Наближається травень. В цьому році це дуже небезпечний для росії місяць. Як швидко плине час, прискорюючи загрузання росії у незворотних руйнівних процесах. Ще рік тому росія готувалась до дня перемоги, який вони святкують 9 травня (я маю на увазі святкування так званої перемоги срср у Другій світовій війні), мріючи про помпезний парад російських військ на Хрещатику. Як ви знаєте, для росіян день перемоги – це не день скорботи чи памяті за загиблими, це – свято й шашлички. Ці атрибути травня – усталені маркери радянської людини, бо це вбито у мозок з дитинства: «травень-свято-шашлички». Бо для радянської людини 9 травня – день, який було визначено на пострадянському просторі, як дата перемоги у Другій світовій, це – свято. Розумієте? Не день скорботи за мільйонами загиблих, закатованих, не день пам’яті, не день віддання честі воїнам, не день розуміння жаху фашизму, а святкування. А раз свято, то шашлички. В цей день у срср, а тепер – на сучасній росії, люди ніколи по іншому не відносилися до 9 травня: вистояли обов’язковий нудний мітинг, випили чекушку, а потім – городи чи шашлички. Яка там пам’ять, які загиблі, яке переосмислення історії.
Я пам’ятаю ці нудні мітинги, де засуджували загниваючий імперіалістичний Захід, рятували світ від ядерної війни, погрожуючи світу ядерною зброєю, жваві діди у медалях щось розповідали про героїзм, мужність та 1 проти 10 танків, а ми стояли у піонерських галстуках під жалючим сонцем й мріяли про морозиво, попити води, побігти додому.
Дорослі поводили себе так само, але мріяли вони не про морозиво. Тому мітинги закінчувалися однаково: п’яні лежали на пам’ятниках-монументах, у парку, біля каруселі та продавчинь морозива. По місту летів запах смажених шашличків, ніхто не згадував ні тих, хто пропав безвісті, ні тих, хто загинув, ні тих, кого було знищено у таборах німцями чи тих, хто після війни згнив у таборах сталіна.
Якщо ви уважно читали історію, справжню, не ту, що нам виготовляли пропагандисти радянських часів, то ви знаєте, що у 1947 році сталін відмінив святкування Дня Перемоги й у срср його не згадували аж до 1965 року. Це був звичайний робочий день. Й жили якось совєцькі люди без шашличків, салютів й дідів на палках, побєди та велічія.
Коли у кремлі здогадалися, що не зможуть збудувати совєцькій людини оте омріяне щасливе майбутнє їй дали містичне победобесне минуле. Отоді й понесли по Червоні площі прапори, дідів, поїхали танки та помуштрували солдати, даючи голодній, зацькованій совєцькій людині віру в те, що вона може там щось повторити.
Багато роздумів про те, чому сталін відмінив святкування -боже, яке страшне слово, коли йдеться про мільйони загиблих- кажуть, що виголосив важливість трудових подвигів над військовими, сховався від питань про втрати. А є думка про те, що сталіну заборонила святкувати перемогу срср Великобританія, бо її, перемоги срср, не було, а була перемога Антигітлерівської коаліції.
Але все воно тоді було до купи, й роздратування від «самоварів», яких по наказу сталіна зачистили з вулиць, й брехня, й втрати, й повальне зубожіння. Не тягнула наддержава на переможницю, скоріше виглядала переможеною.
За роки срср день перемоги 9 травня перетворили на нудне повсякдення, свято шашликів, «фронтових», п’яничок та вигаданих героїв. Фронтовики у цей день хмурили брови та мовчки пили горілку. Були у школах «утреннікі», лінійки, вірші про героїв, подвиги й усе таке, а ще шкільні військові паради, де ми маршували з піснями у військовій формі. Але от чого не було, так це фанатичності. Все робилося для «галочки», тобто згідно плану й постановам цк, але на «відчепись», бо вчителі теж люди, хочуть короткий сценарій «свята» та додому, на город, на природу, на шашлички.
В дикий фанатичний треш цей день, який мав бути сумним та гірким від спогадів, в феєрію й клоунаду перетворили вже при путіну. Почалась дика героїзація, мілітаризація, оці дурні клоунські паради у дитячих візочках, затонованих під танки, діти-санітарки, діти-поранені… Ну, й звісно, діди на палці. Куди без них.
Перше, що зробили росіяни на окупованих територіях, це влаштували там «9 травня» кожен день.
Тобто повторили усе, що робив сталін: коли не було чим пишатися з сьогодення, коли немає майбутнього – людям дають минуле, звісно ж героїчне, щоб було чим пишатися.
«Бессмертный полк» став цінною й вдалою знахідкою російських пропагандистів. «Діда» несли навіть ті, хто його не мав. «Діда» разом з палкою купляли в магазині. «Діда» кидали у сміттєвий бак. «Дідом» пишалися, навіть, якщо «дід» якийсь кіношний актор. Але пропаганда працювала, люди хотіли бути причетними до цієї акції, вигадували собі дідів, брали фото з інтернету. Причастіть до свята, героїзму, об’єднання мас, це саме те чого потребує радянська людина. Тому, так, це дуже вдала акція. Вона допомагала керувати масами, спрямовувати їх, заохочувати, підіймати дух патріотизму.
З цим «полком» носилися, як дурень зі ступою. Усі розуміли, що це вже треш та клоунада, але монолітно продовжували нести «діда», вперто боролися з «ворогами,які не дають нести діда», охороняли цю акцію, як зіницю ока, але потім…потім кидали «діда на палці» у найближчий сміттєвий бак.
В ОРДЛО теж влаштовували оці танці на кістках «не забудем-повторим», носили дідів, кляли ворогів комунізму, які хочуть у донбасян відібрати право нести діда. При цьому ветерани війни, діти війни, які ще були живі у ОРДЛО сиділи без побутового вугілля, без ліків та пенсії. Мерзотність та цинізм руського миру в ОРДЛО прийшов швидко та пустив там свої корні, бо ж усі любителі руського миру та поціновувачі радянщини, це брехливі, цинічні, бездуховні, аморальні люди. Тому з телевізора пафос «мы заботимся о ветеранах великой отечественной», а в житті – голодні, знедолені, нікому не потрібні ветерани, що помирали без ліків та продуктів харчування.
В цьому році на росії та в ОРДЛО «безсмертного полка» не буде, кремль дав наказ у категоричній формі відмовитися від пишності, святкування, парадів, нагадування про «великий день победы» й носіння дідів.
Тобто товариш путін йде дорогою товариша сталіна та забороняє хоч сумування, хоч святкування дня перемоги 9 травня. Звісно ж поки не офіційно, але до того йде.
Чому? А через ті ж самі причини, що були у товариша сталіна: «перемога» більш схожа на поразку, у населення вже більше й більше питань та розчарувань, по містам дратують суспільство та ясні очі чиновників путінські самовари, та майбутнє, яке обіцяв товариш путін – не таке вже й веселе та райдужне.
«Путінських самоварів» вже стільки, що це кидається у очі. Особливо у маленьких містах та в ОРДЛО, де людей майже немає.
Соцмережі забиті проханнями допомогти мобілізованому донбасянину на лікування чи протези. А безногі чи безрукі «герої ополченія донбаса» тепер воюють за сферу впливу ринок-вокзал-церква, де збирають милостиню.
На росії – те ж саме. Інвалідів у військовій формі вже багатенько. Ще трошки, і путіну доведеться видавати указ, щоб заборонити носити військову форму комісованим чи демобілізованим, чи взагалі у містах та селищах.
А тепер давайте уявимо, що буде на параді «безсмертного полку», коли люди, яким природно пишатися своїми близькими, а для росіян чи донбасян їх загиблі на війні – герої, натягнуть своїх загиблих на палки та понесуть їх вулицями, разом з дідами, але більшість – замість дідів.
На вулицях попливуть портрети нових загиблих росіян, що загинули в «сво», тобто російсько-українській війні. Їх буде стільки, що страшно уявити подив росіян. Прийде розуміння, що їм брешуть про втрати. Ні, після цього не буде ні розчарування, ні ненависті до путіна, ні революцій, ні зміни влади. Буде дикий страх, аж до гикавки та мокрих штанів. Але цей страх буде всередині, схований за покорою. Але щось таки є чого боїться кремлівський бункерний щур, бо, як би не боявся, було б оголошена війна Україні, а не «сво», загальна мобілізація, а не гра з повістками, та не відмінили б парад дідів на палках, спокійно прийнявши нове поповнення тих, кого горді росіяни будуть носити на палці. Чогось таки боявся товариш сталін, забороняючи день перемоги. Можливо – тих військових, які знали усю гірку правду війни.
Що ж, інколи пропаганда дає збій і б’є по пропагандистам. Башти кремля, побоюючись випливу на вулиці тисяч портретів новозагиблих, створили новий небезпечний інформаційний привід, поштовх, який може щось зруйнувати на росії. Ще раз спиняю мрійників – ні, не зніс влади, не заколот проти путіна. Це щось інше. Можливо, це – психологічний злам у суспільстві, який викличе панічну реакцію та психоз. А ось це руйнувало не тільки диктатури, а й країни.
