Нам потрібна антипутінська версія «Тегерану-43», адже західні партнери й гадки не мають, що робити з кремлівським фюрером після його поразки у війні. Чи не тому певне мілітарне крило американського уряду зацікавлене в будь-якому форматі миру в Україні, замість досягнення очікуваної перемоги над путінським режимом. «Мир» у цьому розумінні означає припинення бойових дій, і, з високою долею імовірності, збереження кремлівського протекторату над частиною окупованих територій. Чергова публікація (цього разу в The Washington Post) змушує задуматися, чому США воліють боротися не з причиною, а з наслідками.
"Пастка підтвердження" - звичка шукати та сприймати лише ту інформацію, яка підтверджує переконання і усталену думку, уникаючи свіжих підходів.
Нинішній злив підготовлений, на думку журналістів, офісом директора нацрозвідки США і зосереджений на описі недоліків у підготовці контрнаступу. Висновок традиційний: «Перспектива вливання мільярдів доларів у військовий глухий кут… може послабити рішучість прихильників Києва в Європі та США, можливо, посиливши заклики до переговорів між Києвом і Москвою».
На другий рік війни військові експерти США ніяк не звикнуть, що потужність української армії не можна вимірювати американським мірилом шаблонів, ще й з російськими засічками. 12 місяців тому ЗСУ мали в рази менше шансів на успіх, і ті ж самі експерти не радили Білому Дому ділитися з Києвом зброєю. Більшість рішень Байдена про передачу озброєнь були політично мотивованими й робилися всупереч рекомендаціям пентагона. Політичні кроки виявилися виправданими.
Нинішні американські оцінки військової кампанії ЗСУ мали б враховувати й високий градус налаштованості воїнів звільняти свою землю. Крім того, декілька сотень ракет дальнього радіуса дії, а також боєприпаси, вчасно доправлені нашими західними партнерами, могли б добряче посилити наступальний потенціал України. Та американські розвідники про це не згадують у висновках.
«Пастка підтвердження», або «Підтверджувальна помилка» американських експертів побудована на бажанні швиденько згорнути оту війну з Московією... за будь-яку ціну.
Мілітарна машина США не оцінює ризики подальшого перебування бункерного у Кремлі, з чого складається очевидно враження: головною проблемою є війна Путіна, а не сам тиран Путін, який її розпочав і готовий тероризувати світ і надалі.
Задача української дипломатії - знову нагадати західним партнерам, що ми не лише деокуповуємо свої території, але допомагаємо світу захиститися від російської імперіалістичної загрози.
Це означає, що в порядку денному цивілізованого світу має бути прописано не лише звільнення всіх українських земель, але депутінізація Московії.
Всій антипутінській коаліції потрібен свій «Тегеран-43», на якій лідери вільного світу визначаться з планом демонтажу останньої імперії в Європі. До того часу тунельне мислення, зосередження на одному аспекті комплексної «проблеми Путіна» позбавлятиме наших західних партнерів можливості бачити ситуацію системно, коректно підбираючи рішення.
