Сьогодні продовжу розмову, яку почала у статті
“Бурятизація” ОРДЛО: російські нацменшини стають “господарями” окупованих міст Донбасу”, бо відгуків настільки багато, що розумію, тема важка та актуальна.
З ОРЛО (окупована частина Луганщини) люди повідомляють, що міста настільки щільно заселені людьми зі специфічними рисами обличчя, що тут вже почали казати «бурятська народна республіка».
Що саме цікаво, буряти селяться виключно у містах. Вибирають з квартир та будинків, які «влада» окупантів-колаборантів «націоналізувала» у таких, як я, біженців, найбільш доглянуті. Чим вище посада у «переселенця»-бурята, тим більше у нього зброї та зірочок на погонах, тим краще житло він вимагає. Інші раді тому, що залишається. Але навіть будинки без газу, каналізації, з пічним опаленням для ось цих нових представників «наріду бамбасу» – це рай на землі, вони дуже задоволені ось цим «переселенням».
А ось у села не їдуть. Кажуть – «фе». Але у селах окупованої Луганщини вже давно осіли дагестанці, тут вже своя мафія, діаспора, порядки, закони. У селах вже можна побачити цілі «аули», з жінками у чорних вбраннях, закутаних по самі очі, бородатих чоловіків з автоматами, з безкрайніми отарами баранів, та солодким запахом свіжезвареної ширки.
Буряти розселяються у містах чи передмісті. Ось, селище де я жила до війни, називається «поселок шахты 1-2 Свердлова». Це приватний сектор, газифікований, з гарними будинками, асфальтованими вулицями, водогоном, але він лежить біля міста, просто огортає шахтний двір. Тут багато магазинів, школи, салони краси, до міста ходить маршрутка. То це привабливе житло для бурятів.
Спочатку в ОРДЛО їхали військові буряти, це найманці та добровольці, які воювали на стороні росії. Зараз в ОРДЛО їдуть буряти- будівельники, міліціонери, чиновники, щоб працювати в так званих адміністраціях, щоб посунути місцеве населення, й звісно ж, військові.
Квартири більш привабливі, їх розбирають швидко, але ж кажу, чим вище чин бурято-родини, тим краще вибирають вони собі житло. А ось поводять усі себе однаково, як робітник, так й військовий, хамство, ненависть, зверхність.
Пустих квартир та будинків у місті Довжанськ, Луганської області, як й у Ровеньках, Сорокино, Хрустальному та інших містах, повно. Бо люди вмирають, ковід, а вірніше російська вакцина «супутник» й «найкраща у світі медицина» забрали тут багато людей. Є родини, де просто не було кому прийняти спадщину. Звісно ж ми, біженці. Наше житло було внесено у реєстр житла «кинутого», «без власників», бо ми не платили окупанту комуналку, не їздили в окупацію, не переоформили житло за «законами лнр». Таке житло забирають у «власність республіки» одразу.
Тому багато ж тих, хто має статус ВПО, щоб не втратити житло там, платили комунальні платежі, їздили доглядати за квартирами та хатами, щоб бачили господарів, просили й платили родичам, щоб доглядали й оформили нове право власності по «законам республіки». Це приховується, але це так.
То у таких людей ще є шанс, що житло не відберуть й не заселять різними узькими.
Забирають житло у тих, хто попав на підвал, це житло «ворогів народу донбасу». Кого викрали та вбили, то у такі квартири вже давно розселилися місцеві «ополченці».
Ось мені розповіли про декілька хат, куди заселили бурятів, то там жили родини, які підтримали утворення «республіки», молилися на путіна та росію, але сина вбили на фронті, куди він пішов добровольцем-«ополченцем», а мати померла, дружина виїхала на росію у пошуках нового чоловіка. Хата вважається «ничья», то «республіка» її забирає. Й не спитаєш вже у власників, за що ж ви, потвори, воювали, чому ж вам не жилося в мирній Україні.
Нашестя бурятів у ОРДЛО не перше. Але до цього часу буряти не привозили у ОРДЛО свої родини та сюди не їхали цивільні.
Військові ж буряти в ОРДЛО за роки окупації вже й діток понаробили, то вже у дитсадках та школах дуже багато діток з монголоїдними рисами обличчя. Звісно ж безбатьки, бо ці військово-польові відносини давали можливість дівчатам та жінкам ОРДЛО лише народити, щоб отримувати виплати та гуманітарну допомогу, не більше.
Військові до цього часу жили виключно у містах розміщення військових. Що цікаво мешканці ОРДЛО категорично заперечували присутність бурятів у ОРДЛО та їх участь у війні на боці росії, тому мої статті про бурятів називали фейком.
Коли ці факти стали доведені, бо самі учасники війни та окупації стали надавати інтерв’ю та вихвалятися, як вбивали українців, мешканці ОРДЛО затягли іншу пісню «наши братья буряты».
Зараз в ОРДЛО розчулення й обожнювання до бурятів та кадирівців якось пройшли. Тому соцмережі ОРДЛО вибухають «понаехали узкоглазые», «немытые чунгачкуки», «вшивые оленеводы».
Дуже цікавий перехід від «наши братья». Невдоволення заселенням ОРДЛО бурятами та мешканцями Красноярського краю зростає.
Нарешті до «наріду донбасу» стало доходити очевидне, їх виселяють з їх землі, їх знищують, щоб заселити Донбас «узькими руськими».
Так росія робила завжди. Після Голодомору села України заселили вихідцями з Поволжжя, Зауралля, середньої частини росії. Ми казали про це мешканцям Луганщини у 2014-му, але нам не вірили. Тому історія йде по колу. Корінних донбасян ( я маю на увазі тих, хто жив тут понад 70 років та мав вже родинні династії) майже знищено, на їх місце приїжджають «народы крайнего севера».
Що вони привозять у цей край, окрім дітей, жінок, чоловіків? Звісно з свої правила поведінки, а більшість з них не вміє користуватися ванною та туалетом, ніколи не бачили газ, вугілля. Свою віру. От засилля дагестанців по селам Луганщини привело до того, що тут переважна більшість мусульман, то церкви МП занедбані, в них ніхто не ходить, служки кидають свої колись багаті приходи та ідуть на росію.
Буряти відловлюють по ОРДЛО собак, бо їдять їх. Це й викликає огиду у місцевих мешканців, й є такі, що радіють, бо зменшується кількість безпритульних тварин, яких кинули біженці, які поїхали шукати кращої долі на росію.
У парках та лісосмугах – їх тут називають посадка – з’явилися жертовні камні, на вулицях можна побачити шкури та нутрощі вбитих тварин.
Чоловіки буряти, та навіть хлопчики підлітки мають неабияку сексуальну активність. Тому вже виникають «непорозуміння» між сусідами, бо чоловіки-буряти вважають усіх жінок та дівчат будь-якого віку доступними.
Там, де живуть бурятські родини, там срач, сміття та запах, а ще незрозуміла мова та сміх у обличчя сусідів. Ось ці “сусіди” можуть зайти у будь який двір та взяти усе, що їм впаде у око. Це їх норма поведінки.
Місцева «народна міліція» ОРДЛО знову з «народом», тобто з понаїхавши ми. Карати, робити зауваження чи чинити спротив бурятам заборонено. Тому, коли місцеві мешканці викликають міліцію, бо буряти лапають дітей, вкрали з подвір’я собаку чи гойдалку, зібрали з городу городину чи обірвали напівзелені вишні з абрикосами разом з гіллям, ніхто не приїде, бо чіпати «гостей», які вже тут господарі життя, заборонено.
Якщо чесно, -я знаю, що не усі мене зрозуміють, – але я бажаю бурята-кадирівця в кожну родину мешканців ОРДЛО, в кожну хату, навіть якщо захоплять мою, то дай бог моїм сусідам ось такого сусідства, в кожен дім, на кожне робоче місце. Бо я пам’ятаю «наши ребята», «наши братья мусульмане», «наши братья буряты». Я багато чого пам’ятаю. Тому дуже хочу, щоб ті мешканці ОРДЛО, які стали у 2014-му фундаментом, на якому росія будувала руський мир, отримали від «братьев» по повній програмі, бо тільки так можна вилікувати оцю залежність від «братьев» та руського миру.
Я хочу, щоб ось тих усіх любителів ссср, путіна та руського миру, які досі є в ОРДЛО, поповній відлюбили ось ці новітні господарі донбаської землі. Щоб оці бурятські «брати» розпеченим залізом ввійшли у донбасянські глотки, які так шалено кричали «путин введи» у 2014-му.
Ви спитаєте, чому я так відношусь до земляків. Можливо тому, що я знаю, що 80% вбивств, доносів, зґвалтувань, викрадень, продажу людей у рабство на росію, викрадень дітей в ОРДЛО здійснили не окупанти, а місцеві жителі. Я пам’ятаю, як свердловські «ополченці» з танкового батальону «РИМ-Волки» під керівництвом мого сусіда Олександра Волкова чавили танками у степах Провалля поранених полонених з українських добробатів та ЗСУ. Я знаю, як це дзвонити дружині ось цього загиблого, бо дзвонили ми, щоб повідомити горе, бо, як дзвонили ополченці, вони так знущалися над жінками, що у не можу вам передати цього. Я знаю, як це, коли у ночі кричить жінка. Яку ґвалтують на вулиці сплячого міста. Я знаю, які чорні та пусті очі у матерів, діти яких пропали безвісті у майже мирному на їх погляд місті. Я знаю усі родини з мого міста, які підтримували й підтримують росію, раділи, коли у лютому росія почала повномасштабне вторгнення, я знаю усіх, хто був в опочленії, хто воював проти України, але оформлений, як ВПО, отримував усі 9 років пенсію та соцвиплати. Тому я хочу, щоб ось цих бурятів було у кожній хаті. Щоб проросійські любителі, яких чимало в ОРДЛО, скуштували братської любові. Можливо тоді прийде розуміння. А як не прийде? – спитаєте ви. Тоді туди прийде ЗСУ!
Тільки не починайте оце «що нам потім з ними робити». Звісно будуть вимагати паспорт громадянина України, бо ж у них тут житло. Звісно ж будуть волати, що це геноцид малих народностей та нацменьшинств. Звісно ж «мы не хотим уезжать, тут все так по домашнему»… А хто їх питатиме? Усе, що має двухголову чи «республіканську» документацію, має бути викинуто запоребрік, як сміття з хати.
От не потрібно про геноцид та шовінізм. Якщо вам подобаються таргани у вашій хаті, то розводьте, а для мене усе, що окупувало мою землю, є окупант, загарбник, якої б нації та національної меншини воно не було, то має бути вигнано чи вбито. На війні усе просто:або ти, або тебе.
Я думаю, що оце заселення Донбасу «нацменшинами», «народами крайнего севера» невипадкове, бо ж є позиція ООН про збереження «малих народов» на яку буде давити росія, щоб залишити свою чорну мітку на нашій землі. То ми ще почуємо й про шовінізм, й про геноцид, й про те, що «где мы там и бурятия», кремль нічого випадково не робить.
Заселення мешканцями росії окупованих територій – ось це геноцид та злочин. Це не міграція. Це не туризм. Це військовий злочин окупанта, який вбив та знищив місцеве населення й замінив його на своє.
