У своїй звичній хамській манері Путін заявив, що Росія «відповість» на атаку на Кримський міст.
Утім, уже кілька днів військові речники повідомляють про активність московських кораблів, літаків і безпілотників, характерну для підготовки до ракетної атаки. Вночі Одещина і Миколаївщина, очевидно, зазнали саме цієї атаки.
Московити також розгорнули наступальні дії в напрямку Куп’янска-Лимана, що також не готується за кілька годин.
Тож про якусь «відповідь» говорити не доводиться. Радше йдеться про спробу московитів заспокоїти нерви і уражену гордість підданих, і продемонструвати черговий «ух!».
Однак погрози диктатора привертають нашу увагу до ширшої теми. А які ще краплені карти можуть бути у колоді агресора загалом?
Після провалу російського «бліцкригу» і після успішних контрнаступів українців минулого року, стратегія московитів доволі зрозуміла. Вони ведуть війну на виснаження з опорою на авіацію, ракети, чисельну перевагу і резерви боєприпасів. Нав’язуючи таку війну, кремліни сподіваються «пересидіти» лідерів Заходу: наступного року будуть вибори президента США і депутатів Європарламенту відповідно. А далі відкриваються виборчі сезони в низці європейських країн…
У Кремлі покладаються на «слабкості демократії», як колись їх учили у КДБ. І думають домогтися якщо не капітуляції, то хоча б принизливого для українців перемир’я. А там, сподіваються вони, або українці «самі себе звоюють» – або московія, піднабравши сил, знову поновить вторгнення.
Про останній варіант відверто говорять речники московитів штибу Мєдвєдєва. Однак цей варіант, фактично, передбачається і у Спільній декларації Великої Сімки на підтримку України. Там говориться про необхідність стримати і знеохотити Росію від подальших нападів на Україну. Однак вагома частина документу присвячена тому, що буде, коли Росія поновить агресію. Передбачається, що в такому разі з Україною… вестимуть консультації щодо необхідної допомоги.
Сценарій, який моделюють у Кремлі, передбачає швидше виснаження України і союзників, ніж вичерпаються резерви самої московії. Програючи Заходу за всіма показниками, московія таки має одну перевагу: час. Вона реалізовує її, підтримуючи і розвиваючи виробництво ракет і безпілотників. Ремонтуючи і модернізуючи техніку. Розширюючи воєнні виробництва і т.ін. – навіть на шкоду власній економіці. Розрахунок на те, що запасу міцності вистачить. Бо Захід, мовляв, діє за нормами мирного часу. А в Україні… часто діють іще повільніше.
У наших силах змінити саме останній компонент. Сконцентрувати кошти на забезпеченні Армії і розгортанні необхідних їй виробництв – від боєприпасів до безпілотників. Не призначати винних (як не опозицію, так місцеве самоврядування) – а забезпечити прозорість закупівель і зрозумілість процедур, що дозволить приборкати корупцію і вивільнить ресурси.
Такі кроки були б сигналом про «дорослішання» України і створили б корисну звичку співпраці, яка дозволила би виконати критерії вступу до НАТО і ЄС. Ці критерії – насамперед символічні. Україну закликають створити враження, що вона на правильному шляху. От тільки це враження створюється не шумовими ефектами, а вирішуванням проблем країни.
Запас міцності Росії великий, але не безмежний. Для його вичерпування Україна має домагатися дедалі більшої підтримки країн вільного світу. А для цього треба змінити підхід, який працював протягом усього минулого року – але довів свою неефективність у Вільнюсі: треба перейти від імітації діяльності в ЗМІ – до швидких реальних реформ у економіці і у сфері управління.
Щоб отримувати більше допомоги від союзників – Україні потрібно демонструвати реальні кроки у бік Заходу. І це посилить бажання Заходу нам допомагати, а не пошвидше тимчасово замирити і перегорнути сторінку.
Лише тоді далі буде.
