Путін продовжує боротися за те, щоб увійти до історії Московії, як найгірший її правитель. У своїй помсті Україні за розвал СРСР він зайшов вже так далеко, що відмовитися від своєї ідеї фікс – він добровільно просто не здатен. Але диктатор є тільки обличчям проблеми, яку створила для всього світу сучасна Росія.
Російська Федерація та її вражене бацилою шовінізму населення, становить загрозу для всього цивілізованого світу й тим, що навіть замінивши Путіна, не доводиться розраховувати на автоматичні зміни. Не знищивши імперської матриці і не нейтралізувавши її головних представників, нічого взагалі змінити неможливо.
Росія у такому вигляді, як нині, не піддаватиметься трансформації. Адже намагання прищепити до автократії часів Бориса Єльцина демократією – у підсумку завершилося поверненням РФ до звичного їй радянського тоталітаризму. Демократія не може стати базовим станом Росії, якщо її основоположний фундамент побудований на засадах Золотої Орди. У якій державний устрій тримався на жорстокому терорі і нічим не обмеженій владі, яку мав хан. Пахан Московії Путін не придумав нічого нового, тільки до його необмеженої влади додалася ще й тотальна пропаганда з приватизованого його режимом телебачення.
І як у Золотій Орді, система управління в путінській Російській Федерації забезпечує повне пограбування підкорених нею народів. А сам терористичний режим, для утримання влади, потребує все нових війн і постійної територіальної експансії. Тому усі пояснення російських лібералів, що, мовляв, народ у них хороший, а у всьому винен тільки один Путін, виглядають дуже наївно і непереконливо. Путін не захоплював сам силою Крим і Донбас. Без свого “суперправославного” і “богообраного” російського народу він сам би не зміг нічого зробити.
Помилка довірливого Заходу полягає втому, що там постійно ігнорують “історію” і “культуру” Московії, яка повністю має азійську ментальність. Й якщо після Путіна там раптом з’явиться новий Горбачов, то західники знову можуть повірити, що Росія раптом стала на шлях демократії. Проте росіяни не в змозі самі визначати, хто керуватиме їхньою країною. Оскільки Росія – тоталітарна терористична держава і її населення живе в постійному страху накликати на себе репресії з боку Путіна та його подільників.
Російська Федерація є небезпечною для сусідніх країн не тільки через свою армію, а через абсолютну неповагу до людських життів. Росія, якою керує путінська мафія, намагається нав’язати свої “цінності” усім, хто не має сил від неї захиститися. Путінські ідеологи вигадали теорію про “окрему російську цивілізацію”, яка ґрунтується на “високій духовності” та “православній вищості”, і московці готові знищувати всіх, хто не хоче сприймати це за істину.
Але у цю “псевдо вищість” крім самої Росії ніхто не вірив і не вірить. Навпаки, загарбницькою війною в Україні РФ різко понизила свій статус від “великого ведмедя”, до “облізлого пса”. Саме в такому новому геополітичному ранзі й сприймає Росію її найближчий “союзник” Китай, хоча Путін постійно прагне показати всім свою рівність з Сі Цзіньпіном. І коли цей “пес” хоче й далі “загризти” Україну, грізно гарчачи на Америку і Європу, щоб вони не втручалися, то найкращий шанс вилікувати його від цієї агресії, силою загнати назад в будку.
Війною в Україні Путін провокує Сі Цзіньпіна на захоплення земель на Далекому Сході і в Сибіру. Професійна армія РФ критично ослаблена в Україні, а нове непідготовлене поповнення не буде здатним протистояти реваншистським намірам Китаю, щоб там далі не робив Путін. А якщо в Кремлі розраховують на використання ядерної зброї, в разі, коли б мільйон китайських солдатів раптово перетнув далекосхідний кордон з Росією, то дуже помиляються у своїх розрахунках. У Пекіні над відповіддю думати довго не будуть.
Російський диктатор дотримується якоїсь збоченої “логіки”, він увійшов в жорстке протистояння з Заходом, хоча це абсолютно програшний для нього варіант, і одночасно змирився з роллю “кімнатного песика” Пекіну. І до васальної залежності Російської Федерації від Китайської Народної Республіки залишається тільки один крок.
Адже “братання” Китаю з Росією потрібне Пекіну тільки для того, щоб бути ближче до вибраної ним жертви. І коли Сі Цзіньпін отримає інформацію, що РФ вже критично ослаблена і не зможе чинити серйозного опору на Далекому Сході, то КНР вже нічого не стримає.
Взагалі дивно, невже в Москві ніхто не читав книгу британського письменника Бернарда Ньюмена “Сині мурашки”, про вигадану російську війну в 1970-их роках. Ньюмен був серйозним автором, але, можливо, тоді, у 1963 році, він просто помилився століттям?
Хоча книгу Ньюмена можна цілком віднести до жанру військової футурології, вона є попередженням Путіну з минулого століття. Короткий сюжет книги “Сині мурашки” такий: 1970 рік, рік страшного зіткнення між двома червоними гігантами, Росією та Китаєм.
І коли суперництво двох держав досягає раптового та драматичного піку, російський лідер змушений просити західні держави про допомогу проти нової жовтої небезпеки, або ж бути знищеним дикими ордами. Чи не є в цій книзі пророцтво про майбутню долю Росії? Адже якщо Бернард Ньюмен помилився тільки щодо часу події, то вторгнення Китаю з Росією може розпочатися навіть ще до того, як Російська Федерація зазнає повної поразки в Україні.
Перетворення можливості на реальність може стати для Пекіну вимушеним кроком, щоб відвернути увагу китайців від погіршення економічної й соціальної ситуації в країні. Бо якщо рецесія в КНР ще не почалася, то лише тому, що режиму Сі Цзіньпіна поки що вдається утримувати піраміду фінансового МММ в китайській економіці. І лише питання часу, коли робити це стане вже остаточно неможливо.
Тобто Сі Цзіньпін може спробувати повторити воєнну авантюру Путіна в Україні, тільки вибравши собі в жертви тепер вже саму Росію. Цього не може не розуміти частина російського істеблішменту. Що здатне підштовхнути її до прийняття правильного рішення щодо усунення узурпатора від влади.
І тут зовсім неважливо, хто буде потім на вершині влади, Олексій Навальний, чи може хтось інший. “Сині мурашки” Бернарда Ньюмена підказують російській еліті точний вибір, щоб зберегти свою державу, або принаймні те, що ще може залишитися після її розвалу.
З історії відомо, що німецька армія була, мабуть, найефективнішою збройною силою під час Другої світової війни, тоді, як радянська Червона армія була однією з найменш ефективних. СРСР міг конкурувати з Німеччиною лише в один спосіб: величезною чисельністю своїх військ. Тож втрати з радянського боку були неймовірно великими, 20 мільйонів чоловік, але перемоги все ж було досягнуто.
За Бернардом Ньюменом, якщо Пекін прийме рішення застосувати проти Російської Федерації минулий досвід Радянського Союзу, то у ядерній війні з Росією, КНР змогла б витримати не тільки 20, а й 200 мільйонів жертв, і все одно залишитися Китаєм. У цьому й головна спокуса для Сі Цзіньпіна – спробувати якимсь чином повторити досвід росіян у Другій світовій війні.
Довгі роки в Москві істерично віщали про загрозу НАТО і Заходу для Російської Федерації, закриваючи очі на велику загрозу зі Сходу для самого існування Росії. І в росіян залишається не так вже й багато часу, щоб зробити спробу виправити історичну помилку Путіна, який необдумано вторгнувся Україну. Але вибір мусять зробити вони самі.
