Отже, без паніки.
У комюніке самміту НАТО нас напряму стосуються 3 пункти (10-12). Решта теж стосується, але опосередковано. Про це трохи далі докладніше.
Адекватно описана ситуація в світі. Вказано, що росія і розпалювачі війни зокрема мають відповісти за злочини.
Країни НАТО зобов’язуються спрямувати 2% ВВП на оборону і безпеку, при тому 20% з цього - на перспективні розробки.
Нам сказано готуватись для внутрішньої відповідності і сумісності з НАТО; для оцінки прогресу створено спеціальний орган - Раду Україна-НАТО; а до готовності нам обіцяно надавати допомогу «стільки, скільки буде потрібно».
Тож, по-хорошому, усе в наших руках. Дива не сталося - але лише тому, що диво маємо створити ми самі.
Так уже влаштовано світ: діяти треба тим, що маєш. Тож зараз усі без винятку рішення і дії мають бути підпорядковані Перемозі у війні і вступу до НАТО і ЄС.
Перегляду підлягає все у політичному класі - від порядку денного Верховної Ради до діяльності кожної посадової особи.
Лише тоді у майбутньому вивчатимуть - і ставитимуть усім у приклад - переможний український сценарій.
---
А тим часом – докладніше щодо комюніке самміту НАТ:
1. Учора до вечора уся країна сподівалась на диво. Боротьба Армії і її підтримка українцями справді дають відчуття, що на це диво Україна заслужила.
90 статей комюніке на 40 сторінках говорять про дещо інше. «Диво ви створите самі, а ми допоможемо. І тоді приймемо вас як рівних». Для цього Альянс справді іде на безпрецедентні кроки щодо України.
2. У комюніке є кілька важливих частин. Одна, головна, стосується саме Альянсу, оцінці його спроможності, уточнення його поточних завдань (з огляду на небезпеки і виклики) і плани на найближче майбутнє.
Альянс наголошує на винятковій мирності власних намірів, неагресивності власних цілей, на дотриманні законності і міжнародних норм у власних планах і діях. На закликах до всіх країн керуватися цим принципом у міжнародній діяльності.
Другою важливою частиною є практично пряме звернення до найголовніших своїх опонентів: Китаю і росії.
3. Так, відкритим текстом, росію кільканадцять разів прямо названо суб’єктом невиправданої нецивілізованої агресії стосовно України, практично названо державою-терористом і у конкретних простих формулюваннях запропоновано негайно забиратися з нашої землі.
Порушника міжнародного спокою, потужного в економічному і військовому смислі конкурента, вивозили носом по столу. Принаймні, у формулюваннях.
4. Кільканадцять разів було згадано ядерну зброю як останній метод дипломатії, про жаль і усвідомлення наслідків – та про готовність відповісти у разі її застосування агресором.
Китаю прямим текстом запропоновано припинити спроби співпраці з росією у відновленні її воєнного потенціалу.
Наголошено на тому, що країни-члени Альянсу дуже покладаються на усвідомлення китайським керівництвом наслідків своїх дій – і що майбутня співпраця принесе більше вигод, аніж сумнівні таємні комерційні угоди з загнаним в кут хижаком-росією. Саме такі аргументи найкраще зрозумілі підприємливим східним гравцям.
5. Розібрано новітні виклики для безпеки – від тероризму ло кіберзброї – і проголошено намір давати їм відсіч. На усе це і мають іти ті 2% ВВП кожної країни, які вони вкладатимуть в оборону і безпеку.
6. Окремо згадувались іран, північна корея і інші країни-опоненти Вільного світу, рівно як увагу і занепокоєність перспективами Грузії, Молдови, країн Африки і т.ін., ба навіть Фінляндії і Швеції (новими своїми колегами) було приділено менше місця, ніж Україні
7. І – про нас. Вчора звучало багато розпачливих слів. Сьогодні провідні медіа світу вийшли із заголовками на кшталт «Зеленський обурений». Але зараз – не час для обурення. Маємо діяти з тим, що є.
8. На перший погляд, холодним душем для перегрітих сподівань і надмірних очікувань було те, що за останній рік позиція Альянсу стосовно України, фактично, не змінилася.
Для нас тут дуже важливо, що члени НАТО прямим текстом, щоб навіть найпалкіший скептик усвідомив, оголосили твердість і незмінність намірів прийняти Україну до Альянсу.
Члени організації взяли на себе ряд зобов’язань у односторонньому порядку максимально сприяти цьому, фактично підштовхуючи нас до членства – але даючи зрозуміти: тут не буде ні примусу, ні надмірних реверансів.
Від суспільства України вимагається одне: відповідальності і наполегливості. Бо результат залежить від політичного класу.
9. Друге, на що всі звертають увагу: скасовано процедуру Плану дій на членство в НАТО (ПДЧ). При цьому сформульовано так, що Україна вже наблизилась до НАТО значно сильніше, ніж передбачено для ПДЧ.
Тут є і добра новина, і не дуже прихована загроза. Членство України в НАТО залежатиме не від оцінки виконання конкретних пунктів, а від оцінки політичної. Тож, рішення – в руках політичних переговорників.
Механізмом такої оцінки може стати Рада Україна-НАТО. Але може і не стати. Знов-таки, питання політичної майстерності.
І найголовніше. Україна отримає позитивну оцінку щодо готовності до членства тим швидше, чим менше показуватиме прикладів неефективності, корупції і диктатури. Тож пресловуті «яйця по 17» тиснуть не лише на почуття справедливості, а й на перспективи української безпеки.
10. Третє. Члени НАТО взяли на себе одностороннє зобов’язання політичної, фінансової і «практичної» допомоги Україні аж до моменту, поки російські війська не залишать нашу територію.
Гіпотетична «втома від України», на якій люблять спекулювати російські пропагандисти, не знайшла свого місця в документах. Але багато залежить від ситуації на полі бою (тут згадуються похмурі прогнози президента Чехії про «кошти на один контрнаступ» та необхідність показати «результати вже цього року»).
Як висновок: Україні запропоновано дорослішати. Використовувати те, що є, і вчитись примножувати отримане як допомогу за рахунок власних зусиль. Долати стереотипи про «корупцію» не піар-заходами і не голосними запереченнями, а демонстрацією конкретних кроків і результатів.
Політика «спецефектів» вичерпала свою ефективність. Хочемо бути суб’єктами – тож треба ними бути. Позитивно дивувати. Стати історією успіху (причому ставати знову і знову). Демонструвати перемоги в усіх сферах і тим посрамляти скептиків.
Як перший крок, Україні треба випрацювати свою «дорожню карту» замість ПДЧ – конкретних, чітко сформульованих і вичерпно перелічених досягнень, - погодити її з Альянсом і виконати. Тим більше, шо перелік на 98% збігається з вимогами ЄС. Рада Україна-НАТО – цілком природний майданчик для таких дій.
Це має стати платформою для об’єднання всіх політичних і громадських сил.
Тоді самміт у Вашингтоні наступного року стане проривним.
Україна стане членом НАТО, коли буде демократичною, некорумпованою і ефективною.
Обурення, обрАзи чи апеляції до «вселенської справедливості» - марні. Таке життя і такий шлях)
До роботи.
