Перші успіхи українських військових, про які надходить з фронтів російсько-української війни поки що досить неповна інформація, показують, що контрнаступ повільно набирає обертів. І потрібен лише певний час, коли він набере сили та необхідної потужності.
Російська Федерація, після поразки Москви в Україні, вже ніколи не зможе претендувати на статус світової супердержави, а в найкращому випадку залишиться ненадовго географічно великою державою, якою править божевільний диктатор. Цей час може виявитися дуже нетривалим, оскільки, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, Путін перейшов ту червону лінію, після якої він зможе проводити свою міжнародну діяльність хіба що тільки в Гаазі.
У цій страшній війні українці борються за власну незалежність і свободу, а російська терористична армія за гіперболізовані амбіції Путіна. ЗСУ продемонстрували чимало хороших ходів, які для багатьох спостерігачів виявились несподіваними. Під Бахмутом українські військові серйозно просуваються. Українські війська нині фактично діють за стандартами НАТО, їхні методи полягають в тому, щоб одночасно розпочати пробні міні-наступи у значній кількості місць, у той час, як Путін і його подільники чекали на один чи два великих наступи. Це блискуча стратегія.
Можливо, ЗСУ на сьогодні мають менше бійців, але краща зброя – це не єдина їхня перевага. До цього можна ще й додати кращу стратегію і тактику. Як і впевненість у перемозі, високий моральний дух та велику мотивацію української армії. Путін та його злочинна камарилья повинні були знати від самого початку, що неможливо перемогти народ, який бореться за своє право жити на своїй землі і у своїй державі.
Путінські війська чекали від українців лобових атак, однак українська військове керівництво діє виважено і продумано. Його тактика зараз більше нагадує розвідку боєм, коли по справжньому українці ще не атакували. ЗСУ досліджують російську оборону, щоб змусити противника виділити резерви та відвести тилові війська в радіус ураження. Страх і розчарування стануть найбільшим ворогом російських військ, а далі для них буде ще гірше.
Про великий наступ можна буде говорити, коли з’являться відео успіхів нових українських бригад, котрі пройшли військовий вишкіл за кордоном, і змогли пройти 50 чи 100 кілометрів за лінію російського фронту. Тоді їм буде достатньо прорватися в одному-двох місцях, а решта 90 відсотків російських укріплень стануть зайвими.
Український контрнаступ ставить питання майбутнього Росії, як ніколи гостро. Путін ніколи добровільно не піде у відставку, а затягування Кремлем війни в Україні несе велику небезпеку російським елітам. Після усіх тих злочинів проти людяності, які Російська Федерація вчинила на українських землях, російський істеблішмент не зможе, як би він не старався це зробити, відокремити себе від них.
А після поразки Росії для еліт неодмінно постане питання не лише про неможливість зберегти всі нажиті “чесним шляхом” свої величезні статки, а й про неможливість знайти своє місце у новій структурі влади. Структура російської влади почне сипатися після втрати РФ контролю над окупованим українським Кримом. Що одночасно може стати і початком кінця правління Путіна.
При чому диктатор нічого не може зробити з корупцією у виробництві, яка поширюється навіть на військовий ланцюжок постачання. Одним із прикладів є те, що критично важливі для росіян вантажівки, котрі їхали на війну, мали неякісні шини. Тому конвої застрягали, а самі поставки вчасно не доставлялися.
У разі, якщо російсько-українська війна затягнеться, виникатимуть й інші збої, як-от у обслуговуванні літаків, оскільки попит на запчастини різко зросте через збільшення використання, а взяти їх ніде. Росіяни не змогли забезпечити в достатній кількості нові війська автоматичною зброєю або стандартними боєприпасами. Також їм не вистачало належних засобів зв’язку для підтримки координації дій військ.
Той факт, що Росія була змушена закуповувати артилерійські снаряди в Північної Кореї та Ірану, безпілотники та відповідне обладнання в Тегерану, ракети в різних країнах, вказує на масштаби виробничих недоліків. Крім того, в Росії не вистачає потенціалу для тривалої війни в Україні. Теперішня Росія – це лише один великий стратегічний прорахунок за іншим. А росіяни цією війною довели собі, світові та історії, що вони жорстокі злочинці, боягузи і невігласи.
У Москві бояться, щоб на їхніх кордонах продовжувала існувати плюралістична, демократична держава. Яка прагне верховенства права, встановлення незалежної судової системи та проводить здебільшого справжні вибори. Тому в Кремлі вважають це викликом, і реагують на нього, як на щось, що становить небезпеку існуванню для їх верхівки – загрожуючи падінням системи державного управління.
Хоча справжньою небезпекою для існування режиму стало те, що майже від самого початку 23-річного президенства Путіна, він виношував ідею, що Україна не є справжньою державою і її потрібно приєднати до території Росії. І найгірше, що могло статися для нього, це те, що він почав реалізовувати цю свою ідею-фікс в життя.
Диктатор під час такої непродуманої реалізації своїх бажань допустив багато помилок. І одна із них, що він почав засиляти росіянами з північних районів Російської Федерації тимчасово окуповані частини України.
За “путінським набором” найбільше таких незаконних переселенців потрапили на територію українського Криму. Що створює тепер для нас велику проблему. Оскільки за різними експертними оцінками з весни 2014 року Москва завезла на Кримський півострів до 1 мільйона “переселенців”. Тепер виникає велика проблема, як швидко одночасно така кількість переміщених осіб зможе повернутися назад в російські глибинки.
Серед російської еліти існує нервозність через вогневу потужність української західної зброї, і це у них породжує побоювання, що сухопутний міст, який Москва проклала через південний схід України до Криму, може бути розірвано. А після того, як ЗСУ переріжуть сухопутний міст до Криму, як довго ще має стояти Керченський міст, щоб дати можливість цим росіянам виїхати з української території?
Розумніші і більш метиковані вже нині почали виїжджати з чужої землі. Але цей рух у зворотному напрямку ще явно недостатній. Тому, можливо, зараз потрібно було б попередити цих “кримських туристів”, що часу у них залишається дуже небагато. Маршрут через Керченський міст, поки він ще стоїть, найоптимальніший для того, щоб забрати свої речі та виїхати. І цим нехтувати не варто.
Цивілізований світ ніколи не погодиться з незаконним вторгненням путінської Росії в Україну. Проте ще досить велика кількість населення РФ й досі не усвідомлює, якої величезної шкоди завдала ця війна їхній власній країні і її місцю у світі. Це невігластво зрозуміти неможливо.
Так чи інакше, але російсько-українська війна зробила свою справу. Сьогодні режим Путіна вражений внутрішньою боротьбою, і повернути назад цю ситуацію вже нікому не вдасться. Миру неможливо досягти, поки російські війська будуть знаходиться в Україні.
Московіти можуть скільки завгодно намагатися перекроювати кордони, але якщо вони хочуть хоч ненадовго зберегти те, що вже вкрали в українців, їм доведеться щодня жертвувати багатьма сотнями солдатів, а провести швидку загальну мобілізацію вони вже просто не встигнуть.
Путін і його опоненти в російській владі потрапили в патову політичну ситуацію, вони не можуть вийти з України, бо тобі режим остаточно втратить свою стійкість і почне швидко розвалюватися. Але якщо тиран продовжуватиме війну й далі, то тільки питання часу, як ще довго він зможе взагалі проіснувати.
За різною інформацією команда секретаря Ради Безпеки Російської Федерації Ніколая Патрушева вже досить давно веде з Заходом перемовини про можливість усунення, у той чи інший спосіб, Путіна від влади. Однак поки що домовитися не вдається. “Патрушевці”, схоже, хочуть отримати гарантовані індульгенції для російських силовиків і обіцянки, що, у будь-якому випадку, Російська Федерації залишиться в нинішньому територіальному статусі.
Але хто ж може дати подібні гарантії, коли в Росії вже почалися запущені війною центробіжні процеси, і, як в часи СРСР, їх зупинити буде просто неможливо. Колонізовані Росією народи уже шукають свою сучасну національну ідентичність.
Путін пропустив той час, коли міг відмовитися від геополітичної авантюри в Україні без суттєвих для себе наслідків. Тому розпад Російської Федерації неминучий. Питання тільки у тому, в якій формі і як швидко він буде відбуватися.
