«Група країн НАТО роздумує над розміщенням в Україні своїх військ в разі, якщо США та інші члени Альянсу не нададуть відчутних гарантій безпеки Києву на саміті у Вільнюсі», -
Guardian цитує екс-генсека організації Андерса Расмуссена.
Расмуссен першим з брюссельської еліти забиває два головних аргументи в лузу нерішучого Альянсу.
Україні можна запропонувати шлях до членства в НАТО навіть до завершення війни.
Якщо Київ залишити у "приймальні" Альянсу, то де-факто Путін отримає право вето, і зацікавлений затягувати конфлікт. Цей аргумент діаметральний до забобонів Меркель та її послідовників, які досі сповідують мантру «чим глибше голова в піску, тим менше ескалації з кремлем».
Україні було б цілком законно звернутися за військовою допомогою до Польщі, - це ще один поворот у наших взаєминах з атлантистами.
Якщо НАТО не зможе домовитися про надання конкретної допомоги Україні, Расмуссен не виключає, що Польща це зробить на національному рівні, а за нею підуть країни Балтії, - включаючи розміщення військ: «Поляки відчувають, що Західна Європа занадто довго не прислухалася до їхніх застережень щодо справжньої російської ментальності».
У липні Київ повинен отримати конкретні гарантії та шлях до членства: йдеться про обмін розвідданими, спільне навчання з Україною, посилене виробництво боєприпасів, оперативну сумісність НАТО та постачання зброї, достатньої для стримування Росії від подальшого нападу.
Расмуссен говорить про очевидний розкол у НАТО, називаючи серед ризиків «загрозу єдності».
Німеччина продовжує "остерігатися заходити надто далеко", побоюючись, що це спровокує Росію, тоді як Франція «після повільного початку» сміливішає.
Загалом, «деякі союзники по НАТО виступають за т.зв. гарантії безпеки, щоб фактично уникнути реальної дискусії про членство України. «Я не думаю, що це можливо», - каже Расмуссен, додавши: якщо запрошення Україні до НАТО не вдасться надати на саміті у Вільнюсі, можна згадати про можливість надання запрошення наступного року у Вашингтоні. І це має бути членство без будь-яких попередніх умов.
Таке розлоге інтервʼю - форма тиску на залякане Путіним крило НАТО. Перемовини в організації тривають, і українцям впадати в песимізм ще зарано. Попри те, що світова преса щедро засіває ним свої шпальти.
Наступного тижня до США летить чинний генсек НАТО Єнс Столтенберг, де бачитиме весь бомонд, відповідальний за безпеку: від президента до сенаторів. Тема зрозуміла.
Паралельно між собою комунікують і європейські лідери, ще заміряючи рівень власної путіно-боязні.
У НАТО дійсно проблема, але не стільки з Україною: з мілітарної організації Альянс перетворився в політичний клуб держав з різновекторними інтересами, не здатний виконувати базових функцій - відповідати на головні виклики світовій безпеці. Це така собі маленька ООН, де посланці різних країн заколисують проблеми, замість вирішувати їх. Для членів Альянсу вже не існує такого поняття як спільна загроза, і кожна з держав учасниць реагує на ситуацію винятково, даруйте, насидженим місцем.
Для США, Великої Британії така оцінка звучить як екзистенційний вирок колективній безпеці, і примушує задуматися над зміною міжнародного оборонного формату.
Його контури поки що невідомі, та зміни, схоже, невідворотні.
