Вчора, 21 березня 2023 року, Верховна Рада ухвалила закон, який надає процесам деколонізації, що тривають в Україні, легітимну рамку та визначає дієві механізми. Після підписання Президентом це буде вже не лише сукупність громадських ініціатив (їх актуальність не зменшується!), а цілеспрямована державна політика.
Тобто маємо ситуацію, аналогічну з декомунізацією: старт стихійного ленінопаду, ухвалення пакету законів, реалізація їх за участі органів влади та громадськості. Та це й не дивно, адже деколонізація є логічним продовженням декомунізації, я завжди казав, що вона має стати наступним етапом після позбавлення від комуністичної спадщини. Тому й механізми нового закону запозичені від тих, які були ухвалені у 2015 і забезпечили очищення України від символіки СРСР.
Потреба такої політики обумовлюється не лише прагненням відновити історичну справедливість, коли ми позбуваємося насадженого нашій країні ззовні окупантами, того, що витісняло пам’ять про українське минуле та традиції. Головний мотив нині — безпека. Росія використовує власну імперську спадщину для збереження, відновлення та посилення імперського впливу на нашу державу. Спільні назви вулиць та населених пунктів, пам’ятники, однакові традиції для неї аргумент на користь тези, яка лежить в основі нинішньої агресії: “українці — один народ із росіянами”. Якщо один народ, значить Українська держава — помилка або непотрібна і шкідлива вигадка чи то австрійського генштабу, чи Леніна, чи НАТО. Тому деколонізація в Україні нині — це позбавлення від імперської спадщини, яка використовується для відновлення імперського впливу.
Саме на це спрямований ухвалений вчора парламентом законопроєкт 7253 «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».
Коротка історія законопроєкту. Його зареєстровано у квітні 2022 року кількома десятками депутатів. Первісний текст був дуже невеликим і передбачав лише заборону надавати географічним назвам імена, пов’язані з Росією. Тобто стосувався лише нових топонімів.
Профільний комітет з організації державної влади та самоврядування розширив проєкт перед другим читанням до великого деколонізаційного законопроєкту. Зміни напрацьовували за участі експертів, зокрема й Українського інституту національної пам’яті. Відтак суттєво доопрацьований та розширений законопроєкт внесли до зали. На жаль, при першому голосуванні проросійському депутату Бужанському вдалося провалити ухвалення, тому його відправили на доопрацювання. Але вчора він набрав 248 голосів при 226 необхідних.
Коротка суть.Ухвалений закон:
визнає злочинною і засуджує російську імперську політику,
забороняє її пропаганду та символи,
визначає, що належить до цих символів, хто, як і в які строки видаляє їх із публічного простору.
Визначаються правові терміни, пов’язані з російською імперською політикою та її пропагандою. Російська імперська політика засуджується, її пропаганда забороняється (це стосується всіх форм російської державності від Московського царства до РФ, включаючи СРСР). Забороняється пропаганда символіки російської імперської політики, окреслюються винятки (структура цих статей закону подібна до структури відповідних статей закону про декомунізацію).
Що саме підпадає під деколонізацію?Йдеться про символіку Росії у всіх її історичних формах.
Законом визначено перелік історичних форм існування Росії: Російське царство (Московське царство), Російська імперія, Російська республіка, Російська держава, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Російська Федерація.
Визначені характеристики діячів, що пов’язані із насаджуванням російської імперської політики:
обіймали керівні посади в органах влади і управління, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях Росії, територіальних утвореннях, адміністративно-територіальних одиницях, у тому числі невизнаних, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайнятих Росією (у всіх її історичних формах), і брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів.
Символами російської імперської політики визнаються:
а) будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів, пов’язаних з Росією;
б) гімни чи їх фрагменти;
в) зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені російським імперським діячам;
г) зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії;
ґ) зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов’язаним із здійсненням російської імперської політики;
д) зображення гасел, цитат російських імперських діячів та тих, хто публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії;
е) зображення, написи, пов’язані із глорифікацією і виправданням російської імперської політики;
є) топоніміка (назви міст та сіл, вулиць тощо), назви юридичних осіб на території України, яким присвоєні
- імена або псевдоніми російських імперських діячів та пропагандистів,
- назви подій, пов’язаних із реалізацією російської імперської політики,
- назви російських міст та інших географічних, історичних та культурних об’єктів Російської Федерації.
Винятки стосуються символів, присвячених особам, пов’язаним із захистом політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитком української національної державності, науки, культури або з культурою поневолених народів Російської Федерації.
Як буде реалізовуватися закон?Публічний простір України позбудеться слідів присутності російської імперської пропаганди.
Пам’ятники та інші зображення мають бути демонтовані.
Об’єкти (географічні назви, об’єкти топоніміки, назви організацій, торгові марки і т. д.) мають бути перейменовані.
Юридичні особи (партії, громадські організації тощо) в разі порушення вимог закону за поданням Мін'юсту підлягають судовій забороні.
Закон вніс необхідні зміни в низку суміжних законів, зокрема «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про місцеві державні адміністрації», «Про політичні партії в Україні», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про географічні назви», «Про інформацію», «Про громадські об’єднання», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність у ХХ столітті».
Строки виконання закону.Закон ще має підписати Президент. Він набуде чинності через 3 місяці після офіційного опублікування.
Після цього розпочнеться відлік строків виконання вимог закону.
Один місяць: юрособам слід перейменуватися та змінити символіку, привести установчі документи у відповідність із законом.
Три місяці: власникам слід змінити торгові марки та товарні знаки.
Пів року: місцеві ради, військові адміністрації мають демонтувати символіку і провести всі необхідні перейменування. Далі діє антисаботажний механізм, як у законі про декомунізацію, ще три місяці дається на виконання цих дій головам громад, потім три місяці — головам ОДА.
Парламент за поданням органів самоврядування, військових адміністрацій та рекомендаціями Інституту національної пам’яті перейменовує населені пункти і райони відповідно до вимог закону.
Національна комісія зі стандартів державної мови оприлюднює перелік населених пунктів, назви яких не відповідають стандартам державної мови, Верховна Рада їх перейменовує на підставі рекомендацій комісії.
Ухвалення законопроєкту не означає завершення деколонізації.Навпаки — все по-справжньому лиш починається. Закон не лише зобов’язує органи влади включитися у цю важливу роботу, але й дає важливі інструменти громадськості, кожному небайдужому. Тому роботи справді вистачить усім, і вона може об‘єднати усіх українців, які хочуть жити у незалежній процвітаючій державі.
Свого часу декомунізація стала чи не найобговорюванішою реформою, адже щодо кожної нової назви вулиць, провулків, скверів, сіл та міст відбувалися громадські дискусії. Громадяни не просто шукали нові назви, це була масштабна розмова про цінності, про добро і зло, про невідворотність покарання за вчинені, хоч і незасуджені у звичному порядку злочини. Таким став наш “антикомуністичний Нюрнберг”.
Декомунізація в Україні була запізнілою, але все ще вчасною політикою, яка дозволила нам зупинити невідворотний маховик правила “непокаране зло зростає”. Росія ж після “демократичної миті” на початку 90-х, свідомо повернулася на звичний і необхідний для її існування як імперії шлях автократії, тоталітаризму, воєн та злочинів проти людяності. Але декомунізований простір та — як ми побачили — modus vivendi українців сприяли тому, що росіяни блукали нашими територіями, панічно шукаючи звичні їм “кіровські” та “лєнінські”, марно очікуючи привітного прийому. Ми ж знали, кого і що захищаємо, бо вже до того, назвавши вулиці нашими іменами, повернули собі символічну власність на свою землю.
В деколонізації ми поглиблюємо цю глобальну задачу із самоідентифікації, пошуку себе справжніх. Відкриємо забуті імена великих воїнів та творців, для вшанування яких звільняться просторі і красиві вулиці наших міст, досі окуповані росіянами.
Адже війни виграють ті, хто знає і ворога, і себе.
