Держава, яка не може запропонувати дискусію про майбутнє, занурюється в історію: чим міцнішим стає російський авторитаризм, тим несамовитіше він святкує «пабєду».
Докторка історичних наук Лариса Якубова дослідила, як і чому кремль маніпулював пафосом побєдобєсія. Тривалий час такого свята в ментальному просторі совка не існувало.
Перший парад перемоги відбувся 1945 р., після чого подію як таку в СРСР не відзначали, це був звичайний робочий день. Другий парад - лише 1965-го, і 9 травня знову стало вихідним днем. Третій — 1985-го. У 1990-му було проведено парад-реконструкцію: на красну площу вивели техніку воєнних часів.
Про паради перемоги знову згадали ювілейного 1995-го. Влада, наче ілюзіоніст, дістала з рукава козирного туза: населенню занепалої країни слід було повертати самоповагу. Відтоді вони проводились регулярно.
2004 р. спікер держдуми Боріс Гризлов поклав квіти до могили Сталіна: так стартувала відкрита ресталінізація. Фігура Сталіна уособлювала велич і перемогу СРСР. Смисловий ряд "перемога—диктатура—велич Росії" замкнувся.
Чим міцнішим ставав авторитаризм, тим більшого розмаху набували святкування. 2005 р. на параді вперше були присутніми президенти провідних держав світу і канцлер ФРН. У 2008-му парад вперше провели із демонстрацією бойової техніки та авіації, а у серпні її застосували на практиці — проти Грузії. Приблизно тоді ж Путін виступає на Мюнхенській конференції з безпеки, де відкрито погрожує світові.
Культ перемоги став центральною "скріпою" сучасної ідентичності росіян. По-суті, він підміняє культ війни, і став базовим смислом "русского міра".
Я тривалий час задавався питанням, чому путінізм злив в один смисловий котел російську імперію та їхніх антиподів - совєтів, які розстріляли Миколу ІІ, звівши на кістках монархії владу злиднів.
Від совка сучасні ідеологи імперіалізму взяли не лише штучний міф переможців, але й споріднену зі скрєпами люмпенську свідомість.
Від царизму разом з прапором та куркою-мутантом правнуки Дзержинського - без ніякого сорому - запозичили історію, архітектуру та колоніальні замашки.
Позолота царизму та кров комунізму зводиться воєдино сакральним насильством, і цей психоз був суттю існування імперії. Однак ЗСУ дуже вправною десакралізують головний міф федерастів, яким одного дня має прояснитися: "пафтаріть» вони вже «не смогут». Тому, можливо, їх "пук" і "безсмерний", але це має бути їх останній "пук".
