У період з 2014-го по 2016- й рік російська пропаганда посилено працювала над знецінюванням подвигу українських військових, добровольців та спрямовувала дуже багато зусиль як на створення негативного обліко-морале українських військових так й на залякування місцевого населення Луганської та Донецької областей саме українськими військовими.
Ми усі пам’ятаємо ці «распяли мальчика в трусиках», «плакала корова», «монтажна пена» та інші опуси російської пропаганди. Це вже відомі вислови, які стали мемами, як в Україні так й на росії. Але це ми посміялися над «мальчиком в трусиках», а на росії та в ОРДЛО ще довго гули ці історії від «очевидців».
Але ці історії це те, що запам’яталося, але їх було сотні, як не тисячі оцих «очевидців», «злочинів». Оскільки вони мали вибіркове розповсюдження, то багато українців не чули про них та не придали значення. А ось серед по оцінювачів руського миру по усім теренам України у тому числі й на тимчасово окупованих територіях ці історії не тільки прижилися, вони, так мовити, зайшли на-ура й залишили глибокий слід у формуванні відношення мешканців ОРДЛО до ЗСУ, Нацгвардії, добробатів.
Здебільшого це були історії про зґвалтування, мародерство, знищення пам’яток культури, архітектури та церковних споруд, масові розстріли людей, масові знищення колон з мирними громадянами, які розповсюджувалися в ОРДЛО.
Це були «свідчення» «виживших», «свідчення» «героїв народного ополчення», «свідчення» російських журналістів, «свідчення» місцевого населення, яке передавало ці історії від «сват, кум, сусід, сестра колеги» точно бачив, чув, був свідком. В це свято вірили. Бо люди завжди вірять у погане про ворога, у те, чого вони бояться та завжди довіряють інформації тих людей, кого знають особисто. Тобто, якщо у вашому селі якийсь чужинець буде розповідати якусь страшну історію про війну, про те, що він бачив, навряд чи йому повірять.
Це й мій особистий досвід. Коли ми приїхали у село, де я живу усі ці 9 років, я намагалася розповідати селянам про війну, злочини росіян, злочини місцевих колаборантів, як змінюються люди та що чекати від поціновувачів путіна, росії та руського миру, але жодному моєму слову люди не вірили. Що я тільки не чула у відповідь: «руські нам брати, вони так не можуть себе вести, ви все вигадуєте, бо вам платять за це гроші, це Україна напала на Донбас, бо він хотів у росію та срср». Мене навіть назвали сепаратисткою, бо я проти росії та срср. А ось про таких, як я понаїхавши селяни вірили будь-яким пліткам. Бо ми чужі, нам віри немає, а ось своїм сусідам вірити можна, то будь яка брехня заходила на-ура. Порозуміння прийшло ось під час другої хвилі війни, коли люди побачили Бучу, Ірпінь, Маріуполь, коли біженців у селі стало не одна наша родина, а понад п’ятдесят. То люди почали казати «шкода, що ми їй не вірили, виявляється вона казала нам правду».
Ось так працює психологічний бар’єр «свій-чужий». Мешканцям громади які будуть розповідати будь яку інформацію, «свідчення» про те, чого ніколи не було, повірять на 95% ніж людині, яку у громаді ніхто не знає. Так працює пропаганда усюди, бо вона побудована саме на цьому сприйнятті «свій-чужий», довірі до «сусідка бачила, сусід чув». Коли люди чують про умовного свого «сусід, колега, сват, брат, працівник сільради, вчитель» який «чув, бачив, знає» в них відпрацьовано виникає довіра до інформації, особливо, якщо ця інформація про умовного ворога чи ситуацію яка задовольняє їх психологічно-моральні потреби.
Це працює й у глобальних масштабах «олігарх=крадій», «переселенец=ворог», «усі крадуть=значить отой про кого мова краде».
Особливо гарно в ОРДЛО це працювало у церквах, де священик на службі розповідав, як йому «сповідався» український військовий чи як його «знайомий» священик був свідком «злочинів українських карателів». Ця інформація сприймалася нами, як залякування, але згодом прийшло розуміння в глобальності цих пропагандистських прийомів. Усі «ситуації» та «злочини», які розповідали «свідки» та розповсюджувалися по ОРДЛО мали де кілька впливових напрямків: залякування, створення негативного обліку українських військових, дзеркальне прикриття реальних злочинів, що робили окупанта та колаборанти. Й це працювало.
За кілька тижнів критична більшість мешканців ОРДЛО була впевнена, що є «укрокарателі», які йдуть «знищувати народ Донбасу». Страх, впевненість, ненависть, бажання захищатися та сліпота, ось які наслідки цієї інформаційної диверсії. Страх перед усім українським, впевненість, що українці будуть вбивати «народ Донбасу, який не є українцями», ненависть до усього українського, бажання чинити супротив та захищати рідних, сліпота. Здивувалися, що за сліпота? Звісно умовна. Тобто люди ж не осліпли фізично, але осліпли психологічно, тому усі злочини, що творили окупанта та колаборанти в ОРДЛО залишалися поза межами сприйняття місцевими жителями.
Щоб не відбувалося в ОРДЛО, які б злочини не чинили окупанти та колаборанти, населення шаленіло «во всем виновата Украина». Ми намагалися показувати, що це фейки. Просували розслідування та викривали усі ці «бачив-чув», як, наприклад, з фейком про Поліну Солодку. Але, на жаль, уся інформація, що йшла з України, сприймалася мешканцями ОРДЛО вороже. Тільки на 5 чи 6 році років проживання в гетто в мешканців ОРДЛО почали відкриватися очі, бо ж «укрокарателів» в ОРДЛО не було, а згвалтуваня, викрадення людей, вбивства, розстріли, крадіжки, перестрілки не щезли, більш того, криміногенна ситуація погіршувалася з кожним днем.
Зараз в ОРДЛО вже розуміють ситуацію. Бо стільки злочинів та криміналу, як тут зараз, на Луганщині та Донеччині не було навіть в 90-ті. В кожному кафе-наливайці вечір не проходить без автоматних черг чи вибухів гранат. Кількість зґвалтованих, як дівчат так й хлопчиків, як жінок так й чоловіків постійно зростає. Мешканці ОРДЛО вже розуміють, хто є хто, бо ж як не подає пропаганда «укрокарателів», а злочини здійснюють люди у російській «горці», які розмовляють по руськи або носять форму місцевих терористичних угруповань.
Але була ще одна нишова пропаганда, це створення міфу, що усі українці, які воювали, коли повернуться додому, не зможуть жити мирним життям та будуть нести загрозу суспільству. В ОРДЛО цьому раділи, бо ж, звісно в це вірили. Навіть чекали, коли «укрокарателі» повернуться додому та виріжуть свої родини, знищать владу, просто будуть грабувати та чинити злочини, бо звикли це робити на фронті.
Але ж яке розчарування там було, коли за 9 років війни з мирних територій України не потекла річка крові та новин про звірства «укрокаретелів». Тому в ОРДЛО цю тему швидко закрили, бо вона почала працювати проти пропагандистів, бо саме місцеві мешканці ОРДЛО, які були на фронті, повернувшись стали «карателями» знищуючи по п,яні чи наркомані мирних мешканців ОРДЛО.
Кількість злочинів в ОРДЛО зашкалює й більша частина з них, це злочини, що скоїли люди, які приймали участь у бойових діях проти України чи мають відношення до так званої «народної міліції». Можливо це так званий посттравматичний синдром, але, скоріш за все, це просто внутрішня потреба вбивати, яка є ознакою руської пострадянської людини.
На цей час на росії починається теж саме, що вже буяє в ОРДЛО. Зростає кількість людей, які повернулися з зони бойових дій, які приймали участь у злочинах проти України, в них прокинулася жага крові та насилля, яку вони несуть у свої російські міста. Психіка цих людей давно знищена пропагандою, побутовим та суспільним насиллям, тому вони реалізовують свою давнішню потребу:вбивати, знищувати, принижувати.
Самознищення росії виходить на новий рівень. Й чим більше на росії буде тих, хто є споживачем мілітарі пропаганди, приймав участь у військових злочинах проти України, тим більше на росії буде знищених росіян. Ні, це не посттравматичний синдром, це природне бажання росіян вбивати усе, що трапляється на їх дорозі. Коли росія буде повністю ізольована від світу, росіяни зможуть вдосталь насолодитися своєю «дитинкою», тобто отим самим руським миром, про який вони співають солов’їним польотом.
«Вагнера», «сомалі», «пятнашки»…усі терористично-бандитсько-військові угруповання, які породила росія не зможуть вийти за її територію й свою злочинну діяльність їм доведеться проводити сред росіян, вбиваючи росіян.
Це вже відбувається та набирає обертів. Й це дуже гарно. Бо росіяни мають відчути на своїй шкурі, як воно. Від щирого серця бажаю у доповнення до цього кримінального гетто їм й президента по їх образу та подобію-пригожина, щоб уся росія вчилася жити по тюремним понятіям.
Новини з росії:
«Мобілізовані росіяни, що повернулися з зони бойових дій, продовжують воювати в тилу. Вагнерівця, що повернувся з українського фронту, Георгія Сіукаєва затримано за підозрою у вбивстві 38-річного Сослана Валієва. Валієв помер від 70 ножових поранень 17 квітня у Цхінвалі.
Десятки інших військових, які повернулися зі фронту, чинять насильство по всій країні. Жертвами виявляються не лише члени їхніх сімей, а й випадкові перехожі.
У Ростові-на-Дону військовий, який повернувся з України, застрелив водія таксі Романа Говасарі.
Вагнеровець раніше засуджений за вбивство, повернувся з війни у відпустку та зарізав 85-річну сусідку Юлію Буйських.
У Петрозаводську 49-річний військовий, який повернувся з війни, застрелив свою дружину Вікторію Якимову з невідомої причини.
Страшна трагедія сталася у Заволжжі. Батько вбив матір на очах їхніх маленьких дітей. У сім’ї учня 1Б класу з 18 школи та хлопчика з дитсадка 50 сталася трагедія-батько повернувшись із зони бойових дій вбив матір на очах своїх 2-х дітей (6 та 7 років). Родичі від дітей відмовилися і відправляють їх до дитбудинку. Відмовилися родичі й ховати їхню загиблу матір. Вона зберігалася в морзі, бо не було грошей на похорон і гроші довелося збирати соцслужбі та батькам однокласників хлопчика».За 2022 кількість злочинів з використанням зброї в рф збільшилася на 30%, а кількість вбивств зросла вперше за 20 років. Цей показник продовжує зростати. Окрім цього, зросла й кількість злочинів, скоєних через національні та релігійні конфлікти.
Що я можу сказати недорогим росіянам: не рой другому яму – сам в нее попадешь!
