Підписані в Кремлі документи не мають жодної юридичної сили і не будуть визнані ані Україною, ані цивілізованим світом. Насправді жодної анексії не відбулося. Території і Донецької, і Луганської, і Херсонської, і Запорізької областей, і Криму – це суверенні території України, наразі тимчасово окуповані, але ті, які обов’язково будуть звільнені ЗСУ. І це доводить приклад Харківської області.
Важливо, що церемонія зафіксувала черговий міжнародний злочин путінського режиму скоєний в режимі реального часу та з особливим задоволенням. У свій час піде як вагомий доказ до Гааги.
Набагато цікавішим видається аналіз власне промови Путіна, що розкриває і психологічно-емоційний стан російської верхівки, і хід думок кремлівських вождів.
По-перше, це виступ переможеного. Як утопленик, він хапається за останню соломинку, оголошуючи ще голосніші ультиматуми і виставляючи нові нереальні умови. Ми чули емоційний роздратований виступ, а отже – для путінського режиму ситуація складається погано. Повторює «кримське заклинання» – ніби питання приналежності нових територій закрите і не обговорюється, але путінські чари вже давно не працюють. Як і його погрози. Світ прокинувся і мобілізований.
По-друге, виступ був явно не про Україну. Путін намагається змінити образ ворога. З України на колективний Захід.
Захід – зло. Для внутрішньої стабільності Путіну конче потрібне цей добре знайомий образ «оточеної фортеці». Так Путін ще розраховує мобілізувати росіян на основі старих але закоренілих у підсвідомості радянських страхів. Але й діє як рядовий радянський партдіяч, який готовий закидати окопи людськими життями. Паралельно ще заспокоює, що повернення в радянське минуле не буде, але для Росії воно вже наступило.
По-третє, путінський режим кидає прямий виклик Заходу, оголошує курс на жорстку конфронтацію і боротьбу за виживання. Але час і ресурси на таку конфронтацію існують хіба лише в ілюзорному світі Путіна, який уже давно втратив зв’язок з реальністю.
По-четверте, вочевидь Кремль має власний альтернативний викривлений погляд на систему міжнародного права та архітектуру міжнародної безпеки. І це має почути і зрозуміти світ. І дати належну відповідь, в тому числі і на майданчику ООН, від якого Кремль зухвало відвертається і сам біжить на вихід.
По-п’яте, квазімирні ініціативи Путіна не заслуговують на увагу і до того ж небезпечні. Це манівці для тих у світі, хто хоче швидше домовитись і закінчити війну. Ніби Росія пропонує мир. Це – фарс. Це пауза перед наступними наступами.
І наостанок найнебезпечніше. Путін окреслив бачення горизонту нових завоювань власного імперського проекту – це простори великої історичної Росії. А це означає, що це війна не проти України, а проти всієї Європи.
Сподіваємось, що промова Путіна закриє рота тим на Заході, хто ще вірить у його здоровий глузд та налаштованість на мир.
Рішення подати заявку на членство в НАТО у прискореному режимі – стратегічно вірний крок до нашої Перемоги.
Час єднатись та депутінізувати Росію і світ. Падіння путінського режиму – це гарантія безпеки світу у 21-му столітті.
