“Темрява єгипетська” для України не спасе Путіна від поразки



Віктор Каспрук
30 листопада 2022, 12:44  


Стаття путінського пропагандиста Дмітрія Бавиріна в РИА Новости “Тьма пришла на Украину надолго”, розкриває стратегію сподівань терористичного кремлівського режиму щодо України. Відштовхнувшись від інтерв’ю Олени Зеленської ВВС, автор приколюється щодо європейського майбутнього України і радіє від нанесення шкоди від ракетних обстрілів електромережі України. У нього все зводиться до того, що Україна має прийняти “російські умови”.

На його думку: “Тактика занурення України у темряву російським командуванням не пояснюється. Спочатку удари по вузлах енергомережі сприймалися багатьма, як акт відплати за вибух на Кримському мосту. Тепер зрозуміло, що вони переступили межі вендети і мають більш складну та практичну мету. Скоріше, теракт у Керчі став переходом українського керівництва за червону межу, після чого операція “Темрява єгипетська” перевела СВО на новий рівень”.

Придумавши постійним терористичним актам назву – операція “Темрява єгипетська” Дмітрій Бавирін цим намагається інформаційно перевести постійні терористичні акти російської воєнщини проти мирного українського населення, в нібито розряд військових дій, які можуть призвести до капітуляції українців перед Москвою. Однак тероризм є тероризмом, і так само терористами, тільки інформаційними, стають ідеологічні слуги Путіна, котрі готові обґрунтувати усе, що завгодно, наївно думаючи, що суд в Гаазі їх обмине.

Автор вважає, що “удари по інфраструктурі не мають явного тактичного сенсу, з погляду самих військових. Вони не спричиняють різких змін там, де вони могли б допомогти перемозі над противником. Заклинання виходить ефектне, але більшість сили йде в ефект. Тому сенси у них треба шукати не тактичні, а стратегічні. Хоч би як хотілося багатьом думати, що цей конфлікт має швидке і просте рішення, схоже на те, що такого рішення немає. Ні для російської, ні для української сторони, як люблять говорити дипломати, “не визріли умови”. З російської сторони основне завдання щодо створення таких умов несуть збройні сили, але зафіксувати їх зрештою повинні будуть політичні сили. Відключення України від розетки покликане допомогти швидше їм, але не зараз, пізніше”.

Бавирін тут явно плутає – “праведне з грішним”. Адже навряд чи у Путіна є багато часу, аби чекати на те, що “визріють умови”, коли Україна сама паде до московських ніг. І війна Росії в Україні – це ніякий “не конфлікт”, а намагання колишніх колонізаторів силою повернути собі території, які вони вважають своїми. “Відключення України від розетки” вам тут не допоможе, оскільки для рашистів – це війна за нові території, а для нас за незалежність України і саме існування української нації.

Ставки занадто високі, щоб програти Москві, тому ми ніколи не програємо. А для Путіна головне на надірватися, коли він мріє про відновлення СРСР. Реанімації покійника не відбудеться. Ми хочемо повернутися швидше до колишнього мирного життя, але на умови Росії зафіксувати на даний момент усе, що вона захопила в України ніколи не погодимося. Це українські землі, і вони й далі залишатимуться українськими.

Дмітрій Бавирін переконує своїх російських читачів в тому, що “Ми знаємо, що така перемога – з поверненням Криму та репараціями – міраж, але, на відміну від прагнення міражу, мир зараз взагалі не усвідомлюється українцями як щось цінне. Життя без електрики дозволяє усвідомлювати його цінність щодня і практично кожному: холод бойових дій дотягнувся навіть до галицької дивізії диванних військ. Це не подіє відразу і не призведе до революції, але поступово мир почне сприйматися як щось, заради чого можна жертвувати гординею та приймати “непопулярні рішення”. Якщо російські військові створять умови, за яких українські політики ці “непопулярні рішення” ухвалять, другі зможуть опертися на частину суспільства, яка готова платити за мир. Поки що такої частини в Україні немає”.

На що можна відповісти немає і не буде. Адже формула “мир в обмін не території”, яку українцям фактично пропонує Путін, призведе до того, що у підсумку ми не отримаємо ні миру, ні територій. Тут для нас може стати прикладом сумний досвід Ізраїлю, який свого часу підписав “мирну угоду” з палестинськими арабами. І ми чудово пам’ятаємо, чим усе це в підсумку закінчилося – ракетними обстрілами з палестинських територій. Нам такого “миру” не потрібно, необхідно вчитися на чужому досвіді.

А теза озвучувача кремлівських імперських мантр, що “перемога – з поверненням Криму та репараціями – міраж”, буде розбита наступними подіями на фронтах бойових дій. Захоплення чужих територій ще нікому не приносили радості. Не хочете платити репарації, тоді доведеться платити контрибуцію. Та за рахунок Російської Федерації демонтувати Кримський міст, який без дозволу Української держави було побудовано на нашій території. Адже за все завжди потрібно платити, і Москві доведеться оплатити всі рахунки своїх злочинів сповна.

Далі Бавирін проголошує прямо таки “оду” прославлення одного з головних воєнних російських злочинців – Суровікіна. “Суровікіада” у його виконанні звучить так: “…найдовше інших генералів російською групою військ у Сирії тоді командував Сергій Суровікін. Після того, як його було призначено командувачем групою військ в Україні, почалися удари по її енергетичній мережі, причому із застосуванням тактики, яку використовували в САР іранські союзники Росії. Збіг це чи ні, на вихід Заходу із сирійської кампанії та смиренність місцевих вождів пішли роки. У таких часових категоріях нам варто мислити й тепер. Не існує стратегії, тактики, заклинання, які б змогли припинити військовий конфлікт в Україні швидко, спішно, тут і зараз. Думка про те, що “це все” надовго, по-своєму важка і для українців, і для росіян. Тому й зберігається віра – у блискавичну стратегію, суперечливу тактику, чарівну паличку. Але швидких рішень більше немає, залишилися лише довгі, складні та важкі, до чого їм і нам час звикати”.

“Суровікінська стратегія” нанесення масованих ракетних ударів по цивільним об’єктам виглядає таким чином: немає інфраструктури – немає тилу, немає тилу – немає армії. Хоча тут він, використовуючи свій сирійський злочинний досвід, не враховує ті обставини, що сирійські противники режиму Башара Асада не мали протиповітряної оборони і їхнім тилом не були майже 50 держав Заходу. Зараз в України надійні тили, а в Москви майже немає союзників. Якщо, звісно, не рахувати Іран, Північну Корею чи Сирію.

Путін не враховує, що його “ракетний примус” українців до “миру” на його умовах, призведе до зворотного ефекту. Захід поставлятиме Україні ще більше необхідної зброї, включно з засобами ППО. Російська Федерація ставатиме все більше ізольованою від цивілізованого світу, а російська економіка не витримає перевантажень довготривалої війни, на яку націлений Путін.

Ввергнення українців в темряву не спасе Путіна від поразки. Оскільки говорячи про “Темряву єгипетську”, і використовуючи у такий спосіб біблійні образи, росіяни прямо ототожнюють себе диявольськими символами. Таким чином визнаючи, що Росія – країна породження диявола, який й підштовхнув Путіна до пекельної війни Російської Федерації з Україною.


Шановні друзі! Сайт потребує Вашої підтримки!
ПІДТРИМАТИ / DONATE

ТОП-НОВИНИ ЗА ДОБУ


ВІДЕОСЮЖЕТИ


ФОТО / КАРИКАТУРИ


«    Січень,  2023    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31