Наростання косовського конфлікту, за провокуванням якого явно проглядалися інтереси Кремля, вдалося збити. Але те, що в Косово вирішили перенести заборону сербських номерів на квітень 2023 року, лише відтерміновує зростання напруження у цій частині Балкан. Наразі його посилює відсутність в об’єднаній Європі спільного розуміння “косовського питання”. Перманентний конфлікт між сербами і косоварами продовжуватиметься, не дивлячись на те, що з часу відокремлення Косово від Сербії минуло вже стільки років. Це задавнений конфлікт, який у будь-який момент може спалахнути своїм продовженням.
Частина сербів і досі не можуть забути бомбардування в 90-тих роках, тому їм надзвичайно складно сприймати НАТО, як свого союзника. Усе це вправно використовує Путін для того, щоб значна кількість сербів і досі відчували своїми союзниками Москву, а не Європейський союз.
Питання, яке необхідно поставити, полягає в тому, – чому Приштина вирішила оголосити про номерні знаки транспортних засобів саме тоді, коли вона це зробила? Відповідь на це питання, швидше за все, залежить від останніх подій у Тирані та Скоп’є. А самі косовари невдоволені позицією Євросоюзу щодо статусу Косово – потенційного кандидата в ЄС, черга для якого на вступ, як і у випадку з Туреччиною, може затягнутися на довгі десятиліття.
Не говорячи вже про той факт, що Греція, Іспанія, Словаччина, Румунія та Кіпр відмовляються визнати Косово незалежним від Сербії. Також варто зазначити, Косово не визнають вісім держав G20, що прямо говорить про те, що в колективній Європі та світі й досі немає повного консенсусу щодо “косовського питання”.
В Москві не хочуть змиритися з тим, що Сербія, і Косово можуть колись стати частиною ЄС. Адже, у такому разі, нинішні кордони країн не матимуть принципового значення. І це стосується не лише косовських албанців, а й інших національних груп на Балканах. Членство Косово і Сербії в Європейському союзі зробило б кордон між ними умовним, а територіальні претензії один до одного застарілими. Саме тому, щоб цього не сталося, Москва підштовхує сербських реваншистів захопити Косово силою зараз, під прикриттям війни в Україні.
Хоча можна сказати з впевненістю, що “хороших воєн” не буває. І коли в Кремлі розглядають можливість використати напруження в Косово у своїх геополітичних інтересах, то тут для Сербії великим стримуючим фактором стає її потенційне членство в Європейському союзі. Оскільки, у такому разі, всі попередні просування Белграду в європейському напрямку автоматично анулюються, а нових може й не бути.
Хоча найбільшим фактором, що стримує наближення Сербії до членства у ЄС, було і є те, що вона проросійськи налаштована. Подолати цю її “політичну орієнтацію”, навіть за наступні декілька років, навряд чи вдасться. “Особливі стосунки” Сербії з Росією підживлюються намаганнями Москви за будь-яку ціну утримувати Белград в фарватері своєї балканської політики. Сподіваючись, що в потрібний для Путіна час, йому вдасться підпалити вогнище нестабільності на Балканах. Навіть не дивлячись на те, що сьогодні в Косово розташована база НАТО Кемп Бондстіл.
Можна сказати, що порохова бочка балканської нестабільності небезпечна ще й тим, що коли у Кремлі остаточно зрозуміють, що Росії виграти війну в Україні неможливо, Путін зробить спробу ініціювати конфлікт в Косово для того, щоб відволікти увагу Заходу і виграти для свого режиму ще трохи часу. Що дуже небезпечно не тільки для Балкан, але й для всієї Європи. Оскільки може стати останнім козирем Путіна в його протистоянні з Заходом. Й цього шансу йому дати не можна.
У випадку з Сербією, як і з кожною проблемною країною, що вже була прийнята, чи може бути прийнятою до ЄС, варто створити діючі механізми призупинення членства в Європейському союзі, або його повного анулювання в разі, якщо дії тієї чи іншої держави становитимуть загрозу, чи суперечитимуть інтересам об’єднаної Європи. Це ж саме мусить стосуватися і таких членів ЄС, як Угорщина, що як і Сербія нині є “троянським конем” Росії у Європі. Водночас, необхідно спростити механізми прискореного прийняття для держав, котрі своїми діями і політичною позицією, повністю відповідають критеріям прийому до ЄС, що стосується і України.
Європейська консолідація та стабільність залежать від багатьох факторів, і їх необхідно розглядати в ширшому геополітичному контексті. Так план Китаю щодо економічного домінування до 2035 року повністю залежить від того, чи зможуть путінська Росія і Іран продовжувати бути провідниками агресії та нестабільності в Європі та, відповідно, на Близькому Сході. У Європі Російська Федерація зайнята плеканням політичної недовіри не лише на Балканах, також Москва фінансує європейські партії правих і лівих радикалів та прихильників марксизму. Котрі виступають під прикриттям “антифашистських” організацій і “екорухів”.
Ірану ж вдається вправно здійснювати ефективний вплив на ісламський світ, маніпулюючи ідеологічними та економічними розбіжностями між шиїтами та сунітами. У результаті Китай може “тримати руки чистими”, знаючи, що він буде економічним та військовим бенефіціаром через своїх довірених осіб. Як Росія, так і Іран вже дуже близькі до того, щоб повністю перетворитися на маріонеток Китаю, й це може стати вирішальним фактором маніпулювання Пекіном своїми союзниками, які шукаючи його підтримки, втягуватимуся у військові конфлікти, ще більше послаблюючи свої геополітичні позиції у світі.
При чому Китаю дуже хочеться зайняти колишнє ексклюзивне місце Російської Федерації в Європі, яке вона раніше змогла здобути для себе завдяки шантажу з енергоносіями та проросійській позиції колишнього канцлера Німеччини Ангели Меркель. Але після того, як Росія вже знаходиться на порозі військової поразки, політично ізольована та стоїть перед економічною крахом, силові полюси на Європейському континенті змістилися. На роль одного з потужних європейських лідерів претендує Велика Британія, хоча вона не так давно добровільно вийшла зі складу Європейського союзу.
Проблема в тому, що скоро Сербії, як і Угорщині, вже не буде на кого опиратися. Росія, крок за кроком, наближається до того, щоб стати апокаліптичною пустелею у всіх сенсах. Путін війною в Україні, вганяє її в депресивний, гнітючий, небезпечний, злиденний і дисфункціональний стан, який дуже важко уявити тому, хто не бачив це все на власні очі. І тому утворенню, що ще за інерцією якийсь час називатиме себе Російською Федерацією, дуже пощастить, якщо опозиції, яка нині знаходиться за кордоном, вдасться перехопити владу в останній момент. А якщо не вдасться, то що чекатиме на неї?
Що стосується Сербії, просування в бік ЄС вимагатиме від неї визнання незалежності Косово. Навіть теоретично важко повірити у те, що Белград здатен добровільно на це погодитися, як і в те, що він змінить свою проросійську позицію.
У такому разі усі євроінтеграційні сербські просування можуть виявитися просто фікцією. Можливо, Євросоюз повинен будувати свою політику на основі цих двох фактів? Все інше – видавання бажаного за дійсне.
