1000 років самотності – угорці ніяк не здатні подолати “сидром Тріанона”
День національної єдності в Угорщині 4 червня – викликав багато відгуків в угорській пресі. Так молодий публіцист Матіас Кохан в своїй статті “Mindig jöhetnek újabb Trianonok – a ma elképzelhető legnagyobbat úgy hívják, hogy huxit” (“Завжди може бути більше Тріанонів – найбільший з них, який можна собі уявити сьогодні, називається хуксіт” у впливовому виданні “Mandiner” з величезним болем зазначає: “Ми святкуємо і сумуємо, як тільки вміємо. Я не знаю, щоб ще в якого іншого народу, крім нас, було таке гірке свято”.
Автора статті просто розриває від того, що угорці не знайшли любові від народів, території яких захопили під час віднаходження “нової батьківщини” на їхніх землях. Він пише: “Ми добре робимо, що святкуємо і сумуємо, тому що рік за роком країна отримує ляпаса по обличчю від холодного, важкого від бруду жорсткості існування угорської держави. Коли ми переїхали сюди з-за Уралу – чи то з півдня, чи то з півночі в його межах, як вам заманеться – у Карпатський басейн, ми взяли на плечі тисячоліття ізоляції. Кожен із народів, що живуть навколо нас, більше споріднений з кимось іншим, ніж з нами: у них спільна мова, свідомість чи доля. Окрім полів Кунсаґу та виноградників Токая, номера наших будинків пов’язані з тим фактом, що ми не маємо і не можемо мати природного союзника”.
Ви опинилися одні у чужому домі, звідси й тужливе відчуття самотності. Немає у вас нічого спільного з тими європейськими народами, серед яких ви живете. Ваші найближчі родичі – це сучасні ханти і мансі в Передураллі. Чи не звідти у вашого лідера Віктора Орбана та його команди така велика любов до Путіна і Росії? Можливо, що це у вас просто на генетичному рівні закладено тягнутися до своїх?
Матіас Кохан вдає, що не розуміє чому це угорці не можуть мати “природного союзника”. Адже: “Ми не були одні на боці німців у Першій світовій війні, і ми не зробили, мабуть, більших помилок, ніж будь-хто інший на тому боці; насправді те, що ми робили не так, ми робили це разом з австрійцями і чехами, так би мовити. Але вони показують нам приклад. Формула угорської історії сувора й болюча через самотність: більше шкоди угорцям приносить одна помилка Угорщини, ніж шкода австрійцям чи чехам від однієї австрійської чи чеської помилки”.
Видається, що угорці ніяк не здатні подолати “сидром Тріанона”, а він призвів до союзу Угорщини з гітлерівським режимом під час Другої світової війни. І так само, через цей сидром, угорський прем’єр Віктор Орбан, по суті, виступає політичним союзником російського диктатора Путіна під час війни Росії з Україною.
Що змушує Угорщину весь час ставати на неправильний бік історії, важко сказати. Однак бажання Орбана почати реалізувати свою мрію про “Велику Угорщину” з приєднання до неї українського Закарпаття – очевидне. Хоча в Будапешті чомусь не розуміють, що коли Путін негласно обіцяв Орбану Закарпаття, він зовсім не збирався виконувати цю свою обіцянку. Рашисти планували захопити всю територію України, про що вже не раз публічно заявляли російські експерти та пропагандисти. У жодному випадку, Закарпаття Угорщині не світило.
І тут варто пригадати, що під час Другої світової війни Угорщина взяла участь в Мюнхенській змові – захопивши частину територій Чехословаччини, Румунії і Югославії. Зрозуміло, що ні Орбан, ні хтось інший, хто приймає рішення в Угорщині, воліють просто про це не згадувати.
Орбан хоче відновити “Велику Угорщину” в гітлерівських кордонах, а тепер його інформаційна обслуга ще й дивується, чому це бачите їх не дуже люблять сусідні народи. Ви ж знову зазіхаєте на їхні етнічні території, на яких угорці завжди були меншістю, як і на Закарпатті. А потім від цих народів хочете почути співчуття та взаєморозуміння.
Публіцист Кохан переконаний: “Кожна нація покликана нести свій хрест, і наш далеко не найважчий – наприклад, українців пов’язують з Росією, євреїв – антисемітизмом, греків – математикою, а всю Африку – колоніалізмом. Але ось угорський хрест: ми не можемо робити стільки помилок, скільки інші. Якщо чужі помилки караються легким помахом долі, то наші неймовірно роздуваються”.
Ну це може Орбан і “орбаністи” бачили Україну частиною Росії, однак увесь колективний Захід зовсім так не вважає. І ніхто інший серед європейських держав, крім Угорщини, не робить нині стільки помилок, як вона. Після того, як Угорщина в Європейському Союзі взяла на себе невдячну роль адвоката Москви, як взагалі можна говорити про необхідність уникання помилок.
Адже не тільки українці ніколи не забудуть про те, що підтримуючи Російську Федерацію, Будапешт цим погодився з тим, що Українська держава не має права на існування. Недалекий той час, коли в Європі і НАТО обов’язково виникне питання, як може взагалі прихильник програшу України у війні з Росією, одночасно перебувати у цих провідних європейських структурах.
Не потрібно авторові статті в “Mandiner” намагатися вигадувати якість псевдоматематичні формули, на кшталт, що “Угорська зовнішня політика не може допускати помилок і сьогодні, тому що формула жорстока: покарання угорців завжди дорівнює сумі помилок угорців і ворожості зовнішнього середовища. І зовнішнє середовище сьогодні не здається більш дружнім до Угорщини, ніж сто три роки тому; Поліпшення наших відносин із сусідами навряд чи пов’язане з чимось іншим, окрім того, що вони вже мають території, на які можуть претендувати. Таким чином, у них немає причин скаржитися”.
Це вже явний перебір. Як це українці “можуть претендувати” на свої території, які ще задовго до вторгнення угорських племен на землі нинішнього Закарпаття були у складі України-Русі? А будь-які реваншистські дії та настрої угорського керівництва лише підтверджують статус угорців, як непрогнозованих сусідів, котрі постійно зазіхають на чуже.
І на закінчення Матіас Кохан знову намагається застерегти своїх співвітчизників від нових помилок. Він переконаний: “Тому в угорців немає іншого шляху, як не робити стільки помилок, скільки інші. Це те, що День національної єдності голосно застерігає наші десять мільйонів людей щороку. Важливо, щоб цей день був не лише днем болю та гіркоти, коли ми згадуємо добрі часи минулого та глушимо в собі помсту. Нехай цей день також стане днем, коли ми, всупереч волі багатьох, звернемося до нашої країни, яка все ще існує, є прекрасною та багатою до такого рівня, якого ніколи не було в історії. І кожен з нас подумає про те, як ми можемо допомогти, щоб наша країна ніколи більше не робила помилок. Тому що ми – як ми дізнаємося знову і знову четвертого червня кожного року – менш вільні, ніж усі інші”.
Цікаво, чому це Матіас Кохан, так полум’яно і пристрасно закликаючи Угорщину “ніколи більше не робити помилок”, ні словом не обмовився стосовно того, що тепер найбільшою помилкою Угорщини в ХХІ столітті є неприкрита політична підтримка інтересів Російської Федерації у її терористичній війні з Україною.
Комплекс неповноцінності, котрий виник в сучасного угорського керівництва через неможливість реалізувати свої імперські амбіції, підставляє угорський народ. Адже зомбований орбанівською шовіністичною пропагандою, він, мимо своєї волі, сам стає співучасником помилок Віктора Орбана і його подільників, накликаючи цим на себе відповідне ставлення сусідніх Угорщині народів.
Віктор Орбан, як і Путін, не зможе утримувати владу над своєю країною вічно. А після того, як йому доведеться піти з посади прем’єр-міністра або його підуть, йому за все, що він скоїв – доведеться відповідати. Тому найбільша помилка не тільки Орбана, а й всієї Угорщини – це Україна. І угорцям, хочуть вони цього, чи не хочуть, доведеться далі з цим жити.
