Вдавання до “стратегічної двозначності” може призвести не до стримування Росії, а до збільшення нею військової ескалації в Україні
Незапрошення України до НАТО, що вже зараз зрозуміло незадовго до Вільнюського саміту альянсу, вказує на те, що колективний Захід готується повторити свої помилки 15-річної давнини. А те, що Сполучені Штати і Європа готові надати у вигляді своєрідної компенсації, дуже нагадує Будапештський меморандум. Тільки тепер Україні може бути запропоновано його аналог у вигляді Вільнюського меморандуму, хоча публічно він так називатися не буде.
При цьому можна висувати будь-які теорії. Мовляв, членство України в Північноатлантичному альянсі не на часі, українці до нього знову не готові, і що НАТО вимушене вдаватися до “стратегічної двозначності” щодо повного залучення нашої держави до цивілізованого світу до того часу, поки Російська Федерація не програє і не виведе свої війська з України або не зазнає повного політичного та економічного краху.
Чи варто Заходу повторювати помилки Будапештського саміту НАТО? Адже замість стримування Росії, як на це очікують у Вашингтоні та Брюсселі, подібна позиція здатна привести до ескалації Москвою війни в Україні. І ця “стратегічна двозначність” може дати діаметрально протилежний ефект. Чергова непряма відмова Україні у приєднані до НАТО підтверджує, що Україна, не дивлячись на допомогу, фактично знову залишається сам на сам з агресивним московським ведмедем.
Україні, яка вже понад 500 днів героїчно бореться не тільки за свою незалежність, а й перекриває Росії шлях до агресії щодо інших країн Європи, говориться, що до питання членства в НАТО можна буде повернутися тільки після нашої перемоги. Хоча після цього знайдуться інші нові аргументи, коли будуть нам пояснювати, чому Україну ще не можна приймати у цей оборонний альянс. Який був для того свого часу заснований, що запобігти експансії СРСР в Європі.
У цьому сенсі виникає закономірне питання – чому незалежність і національна безпека України набагато менш важливі, ніж, наприклад, безпека будь-якої з 31 країн НАТО? Адже прикриваючись димовою завісою можливості початку ядерної війни, Росія вторгнулась на суверенні українські території, і ця кривава війна продовжується вже майже півтора року. Коли Фінляндія вступила в НАТО, то це не призвело до жодної реакції з боку Російської Федерації, але вступ України викликає істерію Москви. І геополітичною аксіомою є те, що незалежно від дій України, Путін завжди буде для неї смертельним ворогом.
Ще до початку російсько-української війни на Заході чудово розуміли, що не зважаючи на гігантські територіальні розміри Росії, економіка Російської Федерації була приблизно такого ж розміру, як в Італії чи Голландії. Тепер же, коли російські війська сильно прорідженні, а втрати техніки Кремлю важко швидко компенсувати, залишається рівнянням з багатьма невідомими, скільки ще часу Путін буде здатен продовжувати свою війну.
Не дивлячись на те, що протягом 31 року від моменту відновлення Україною своєї незалежності, західні країни не уклали з нею жодних договорів чи пактів щодо її безпеки, а Будапештський меморандум не можна назвати діючим документом, українці тримаються так, як ніхто інший. Тож чи варто чекати на те, коли Україна сама вижене російських загарбників зі своїх земель? Адже за прямої підтримки НАТО це можна було б зробити набагато швидше.
А коли даються запевнення, що Україна зможе вступити в НАТО після закінчення війни, то це спонукає Росію робити все для того, щоб вона якомога довше не закінчувалася. Що Путін буде подавати своїм співгромадянам, як його стратегічну перемогу.
У Москви немає, і ніколи не було права вето на вступ України до альянсу. Та не важко передбачити, що якщо буде готуватися мирний договір, то Росія вимагатиме відсутності членства України в НАТО. Однак, якщо Україна прагне вступити до НАТО, а альянс все-таки прийме будь-який документ, що після завершення війни Україна приєднається до НАТО, то ці гарантії мусять бути надійно підтверджені.
Потрібно завадити Путіну підвищувати ставки і вимагати шантажем нездійсненне для нього. І цілком логічно було б запропонувати членство Україні в НАТО разом з Фінляндією і Швецією. Оскільки, якщо прийняття цих скандинавських держав надійно прикриває північний фланг альянсу, то прийняття України до НАТО критично посилить його східний фланг. Членство України в НАТО і ЄС змусило б Росію двічі подумати про вторгнення в інші країни Європи.
А після того, як Швеція долучиться до НАТО, Російській Федерації доведеться пройти через територію альянсу, щоб дістатися з Балтійського до Північного моря. Крім того, присутність України у цьому оборонному союзі, захищала б кордони НАТО, і тоді в цій частині Європи, за винятком Білорусі та Молдови, всі країни стали частиною альянсу.
Путін вторнувся в Україну, щоб не дати нам вступити в ЄС і НАТО, але йому вдалося досягти протилежного результату. Мало того, що НАТО розширилося нещодавно з додаванням Фінляндії, Швеція вже на підході. Коли війна закінчиться, Росія буде витіснена з усієї території України, а це означає, що Росії доведеться пройти через територію НАТО, щоб перетнути Чорне море. Тому так важливо, щоб Москва якомога швидше залишила український Крим.
Росіяни поважають тільки силу, нічого іншого, і, запросивши Україну приєднатися, НАТО та Захід продемонструє силу. НАТО було створено, щоб запобігти нападу Росії на його членів. Наразі це було на 100 відсотків ефективним. Але на Україну цей захист не побажали свого часу поширювати, що й стало причиною війни.
Путін – політичний монстр, і війна – це його вина. Він хоче взяти Україну в полон, щоб потім її знищити повністю. Коротко цю його силову агресивну гру можна визначити так – віддайте нам Україну на поталу, якщо ні, тоді ядерна Третя світова війна.
США і Європа маневрують, намагаючись уникнути ядерного зіткнення з Російською Федерацією. Та якби Росія, до початку російсько-української війни, чітко знала, що вона зіткнеться з війною проти ядерного НАТО, а не тільки з Україною, то навряд чи вона взагалі розпочинала війну, яку не зможе виграти.
Не дивлячись на те, що Росія постійно лякає світ можливістю ядерного апокаліпсису, Путін не настільки божевільний, щоб воювати з НАТО. Хоча якщо його не добити на українській землі, то на Заході мусять усвідомлювати, що тоді у будь-який момент Росія може витягнути карту війни.
Тому Україна не в НАТО – це лише відкладена нова війна Росії з Україною. Саме тому Путін так прагне ефемерного “перемир’я”, щоб повторити усе те, що Російська Федерація робила колись під час Другої Чеченської війни. Що нас, у жодному разі, влаштовувати не може.
Окупувавши український Крим, російський диктатор отримав для Росії плацдарм для вторгнення на Південь України. Якщо дозволити Путіну залишити за собою загарбані території в Херсонській, Запорізькій, Донецькій і Луганській областях, то він після того, як відновить свою армію, знову направить її на окупацію України. Усе це прораховується дуже легко, хоча в Кремлі думають, що вони великі стратеги. І що ніхто не здогадається про їхні справжні наміри щодо нашої держави.
Проблема в тому, що Путін ненавидить НАТО не тому, що воно планує нападати на Російську Федерації. Він ненавидить його тому, що альянс не дає Росії нападати на своїх сусідів. Лише підла її атака на Україну вивела дискусію про членство в НАТО на перший план. До початку російсько-української війни Фінляндія та Швеція не були так зацікавлені у приєднанні до альянсу.
Незалежно від тих рішень, котрі будуть прийняті на Вільнюському саміті Північноатлантичного альянсу, ні Америка, ні Європа, ні НАТО не можуть собі дозволити, щоб Україна програла війну з Росією. Це не конфлікт Росії з Україною, а конфлікт Російської Федерації з західною цивілізацією. І від того, як він завершиться напряму залежить подальша доля всього світу.
Поразка України була б глобальною катастрофою. Тому потрібно всім чітко зрозуміти – ця війна не може закінчитися внічию. Вона повинна мати явного переможця та явного переможеного. Час не на боці диктатора. Чим довше триватиме ця війна, коли Росія не досягає успіхів та зазнає великих втрат, тим більша ймовірність того, що Путіна буде усунено від влади.
Ті, хто стверджують, що приєднання до НАТО посилить агресію Путіна проти України, повинні запитати себе, наскільки статус України не члена альянсу завадив Путіну відмовитися від його нинішнього прагнення стерти Україну, її народ і культуру з лиця землі, що привело до геноциду українського народу.
Завдяки жертвам свого хороброго і мужнього народу Україна здобула право на своє місце в НАТО як, можливо, найпотужніша збройна сила в Європі, яка повільно, але невідворотно знищує величезну російську армію.
Коли над Україною в НАТО більше не висітиме загроза вторгнення Росії, вона зможе розвивати свою економіку та мати змогу прогодувати велику частину світу, експортуючи своє зерно.
Путіну і тим, хто прийде в Російській Федерації до влади після нього, доведеться жити зі своєю побитою Росією, яку переможе набагато менш численна, але готова захищати свій суверенітет нація.
Можна сказати, що перемога України – це перемога для верховенства права, для всієї західної демократії, для НАТО, для Сполучених Штатів і для Європи.
