Геополітичний субʼєктивізм - новий термін, який народився у мене внаслідок зажурливого споглядання за світовою політикою: це ніщо інше, як надання державної ваги особистісним примхам, забаганкам та забобонам. Його вплив простежується у всіх міжнародних процесах, і особливо на НАТОвських дискусіях щодо України. Погляньте самі.
Байден заблокував призначення Воллеса генсеком НАТО через F-16 для України. Схоже, американський президент образився на британців. Це далеко не поодинокий випадок.
Білий Дім роздратувала надто проукраїнська позиція Лондону. Британський премʼєр очолив «коаліцію винищувачів» та зібрав однодумців, готових надавати Україні F16, а також пообіцяв навчати наших пілотів. Оскільки це було зроблено без згоди Вашингтона, той заблокував призначення міністра оборони Великобританії Бена Воллеса на посаду генсека НАТО (The Telegraph).
А ще США кажуть, що двері НАТО для України відчинені до максимуму, що аж злітають з одвірок, але потрапити крізь них до Альянсу нам наразі не вдасться… лише після того, як «Україна проведе реформи й відповідатиме всім вимогам Альянсу». Всім вимогам НАТО не відповідають навіть самі члени цієї прекрасної організації, а пастку про «100% відповідності» придумала бабуся Меркель у період її політичних шашнів з Путіним. У значної частини колишніх вступників НАТО рівень готовності був значно меншим, ніж в України сьогодні, серед них були кандидати з окупованими територіями.
А ще Байден говорив, що ЗСУ не потрібні Abrams, F16, а зараз якось не дуже ділиться ATACMS та іншими прогресивними девайсами. Чому? Тому що «Києву не потрібно».
Чому Білий Дім, допомагаючи Україні на десятки мільярдів доларів, часто влаштовує антиукраїнські демарші. У подібних вчинках та діях США може бути логіка, але своя, американська, заточена під їх інтереси. Байден може мати якійсь свої зобовʼязання перед Китаєм, може сердитись з якихось причин на Київ та мати своє бачення на темпи Звільнення України від орків. Якщо усі пазлики скласти докупи, то вийде якась очевидна для американських реалій картинка. Але вона невідома нам.
Сказане зовсім не означає, що ми повинні погоджуватися з отим субʼєктивізмом, якщо він не відповідає нашим очікуванням.
Так що там реально з НАТО? До саміту вже менше ніж тиждень!
Тут є різні прогнози. Он президент Литви Гітанас Науседа демонструє оптимізм: на його думку, на саміті НАТО у Вільнюсі вдасться домовитися про такі зобов'язання перед Україною, які її не розчарують: деякі країни НАТО приїдуть до Вільнюса із зобов'язаннями надати Україні гарантії безпеки, і вже є домовленість про створення Ради Україна–НАТО для посилення інтеграції Києва в Альянс. Очевидно, йдеться про персональні гарантії наших найближчих друзів.
Буданов, навпаки, фонтанує песимізмом: він каже, що позаглядав на столи лідерів деяких країн, бачив чорновики деяких виступів, і переконаний: майбутній саміт не задовольнить очікувань українського суспільства.
46 авторитетних західних експертів, військових та дипломатів (тобто всі ті, хто думає мірками здорового глузду, а не політичної доцільності) підписали лист із закликом якомога скоріше надати Україні дорожню карту членства до НАТО. Терміни та особливості мали б передбачати вступ нашої держави вже наступного року на саміті у Вашингтоні.
Субʼєктивізм геополітики - це змінна, яка не завжди грає нам в мінус. Наприклад, ще торік Київ благав про ППО, ми навіть не мріяли про Patriot, танки, а тим паче - про F-16… і тільки-тільки отримали HIMARS, який по суті влітку змінив хід війни. Але кожне "ні" з часом конвертувалося в "так". Тому: якщо здоровому глузду не вдасться перетиснути політичну доцільність на вільнюському виткові геополітичної спіралі, то він це точно зробить під вашингтонський етап. Вся логіка взаємин з нашими західними партнерами на це вказує.
