Чи не варто призупинити членство Угорщини в НАТО і Євросоюзі, поки цієї країною керують відверто проросійські, антиєвропейські і антидемократичні політики? 
Від самого початку російсько-української війни угорський прем’єр Віктор Орбан, і відповідно керована ним Угорщина, зайняли дуже дивну позицію щодо України. Орбан постійно виступає з антиукраїнськими заявами, а його пропагандистська інформаційна обслуга намагається не відставати від нього. Так в угорській газеті “Magyar Nemzet”, яка вважається неформальним рупором орбанівського режиму, вийшла стаття Жолта Єшенського “Росію неможливо перемогти”. З верхнім підзаголовком над цією статтею: “Я щойно описав це… – У цій війні хороші хлопці і погані не протистоять один одному”.
На початку статті Жолт Єшенський, намагаючись показати свою об’єктивність і неупередженість, пише: “Чи має значення, хто правий? Звичайно, так для сторін конфлікту. Адже вони воюють в ім’я власної правди. Звичайно, потім зазвичай з’ясовується, хто правий. Історію пишуть переможці. Хто переможе у війні, той і буде правий. І тому, на жаль, шансів на мир найближчим часом небагато. Бо сторони триматимуться своєї правди до гробу. Звичайно, українці мають рацію. Росія напала на Україну. Це нема чого релятивізувати. Українські воїни захищають свою країну. Ми, угорці, зробили б те саме. Ми повинні завжди пам’ятати про це, що б ми не думали про конфлікт”.
Тут відразу насторожує, про які такі “дві правди” говорить орбанівський експерт? Адже це сумнівне твердження явно в стилі Оруела. Не може бути і ніколи не було “двох правд”, а особливо, коли мова йде про того, хто напав, і того – на кого напали. Двозначне визначення сутності і олюднення сил зла далі підштовхує того, хто буде читати цю статтю до наперед визначених її автором “правильних” висновків.
Далі Єшенський безапеляційно заявляє: “Звичайно, цей конфлікт виник не на порожньому місці. Росія не просто напала на Україну. Американські махінації, які призвели до цієї війни, і те, як вони нацьковували Україну на Росію, роками маніпулювали українським народом і світовою громадською думкою, давно є предметом аналізу (принаймні для тих, хто цікавиться реальністю). У попередньому матеріалі я намагався ґрунтовно викласти причини та обставини початку війни. Тож Росія має рацію в тому, що інша велика держава не захотіла змиритися з її геополітичним статусом і використала для цього третю країну. І ця третя країна сама “встрягнула в історію”. Вона хотіла вирватися з “обіймів” російського ведмедя, тому не відкидала “обіймів” США, в плани яких входило спільно послабити Росію. А російський ведмідь сказав “ні”.
Зміщуючи поняття і цим дезінформуючи читача, цей інформаційний посіпака Орбана дописався до того, що це Америка “нацьковувала Україну на Росію”, а Москва вже просто не могла далі цього терпіти. Чому б не написати було простіше, в стилі іншого путінського прихвосня Лукашенка, – “Україна давно планувала напасти на Російську Федерацію, і за декілька днів до цього нападу Росії довелося зробити це першою”. Що було б не більш правдоподібно, ніж обвинувачувати Україну, що це саме українці винні в тому, що РФ втратила статус наддержави, який свого часу був у СРСР.
Ну й що з того, що Росія “не захотіла змиритися з її геополітичним статусом”? Уже давно статус РФ був реально понижений до статусу регіональної держави, і Путін ніколи нічого вже не зможе з цим зробити, скільки б він далі не грався у відродження Радянського Союзу.
На думку Жолта Єшенського: “Таким чином США розпалили локальний конфлікт, а точніше, побачили можливість відстоювати власні інтереси в існуючому локальному конфлікті. Тому вони зробили усе можливе, щоб давня “жевріюча” напруга переросла у відкриту війну, ризикуючи навіть перерости у світову війну. Звичайно, в жертву принесуть українців. Для США це фінансово обтяжливо, вони витрачають на Україну багато грошей, але сприймають це як інвестицію. Ця інвестиція є дуже вигідною для США. Вона витісняє російську сировину з європейського ринку і змушує Європу купувати її переважно у неї за високими цінами”.
То ж виходить за цим текстом в газеті “Magyar Nemzet”, що це саме Сполученим Штатам дуже вигідна війна Росії в Україні, в якій американці хочуть отримати якомога більше вигоди. Але хтось це читає, і автор впевнений в тому, що всьому написаному ним будуть беззастережно довіряти. Просто таки не віриться, що таке писання можливе в країні, яка давно вже є членом ЄС і НАТО. Адже, якщо б цього не знати, то цілком можна було подумати, що Угорщина вже стала Західним федеральним округом у складі Російської Федерації, а її експерти, вони ж інтелектуальна обслуга путінського режиму, просто таки зобов’язані поширювати пропагандистські штампи Путіна.
Далі Єшенський акцентує увагу на тому, що “І є ще один аспект: мораль. Їм вдалося змусити громадськість західного світу повірити, що героїчні українці борються за свою свободу проти злого (божевільного, хворого на рак і вже напівмертвого) Путіна. І цей чорно-білий наратив з персоніфікованим демоном добре продається в ЗМІ. І маси, які не дуже сприйнятливі до складніших зв’язків світу та взагалі до розкоші мислення, можуть це легко прийняти. Вони не розуміють, що таке війна. Особливо, коли поруч війна. З одного боку, вони уявляють, що на війні є добре і погане, і якщо ми будемо домагатися добра, то воно переможе і, як у казці, все буде красиво. А ми все це просто спостерігаємо. З іншого боку, ви можете вести війну з фотографіями в профілі Facebook. І з мораллю. Але війна ведеться танками і боєприпасами. А люди гинуть. Багато людей”.
Цікаво, чи сам автор розуміє, що таке путінська війна? Коли майже вже рік Україну розстрілюють путінськими ракетами, коли мирне українське населення гине під бомбами загарбників, а мільйони людей вимушені були полишити свою батьківщину і домівки, щоб не бути вбитими “московськими визволителями”. За ним виходить, що українці мусять припинити боротися за свою свободу і незалежність, оскільки “неправдива” демонізація Путіна в ЗМІ їм нічим не допоможе. Та й взагалі, якщо розглядати усе не в чорно-білих тонах, то може виявитися, що Путін не такий вже і поганий. Мовляв, неморально обвинувачувати тільки Росію у тому, що вона вторгнулася в Україну, тому що винні в однаковій мірі у цій війні обидві сторони.
Продовжуючи цю лінію прихильник Путіна наголошує на тому, що “Дивно, скільки людей цього не розуміють. Вони абсолютно переконано пояснюють, що поставка більшої кількості зброї принесе мир. Це абсолютно неправильне тлумачення реального факту, що сильна армія є ключем до миру та безпеки. Це справді вірно в мирний час, у випадку існуючого статус-кво, існуючої ситуації рівноваги. Сильна армія є стримуючим фактором, і боятися нападу можна менше. Проте, якщо бої вже точаться, то виведенням на фронт ще більшої кількості гвинтівок і танків вона не закінчаться. Миру можна досягти, коли сторони знайдуть певний компроміс. Спочатку вони укладають перемир’я, а потім – взаємними поступками – створюють новий статус-кво”.
Стоп, та щось подібне вже неодноразово доводилося читати в російській і угорській пресі. Мовляв, не можна надавати Україні більше ніякої зброї, бо це тільки затягує конфлікт і призводить лише до ще більших жертв. Потрібно бути реалістами і розуміти, що у Росії виграти неможливо, тому краще виконати усі вимоги Путіна і вас полишать в спокої. Додам лише, звісно, тимчасово, – до чергового вторгнення Російської Федерації.
“Оцінка Росії явно суб’єктивна, – підкреслює служивий орбаніст, – Ми маємо багато законних образ і поганого досвіду, особливо в поколінні наших батьків (і особливо наших дідусів і бабусь) у зв’язку зі злодіяннями радянської влади. Про те, чи сьогоднішня Росія поводиться як колишній Радянський Союз, чи Путін є сьогоднішнім Сталіним, також можна дискутувати. Ця дискусія, очевидно, могла б бути темою окремої статті. Але якщо спромогтися подолати емоційні реакції і спокійно проаналізувати минулі два десятиліття Путіна і Росії, то можна побачити, що інтереси країни реалізуються економічно, а сфери її інтересів зберігаються за допомогою зовсім інших, дешевших, ефективніших і більш досконалих засобів, ніж військові. Оцінка моралі може викликати і хвилюючі філософські моменти, і інтелектуальне задоволення, і розумову мастурбацію, але є один дуже важливий факт: Росія має ядерну зброю. Багато. Найбільше в світі. Росію неможливо перемогти”.
В продовження пишучи – “Економічно можна було розтрощити Радянський Союз, тому що він управлявся дуже погано. Вони були марнотратними в експлуатації природних ресурсів, а утримання армій, дислокованих в інших країнах, поглинало нескінченні кошти. Економіку сьогоднішньої Росії також можна критикувати по-різному, корупція, олігархи, надто однобічна модель, заснована на експорті сировини. Але Росія, з одного боку (частково завдяки присутнім там західним технологіям, інвестиціям і ноу-хау), сьогодні працює набагато ефективніше, а з іншого боку, вона пройшла дуже довгий успішний шлях до диверсифікації і навіть до вміння бути самодостатньо. Той, хто цього не бачить, є економічно неграмотним і, таким чином, непридатним для прийняття серйозних політичних рішень. Так, західні політики, які вводять санкції за санкціями, саме такі. Росію не тільки неможливо перемогти у воєнному плані, але сьогодні її неможливо розчавити й економічно”.
Користуючись своїм творчим методом “розумової мастурбації” Жолт Єшенський відразу видає купу індульгенцій Путіну і його подільникам. Виявляється, що санкції Заходу йдуть ледве не на користь Російській Федерації. Кого це він таким сумнівним своїм твердженням намагається переконати?
Адже вже й на російських політичних шоу пропагандисти почали визнавати, що санкції критично вдарили по багатьом галузям економіки Росії, а про якісь там “західні технології, інвестиції і ноу-хау” мови взагалі йти не може. Поки Росія воюватиме з Україною, вона нічого з цього від країн Заходу не отримає. А значить стагнація її економіки і деградація соціальної сфери продовжуватимуться, і коли російські еліти не дадуть задній хід, то на РФ явно чекатиме доля СРСР. І якщо це можна вважати перемогою Путіна, то тільки над здоровим глуздом.
Єшенський проголошує: “Хіба ми не повинні знайти якесь рішення? Щоб не загинули ще десятки тисяч, не залишилися без даху над головою мільйони, не загинула ціла країна? Але ні. Слово мир навіть не вимовляється. Крім того, той, хто посміє це сказати, стане предметом презирства. Який жарт, чи не так? Хто хоче миру, той хоче “зла”. Про це говорять ті, хто ще півтора року тому кричав, навіщо Угорщина розвиває армію і військову промисловість, навіщо купує танки і виготовляє гелікоптери. На думку тих, хто виступає проти миру, кордони непорушні. Цікаво, що ці самі прекрасні душі не мають проблем з Тріаноном. Однак втрати Угорщини під Тріаноном були – пропорційно – набагато більшими, ніж території України, окуповані росіянами. І ми маємо далеко не таку частку меншин, як росіяни в Донецьку, Луганську і особливо в Криму. Переважну більшість населення цих територій становлять росіяни, яких роками жорстоко винищували українці. І слід також поставити запитання, наскільки важливою є територіальна цілісність, чи вона важливіша за людські життя? Або скільки ще мають загинути людей, аби над Кримським мостом знову замайорів синьо-жовтий прапор?”
Якимсь дивним чином цей писака привласнив собі право самочинно розпоряджатися українськими територіями. Розпоряджайтеся своїми землями, і якщо ви захочете передати їх комусь із сусідніх країн, то це ваша справа. Але згадуючи Тріанон не варто забувати про те, що Угорщина у 1914 році, як і зараз, стала на неправильний бік історії, і, закономірно, понесла із-за цього відчутні втрати. Тріанонський договір, наслідки якого з таким завзяттям намагається переграти нині Віктор Орбан, це прямий результат агресивної політики угорців щодо своїх сусідів.
То навіщо вам проходити через усе це ще раз? Які байки про українців ви б не розповідали довірливим до пропаганди угорцям в глибинці, вони не здатні спонукати нас відмовитися від своїх територій. Про яку це ще переважаючу російську більшість населення Луганської і Донецької областей взагалі йде мова? Адже до цієї війни більшість сіл на Донеччині і Луганщині були переважно україномовними, а в Криму частка зросійщеного населення ніколи не переважала кількості українців і кримських татар разом взятих. Схоже на те, що автор цієї пропагандистської статті ніколи не бував в Україні, абсолютно не знає її географії та специфіки, а пише про неї користуючись російськими і орбанівськими політичними темниками.
Але особливо вражає закінчення цієї статті, де підводиться підсумок раніше сказаного: “Росіяни не стали хорошими хлопцями. Але, можливо, вони мають набагато більше правди в цьому конфлікті, ніж це визнає західний світ. З їх власної точки зору цілком зрозуміло, що вони не могли дозволити НАТО створити плацдарм в Україні. Але це робить те, що вони чинять з Україною, ще серйознішим. Руйнування, які вони там учиняють. Так, постає складне запитання: що ще вони могли зробити? Вони знали, що Україна, хоча не є формально членом НАТО, але за американської політичної підтримки та військової підготовки, готується до нападу, щоб повністю відбити території, населені росіянами. І ще хтозна що вони хотіли зробити, щоб послабити Росію. Так що хорошого хлопця в цьому конфлікті немає. Люди інстинктивно стають на сторону атакованої сторони. Але симпатизувати Україні було б набагато легше, якби вони дали хоч найменший привід для симпатії”.
Коротко це можна резюмувати так: Україна сама винна у тому, що на неї напала Росія; Москва не могла дозволити НАТО створити плацдарм в Україні і тому вторгнулась на суверенну територію незалежної держави; у цій війні винні обидві сторони; росіяни не такі вже й погані, якщо на них подивитися через угорські пропагандистські окуляри; українці не мають права деокуповувати території, котрі загарбані Росією; підтримувати Україну не можна, бо не існує і найменшого приводу для симпатії до неї.
Варто сказати, хто постійно уважно слідкує за тим, що пише угорська преса, не може не помітити, що Угорщиною прокочується потужне “цунамі” інформаційної дезінформації щодо України.
Угорський прем’єр Віктор Орбан і його оточення пішли на таран України, поки що інформаційний. Він чекає моменту великого наступу Росії на Україну, щоб вдарити в спину, – зробивши спробу окупувати українське Закарпаття. Звідси й заява Обрана, що на сході Угорщина межує з росіянами та застосування “інформаційної пропагандистської артилерії”, щоб підготувати угорців до такого кроку їхнього керівництва.
Орбана нічого не навчили уроки Тріатону, в своїх намірах відродити “Велику Угорщину” за рахунок земель сусідніх держав, він вже давно перейшов усі дозволені межі. І усе це потрібно враховувати вибудовуючи подальші відносини з реваншистським угорським режимом. Який є неприхованим союзником Путіна і намагається реалізовувати в Європі його політику.
Тож виникає закономірне питання – чи не варто призупинити членство Угорщини в НАТО і Євросоюзі, поки цієї країною керують відверто проросійські, антиєвропейські і антидемократичні політики?
