад 5 тисяч військовослужбовців загинули в Україні, навряд чи спрацюють. Якщо так, то навіщо тоді скликати 300 тисяч нової крові в рамках «часткової мобілізації»?Очевидно інше — без залучення військовозобовʼязаних росіян “із запасу” фронт провалюється. Зрозуміти це з думки експертів — це одне. А от зі слів Путіна — інше. І це провал.
Росія без союзників. А отже в міжнародній ізоляції. Саміт ШОС у Самарканді став для Москви провальним, де навіть Китай дивився на кремлівського прибульця з підозрою. Тепер це визнає і Путін. В іншому разі в такому серйозному виступі знайшлося б місце для того, щоб сказати, що Росія не на одинці. Що Москва діє в союзі з іншими. Нема згадки — нема союзників. Для світу це не новина, а от для росіян, яких намагаються мобілізувати, — так. Навіть для найбільш відсторонених.
Росії загрожує розпад. “Якщо у 1991 році змогли розколоти Радянський Союз, то зараз прийшов час і самої Росії. Вона має розпастися на велику кількість смертельно ворогуючих між собою регіонів та областей”. Якими б фантастичними не були подібні сценарії, вони залишалися уявними до проголошення їх керівником Росії. Однак, якщо вже Путін сам про це заговорив, то загроза і справді реальна. І це найбільш серйозне з усіх “зізнань”. Хоч би що там було, готуватися треба. І не лише Україні.
Однак недооцінювати ворога не можна. Росія все ще залишається потужною силою та з великими ресурсами. А у світі все ще є багато скептиків перемоги України та можливості програшу Росії. Після вдалого наступу наших військ – час і для наступу дипломатичного. Своїм виступом, особливо ядерним шантажем, Путін заохотив визначатися навіть тих, хто сумнівається. Українська дипломатія має цій категорії країн допомогти визначитися і долучитися до глобальної антипутінської коаліції. Після “зізнань” Путіна саме час.
