Розглядаючи та підсумовуючи сьогодення ОРДЛО не можу не згадати 24 лютого 2022 року, коли ранок почався не з кави, а з дзвінка дочок «мамо, в нас евакуація, бомблять наше місто» — дзвонила одна зі студенток з гуртожитку, «мамо, не переживай, я у бомбосховищі в лікарні» — дзвонила друга. Так я дізналася про початок другої фази війни. А потім пішов шквал повідомлень у вайбер, телеграм, на месенджер з ОРДЛО від колишніх родичів, колег по роботі, сусідів, кумів та друзів. Усі раділи, що нас бомблять, що скоро ми будемо окуповані росією та дізнаємося, як це «сидеть на бутылке у кадыровцев», як вони будуть нам мститися за те, що ми «вы там в Украине своїй жировали, а мы тут бедовали». Дивувалася їх збоченим сексуальним хворим фантазіям, бо ж кожен розповідав, що буде з нами робити, коли «наши пальчики вазьмут Киев». А ще дивувалася тому, що люди ненавидять нас саме за те, що вибрав мирну частину України й виїхав з ОРДЛО ми мали змогу повноцінного життя, а вони, залишившись у омріяній «республіці» «последний кусок хлеба доедали».
Я зайшла у соцмережі міст ОРДЛО, там було свято. Люди виставляли фото з келихами шампанського й писали, «за путина», «за победу над укро-фашистами», «это празник, лучше, чем новый год».
Висновки до «народу Донбасу» я зробила вже давно й не мала жодної з ілюзій — я знала, що критична більшість там ненавидить нас й досі вірить в руський мір, є менше 1% тих, хто дійсно за обставин залишився там, але є проукраїнський, не «розчарований», а дійсно проукраїнський – але все одно, було боляче.
Тепер у ОРДЛО тиша. Навіть десь у серпні почали видаляти повідомлення ті, хто міг це зробити. Зараз там знову «мы не этого хотели-нас обманули». А коли вчора на фото зі Свердловська побачила й жовто-блакитний прапор на «дворе культуры» разом з триколором росії та триколором «республіки», то просто посміялася, бо й це передбачуване. Що-що, а перефарбовуватися там вміють. Наразі це не державний прапор України, а лише прапор міста, там ще 2 трикутника, чорний, це шахти, зелений, це агросектор, але жовто-блакитний все ж таки майорів на весь Свердловськ й навіть повернуті мозком у руський мир сепари чемно робили вигляд, що так і треба.
А сьогодення у ОРДЛО таке, що ворогу бажати, але щоб ще потроїв бажання.
У лікарнях немає професійних лікарів. Залишилися ті, хто колись купив диплома та не ходив на пари, то не дуже розуміє де апендикс, а де рука-нога. Тому потрапляння у будь яку лікарню до будь якого лікаря у ОРДЛО, це вирок.
По-перше, цивільних там не чекають, бо усе зайнято пораненими. Найкращі палати «вагнеру» та російським строковикам.
Яка краса бачити «вагнеровців» у пологовому відділенні й, вибачте, морди-ліца акушерок й лікарів, які вигинають спини, щоб догодити зекам, які мають тепер відношення до «еліт російської армії».
З лікарень намагаються втекти молоді дівчата, але звільнення не дають, немає кому працювати. Чому? Ну, ви розумієте, що таке наркоман-зек, ще й засуджений за зґвалтування. Звісно розпускають руки, звісно принижують. А ще, усі лікарі дуже бояться, бо ж працюють з кров’ю, знаходяться у палатах запльованих та засцятих, а це — ВІЧ, СПІД, туберкульоз.
Поранені в ОРДЛО зараз усюди, від цивільних лікарень, які чомусь одразу почали називати госпіталями, до профілакторіїв, дитячих садочків, які позакривали.
Лікарі дуже бояться, бо їм кажуть «не виживе-вб’ємо», а як воно може вижити, якщо ні ліків, ні крові. Та й самі лікарі розуміють, що вони за фахівці. Дійсні фахівці поїхали, хто на росію, хто в Україну чи світом, а ось те, що не може МРТ «прочитати», чи УЗІ зробити, чи операцію провести, це залишилося. Є небагато дійсно спеців у луганську та Донецьку, ще й завзятих руськомирівців, але їх не вистачає на усіх хворих.
Що ще цікаво, в ОРДЛО привозять багато гуманітарки з росії для лікарень, але усе безкоштовно лише військовим, цивільні мають за усе платити.
Зараз багато жителів ОРДЛО, хто розуміє ситуацію та має гроші їде одразу у лікарні Гукова чи Ростова. Соцмережі ОРДЛО забито зойками про те, як їх рідні гинуть у лікарнях.
Що ж, це плата за вибір 2014-го. Шкода притаманних людей, що є заручниками критичної більшості мешканців ОРДЛО. Але, на жаль так у всьому світі, критична більшість завжди вирішує долю меншості, завжди вирішує долю країни. Наприклад, Німеччина періоду Рейху. Там теж критична більшість обрала собі лідера, війну, смерть, зневагу світу, а ще цькувала тих, хто не погоджувався з їх точкою зору та політичними уподобаннями. Гарно, що там у той час не було соцмереж, бо загиблих від рук гітлероботів було б значно більше. Колись читала розповідь німця, що не підтримував політику гітлера та мав переховуватися, бігти з країни, бо критична більшість кричала «розстріляти ворога народу».
Гітлеризм, сталінізм, рашизм, путінізм… будь яка влада тиранії є не владою одного тирана-диктатора, ні, це тиранія критичної більшості людей, яка згуртована однією ідеєю й не дозволяє існування меншості, іншим альтернативним ідеям чи баченню світу.
Але чомусь критична більшість не розуміє того, що є наслідками її дій. Більш того, не хоче нести відповідальність за свої дії. Приклад тієї ж Німеччині, яка тривалий час отримувала покарання, виплачуючи репарації та отримуючи зневагу світу не навчила нікого й нічому. Тому, думаю, що цитата «сьогодні ми живемо так, як голосували вчора», має бути у всіх підручниках з історії чи навіть соціології.
Критична більшість мешканців Луганської та Донецької області дуже хотіли назад у ссср, жити, як на росії, жити, як у москві, але жодного разу не поцікавилися як то вони там живуть.
Більш того, нікого не цікавило що за люди хочуть жити, «як у ссср». Чому вони прагнуть такого життя. А потім вже після «референдуму» виявилося, що люди, які мріяли про життя у ссср мали з того життя не аби який зиск, бо це були люди, що використовували свою владу, становищу, місце роботи для отримання привілеїв. Наприклад, працівники міліції, бо в ссср вони малу владу над людьми, могли сфабрикувати справу, посадити людину, вбити, зґвалтувати.
От зараз багато хто сміється над «півниками», тобто людьми, яких «опустили» у зоні, що є складовою частиною «вагнерівців», як й їх хазяїн пригожин. Але не задає собі жодного питання, що це означає. Здебільшого, це зґвалтування. Банальне зґвалтування чоловіком чоловіка. Не зрозуміло, чому, коли йдеться про зґвалтування, то більшість людей відносить це до жінки, яка зґвалтована чоловіком, однак, зґвалтування чоловіком чоловіка, чоловіком хлопчика, це загальна практика у ссср, де ґвалтували у тюрмах, у дитсадках, у піонерських таборах, у лікарнях, й не тільки осіб жіночої статі, а й чоловічої.
Коли почалась окупація Донбасу, то там збільшилась кількість зґвалтувань саме хлопчиків. Чоловіки мовчали про своє горе, але коли арештовували шахтарів чи чоловіків за порушення комендантської години, їх часто ґвалтували у СІЗО «донські казаки», та дагестанці чи чеченці, яких на той час було дуже багато в ОРДЛО.
То от міліція дуже хотіла «назад у ссср», бо це влада. А ще вчителі, бо теж влада й хабарі, лікарі, бо теж влада й хабарі. Тому, коли ви чуєте «як гарно було в ссср» спитайте людину, ким вона там працювала або її батьки. Бо були професії, що давали людям владу й блат, хоч маленьку, але солодку владу над людьми, навіть змогу щось придбати чи вкрасти на роботі й пишатися собою, який він розумаха й як «зріс» над іншими.
Тому ось ОРДЛО зараз, це вже навіть й не ссср, а якийсь викривлений світ, бо навіть блат не рятує від того, що ти потрапиш у руки лікаря, який отримав медичну освіту, бо платив гроші, чи мав родичів у вузі.
У ОРДЛО вода йде по годинам, 2 години на день. Й то не усюди та не завжди. Комунальні системи вийшли за ладу, ремонтувати нікому та ні за що.
Колись мешканці Донбасу казали, що ображені, бо Київ не надає їм бажаної уваги та не вкладає кошти у інфраструктуру. Страшно було це чути, бо як раз перед війною, десь з 2008 року на Донбасі масово облаштовували та ремонтували школи, санаторії, лікарні, забезпечувались якісним, сучасним обладнанням. В перші місяці окупації зі шкіл, лікарень та профілакторії Донбасу було вивезене оте саме сучасне обладнання, це всі бачили, але чомусь до росії питань не виникло.
В ОРДЛО теж відключають світло. Більше скажу, його погодинно відключають вже 8 років, чого на Донбасі ніколи не було аж з 90-х років. Це теж там нікого не турбує, бо ж «ремонти», бо ж «Україна винна».
А ще в ОРДЛО усі інтернет провайдери підкорюються російському законодавству, тому багато українських та європейських сайтів там просто заборонено та відключено, навіть впн не допомагає. Колись в до «референдумні» часи тут була свобода слова, але потім люди вирішили, що це не правильно. Є слово критичної більшості, іншого не дано.
Доріг в ОРДЛО теж давно не має. А колись… Що ж, просто нагадаю, що у 2014-му році критична більшість мешканців цих районів була впевнена, що росія вкладе у Донбас мільярди долярів й зробить тут «швейцарію». Чому саме «швейцарію» було не зрозуміло, бо ж хотіли руський мир та ссср, але усі казали «скоро путин даст сюда денег и будем жить, как в Швейцарии». Знову ж поставало питання, чому путін не дає гроші на розвиток росії, але то таке.
На сьогодні в ОРДЛО паливо по талонах. Ага, оті самі талони, що були у ссср, черги, блат й усе таке красіве, як ковбаса по 2-20 з тирси. Дефіцит палива вже у всіх містах ОРДЛО. Його можна купити у військових, якщо є гроші та блат, бо дорого.
На кордоні, ой, вибачте, ОРДЛО ж немає кордону й КПП з росією, чи має, бо ж «адна страна», здається й «референдум» про це був й навіть визнання путіним. Але навіть мешканці ОРДЛО не можуть сказати, де вони й хто вони. Бо є «референдум» по приєднанню до росії, а є «луганська народна республіка», КПП та прикордонники. Тому щоб поїхати у братське линирії російське місто гукові, треба відстояти чергу на кордоні десь 4-6 годин, як повезе.
Знову згадаю «колись». Колись у часи, коли Донецька та Луганська області жили мирним життям в Незалежній Україні, тут працювали шахти, лікарні, приватні лікарі відкривали безліч кабінетів, гудів кожноденно «базар», то з Гуково, російської федерації їхали у прикордоння, зокрема у шахтарське місто Свердловськ, Луганської області, за м’ясом, салом, олією, шкарпетками, цукерками, кавою, чаєм та іншими українськими смаколиками, багацько яких виготовляли саме у Луганської області.
Оці часи, до речі, пам’ятають гуковчани, але забули свердловчани. Не зрозуміло чому. Тому зараз Гуково, занедбане й покинуте росією, отримало за рахунок тих, хто їде туди з ОРДЛО за їжею та товарами, бо ціни в ОРДЛО, як хотіла критична більшість його мешканців «как в москве».
На росії до цього ставляться погано.
Теж ось змінилося відношення. Якщо у 2014-му році мешканці ростовської області підтримували «русский Донбасс», то зараз вважають мешканців ОРДЛО винними у війні. Винними, що зруйнували такий гарний світ, повний свободи, смаколиків та можливостей.
Коли у ростовську область почали їхати «біженці» з ОРДЛО, які «потерпали від хунти», мешканці екс-шахтарського краю дізналися, яка карколомна була ця клята укро-хунта, бо давала шахтарям пільги, яких ніколи не було у російських шахтарів, безкоштовне вугілля, компенсацію на опалення хати, безкоштовні путівки, гарну пенсію, яка набагато більша ніж на росії.
Дізнавалися й диву давалися, що не вистачало цим людям, що так хотіли у руський мир, що аж зруйнували таке життя, відбудували собі «республіку» та не стали жити у омріяному світі, а побігли далі з нього. Дивувалися й самі мешканці Донбасу, бо ж вважали, що росія це рай, де все па багатому, а виявилося, що жили собі не тужили, а потім самі собі у душу плюнули, але чомусь винна Україна.
Найстрашніше в ОРДЛО для пенсіонера, це втрата української сім карти чи телефону. Бо відновити її можна лише на українській території, а більшість пенсіонерів ОРДЛО воювали проти України, мають дітей, онуків, що воюють проти України, а ще, звісно ж, лінія фронту не така приваблива й комфортна, як була до 2022 року, й Станиця, де знімали українську пенсію мешканці ОРДЛО знищена «асвабадітелями». Претензії знову до України, не до росії.
Поїздка до мирних міст України, зараз вже мрія ОРДЛИнського пенсіонера.
Але, нагадаю 24 лютого 2022 року, як підіймали в ОРДЛО ці пенсіонери келихи за перемогу путіна й раділи нападу на Україну. Бачила, як багато людей писали «де ж ви, дурні, пенсії будете отримувати», але ж хто їх слухав.
Соцмережі ОРДЛО заповнені сльозами тих, хто втратив сім карту та шукає «рішал», щоб привезли з України та активним пошуком працюючих банкоматів по «республіці», де б зняти зарплату.
Не кажіть цим ординцям, що у нас війна, проблеми зі світлом, обстріли, а в нас працюють банки, банкомати, їх ніхто не грабує, люди їздять Україною та за кордон, працює бізнес, підприємства, усі міста чисті, прибрані, є ліки, аптеки, працюють фахові спеціалісти у лікарнях. Ось це показова різниця радянського суспільства ордлинії, яке нищило та грабувало усе, як тільки з’явилася можливість й цивілізованого європейського, українського сучасного світу, де є згуртованість, підтримка. Дотримання закону й морального кодексу Людини.
Ось це вже починають розуміти на тих територіях росії, які можуть побачити різницю, наприклад, ростовська область. Там пильно слідкують за життям в не окупованих частинах України, як й за життям на територіях, які окупувала росія. Певно, це з тої причини, що все ж таки «дончаки», як називають мешканців ростовської області на Донбасі, ментально ближче до України, тому спостерігають й роблять висновки.
Зараз по відношенню до мешканців ОРДЛО на росії росте незадоволення та роздратування. Останній гумор на гуковських пабліках (давайте сделаем цены дороже, чтобы из лугандонии к нам не перлись) дуже зачепив мешканців ОРДЛО, які почали нагадувати гуковчанам,як вони скуплялися на свердловському базарі, а гуковчані почали дорікати свердловчанам, що через їх постійний шопінг зростають ціни у місті.
Зараз черги до ростовської області зросли через дефіцит бензину в ОРДЛО. Там вже теж відчувається дефіцит палива, бо ж на росії теж горять нафто-переробляючи заводи, а ще приорітетне заправлення військової техніки та додаткове навантаження через гостей з ОРДЛО. Тому ростовську область вже лихоманить.
ОРДЛО вже не виходить зі стану лихоманки, через різні чинники. Це й мобілізація, знову облави, забирають вже й працівників РЕСу, комунальників, водоканалу, міськгазу та звісно ж шахтарів. На разі почалась мобілізація жінок. Коли з’явилась інформація про мобілізацію жінок з ОРДЛО там одразу закричали фейк, але соцмережі спалахнули повістками.
В Свердловську, Луганської області (після декомунізації Довжанськ) військкомат звернувся з вимогою до Свердловського медичного училища про надання архівні списки випускників-медиків. Звісно ж це «фейк», але чомусь жіноче населення почало нервувати та збільшувати черги на виїзд з ОРДЛО.
Медичних навчальних закладів тут було небагато, тому як би не була закрито-таємнича ця інформація, а шириться вона скажено.
На цю інформацію (мобілізація жінок) дивно відреагували соцмережі ОРДЛО. Там почали пропонувати викликати у військкомат жінок легкої поведінки, яких рекомендують затримувати в кафе, наливайках та барах міста. А ще, чомусь вимагають мобілізовувати жінок –одначок, що не мають чоловіків, бо ставлять загрозу сімейному життю. Й, звісно ж тих, у кого вже загинув чоловік на фронті «пускай идут и мстять». Дуже дивна річ це ОРДЛО. Сподобався коментар однієї жінки, що довго не була в ОРДЛО, а потім завітала у світ «руського миру» по-донбаські. Вона написала, що стільки злих та не чемних людей вона ніколи не бачила. Це концентрація ненависті людини до людини,-написала людина у соцмережах.
Шахти в ОРДЛО закривають одна за одною. По-перше, це не рентабельно, бо обладнання старе, ніхто нове не постачає з 2014-го року. По-друге, шахти глибокі, а по трете, там працюють вже виключно пенсіонери після 60 років та жінки, бо чоловіків забирають на фронт.
ОРДЛО стало постачальником живої сили, військового ресурсу для росії. Жодна людина тут не виступила проти мобілізації. Кілька бунтів було з приводу, що дали погане озброєння. Між собою люди не вдоволені, кажуть, ми були впевнені, що за нас буде воювати росія та росіяни. Але жодна сформована з мешканців ОРДЛО частина, що отримала зброю не пішла проти свого «командування». Звісно, там стоїть питання загинути від кулі кадировців, що стоять за спинами, чи загинути у бою, але ось не завжди. Більшість підрозділів формуються добровільно.
Що ще цікаве в ОРДЛО, то це жінки. Дуже цікаво спостерігати соціальні історії, хоча, насправді, це трагедії. Але ж, є одне «але», усі ці люди вибрали це життя у 2014-му. Більшість жінок, як тільки чоловіка забирають на фронт, одразу стають завсігдаями наливайок, барів та ресторанів. Вже самі місцеві з презирством кажуть про те, що більшість жінок радіють, що позбавилися чоловіків та просто чекають на посмертні пільги, пенсію за втратою годувальника та виплати.
Як би не старалися прикрасити міста ОРДЛО, але вони сірі, захаращені сміттям, з обличчями, що перекошені ненавистю. Люди б’ються у чергах. Штовхаються, щоб викликати скандал чи бійку. Навмисно створюють ситуації, щоб викинути злість на оточуючих.
Але незважаючи на оце все, тут вважають, що вони «частина росії» й все скоро буде добре, бо путін обіцяв. Хочеться нагадати російське прислів’я «як обісцяв, то висохло», але виходячи з того, як виглядають під’їзди ОРДЛО, то висохне в них не скоро.
А, ось що забула, путін нагородив медалями пасічника та пушиліна. Це єдине питання, що збурило усю Лугандонію, тут майже не має людей, щоб підтримували своїх «президентів».
Можливо тому майже усі міста ОРДЛО отримали від росії гуманітарний подарунок: чиновників, директорів, «міністрів», керуючих містами (мерів), яких сюди привезли з росії. Здебільшого, це красноярський край. Як їх називають тут «засланці», тобто заслані у вигнання люди з росії. Колись на царській росії у вигнання слали до Сибіру, а тепер зсилають чиновників, що прокралися, у ОРДЛО.
Про те, що в ОРДЛО вже все забито «вагнеровцями»- от наразі не зрозуміло, як називати усі приватні армії, що «тренуються» в ОРДЛО, але вже звикли «вагнеровці» — та кадирівцями.
На 10 людей, що йде містом в ОРДЛО, буде усього 1-2 цивільні місцеві людини.
ОРДЛО спустошено, люди вмерли від вірусів та хвороб, від «медицини» та криміналу, виїхали на росію чи в Україну, чи роз’їхалися світом, тому ОРДЛО активно використовується, як полігон та ресурс, бо ж люди зникають, а житло для військових залишається.
А ще тут дуже багато народжує молоді. Народити у 14-15 років тут вже норма. Діти. Це теж ресурс, бо є гуманітарна й виплати на які можна жити.
Про те, що тут багато людей хворіє на туберкульоз, СПІД, ВІЧ, венеричні хвороби, гепатити писати не варто, це вже просто страшна статистика. Школярі з венеричними хворобами — це вже норма.
Вулиці міст засипані використаними шприцами. Люди шукають забуття.
Дуже страшні багатоповерхівки. Такого тут не було навіть у 90-ті. Це жахіття з тарганів, вошей, земляних бліх, крисаків, мишів та ще якихось звірюг. Нічого не обробляється. Остання обробка була у 2013-му році.
На цей час нормальністю міста вважається «в нас не стріляють, є робота, працюють магазини, кафе й ресторани». Тому будь які зміни, від яких нас вивертає та тригерить, тут не вважають за щось критичне, бо ж «усі так живуть». Більшість людей вірить російській пропаганді про «замерзає Україна та Європа, люди доїдають за собаками, США бідує, економіка світу зруйнована санкціями проти росії, бо США все роблять щоб собі зашкодити» й усе таке.
З 2014-го року, коли я бачила, як впливає на людей пропаганда та як вони деградують в ОРДЛО, я думала про те, щоб у Станиці поставити максимально великий, величезний, неймовірно величезний екран та показувати життя мирних міст України, як виглядають наші міста та села, як працюють люди, які ми щасливі, а ще показувати світ, різні країни…Але до 2022 року в ОРДЛО працював інтернет без заборон гугнити про життя в Україні та світу. Ніхто цього не робив. Їм було достатньо російських новин, де усім, окрім росіян та Донбасу, було погано.
Колись ця мильна бульбашка буде зруйнована, але чи буде кому там відкрити очі та подивитися на світ й схопитися за голову через своє зруйноване життя…
