Згадую, як у радянському дитинстві доводилося читати оповідання про ті страждання, які терпіли мужні більшовики від царату і різних буржуїв.
Хтось памʼятає байку про хлібну чорнильницю, з якої Ілліч писав таємні листи молоком? А коли наглядачі приходили – «чорнильницю» ковтав.
Чи про зелену лампу, яку везли для нього аж у Шушенське?
Про мальчіша-кібальчіша, якого буржуіни замучили, коли зрадник видав його за «бочку варенья и корзину печенья»?
Або Павліка Морозова, якого родичі прибили після викриття батька-шкідника?
Більшовицька пропаганда старанно вибудовувала образ страждальців зі своїх поплічників та однодумців. «Долго в цепях нас держали, долго нас голод томил…»
Так само робила і пропаганда нацистів. Один Хорст Вессель чого вартий. «Kamʼraden, die Rotfront Und Reaktion erschossen, Marschier’n im Geist In unser’n Reihen mit», як же без них…
Та й взагалі, «страждання німецького народу», від яких нібито він був визволений нацистами, стали ідеологічним виправданням для всіх тиранічних заходів фюрера.
Якщо дивитися цілком формально, то і більшовики, і нацисти піддавалися і переслідуванням, і увʼязненню, і насильству з боку держави та опонентів. Ленін, Сталін, Гітлер були осуджені та відбували кримінальне покарання за політичну діяльність.
Але хіба те, що вони робили до захоплення влади, їхні погляди та ідеї – не були приводом до суспільного опору? А те, до чого вони дійшли, захопивши владу – взагалі за межею розуміння…
Коли «русскій мір» шукає страдальців у своїх рядах та у спротиві собі бачить утиски й гоніння – немає чому дивуватися.
Але щоби і надалі йти за ним та захищати його ідеї – після Бучі та Маріуполя, після всього того, що «русскій мір» вже приніс та далі несе – я не знаю, де треба згубити або розум, або совість.
Хоча зрозуміло, що значно простіше адептам рм ототожнювати себе з невинними страдальцями, ніж з мʼясниками Бучі та губителями Маріуполя, з %утіним та його прислужниками. І один одному переповідати-пересилати сучасні варіанти мальчіша-кібальчіша, якого мучають буржуіни прокляті…
