Неоколоніалізм Москви обернеться для неї неминучою поразкою. Потрібно зробити усе для того, щоб ця поразка настала якомога швидше
Росія дуже близько знаходиться до вибуху потужного внутрішнього конфлікту. На це все вказує. Однак, навіть якщо посипиться російський фронт і частина військових почне пересуватися у бік Москви, то це не зніме загрози для українців від Російської Федерації. Невизначеність і політична нестабільність створюватимуть нові проблеми, у той час, коли старі нікуди не зникнуть.
Недобита Росія становитиме велику загрозу для України. Це буде спонукати еліти, котрі залишаться там після громадянського протистояння, до реваншу. І майбутній конфлікт виглядає неминучим, якщо в Москві збережуться сили, котрі знову будуть прагнути до статусу Російської Федерації, як наддержави, і, відповідно, реалізовувати її нове бажання світового панування.
Адже було б передчасно думати, що після того, як Росію вдасться витіснити з кожного метра нашої території, РФ просто відведе свої війська додому і добровільно розпочне виплачувати Україні репарації. Що було б кінцем кар’єри для всіх політиків у владі, якщо не життя. Їхні думки будуть спрямовані на те, щоб відновити військову потугу Росії та спробувати відігратися за свою поразку.
Очевидно, що Москва програє Заходу за рівнем ВВП, потужності економіки та у соціальній сфері, але існує єдиний напрямок, на якому Росія здатна відносно швидко відновитися для нової агресії. Це військова сфера, і на це не варто закривати очі. Звісно, що вже ніколи більше РФ не зможе претендувати на статус другої армії у світі. Але залишатися постійною регіональною загрозою для України та держав, що мають нещастя бути сусідами Росії, вона зможе й далі. Деградована, але велика російська армія – це міна сповільненої дії, яка може вибухнути у будь-який момент.
Небачена жорстокість є “стратегічною цінністю” репутації Російської Федерації. Їхні терористичні війська вбивають, калічать та піддають небезпеці цивільне населення, а російське суспільство готове прийняти або, принаймні, ігнорувати цю жорстокість.
Безкарні масові злочини проти людяності російської воєнщини в Україні, лише заохочують Путіна до нових актів насилля, продовження масових вбивств і знищення країни, яку він вже давно порахував своєю жертвою. Наївно було б думати, що росіяни добровільно, у якийсь момент, відступлять з окупованих ними українських територій, якщо не зазнають розгромної поразки на полі бою.
Тому відмова надання Україні видів зброї, конче необхідних для рішучої перемоги на московськими ворогами, постійне невиправдане дозування її надходження, затягування з часом її доставлення та встановлення обмежень на використання тієї, яка вже надається, фактично призводить до введення ситуації у режим невизначеності. У той час, коли метою мусить стати тільки перемога України.
І вже зараз проглядається те, що саме Кримський півострів стане основною частиною українського великого наступу, коли він розпочнеться. Перемога України на кримському полі військових дій зможе остаточно перекреслити сподівання Путіна і його геополітичного патрона, лідера Китаю Сі Цзіньпіна, на зміну світового порядку.
Тому важко не погодитися зі словами генерала Бена Ходжеса, одного із найбільш відповідальних і обізнаних військових аналітиків, що поки Росія контролює Крим, Україна ніколи не зможе відновити свою економіку. Збереження контролю над Кримом дозволяє Україні мати сильніші позиції в регіональній безпеці та морських справах.
Все саме так. Без контролю над Кримом України, українські кораблі ніколи не зможуть безперешкодно пересуватиcя міжнародно визнаною за нею частиною Чорного моря, а це означатиме, що українське судноплавство завжди залежатиме від “доброї волі” агресивної Росії.
Путіну тому так критично потрібне “перемир’я” з Україною, що в такому разі можна буде нескінченно обговорювати статус Криму, у той час, коли український Кримський півострів і далі буде продовжувати перебувати під російською окупацією.
Таке “перемир’я” дозволило б Путіну перегрупувати свої сили, зміцнити зв’язки зі своїми прихильниками, які побачать, що колективний Захід слабкий, і покладуть, принаймні, частину своїх “яєць у кошик” диктатора. Приниження Путіна поразкою – це єдиний спосіб позбавити Росію і світ від нього. Путін мусить втратити владу, а його режим зникнути назавжди.
Російська Федерація – тоталітарна, імперіалістична і параноїдальна країна. Домовитися з її політичним істеблішментом неможливо, оскільки він ніколи не виконував взятих на себе зобов’язань. У цьому сенсі стратегія щодо цього штучного територіального формування має бути простою: перемогти, знищити та розчленувати Росію.
В іншому випадку російські еліти ніколи не змінять своє агресивної поведінки на міжнародній арені. У них, як і в Путіна, немає інакшої політичної філософії, крім тієї, що “сила завжди вище права”. Через це поразка Росії без її розпаду на незалежні етнічні держави, здатна тільки відтермінувати на певний час атаки на країни, які сприймаються нею, як ворожі. І не обов’язково, що це будуть тільки країни, що знаходяться поблизу її кордонів.
Путін нині опинився в дуже складній для себе ситуації. На нього чекає наступний заколот, який, ймовірно, йому буде набагато важче подолати, ніж попередній бунт Пригожина. При цьому залишається велика можливість того, що цей заколот проти його влади здатен потенційно перерости у велике громадянське протистояння.
Якщо частина генералів ФСБ і армії не підтримають Путіна, то йому буде важко одночасно направляти лояльних до нього силовиків на придушення нового заколоту, і продовжувати свою загарбницьку війну в Україні. У цьому є великий шанс для нас. Таким чином, послаблена Росія, займаючись своїми внутрішніми справами, не буде здатною кидати усі свої наявні сили на знищення української державності.
Однак, не дивлячись на те, що українці показали свою доблесть, винахідливість та стійкість у боротьбі з набагато чисельнішим, і спочатку краще оснащеним російським ворогом, цей етап війни може стати початком її кінця лише в одному випадку. За якнайшвидшого надання Україні інструментів для нашої перемоги – тактичних ракетних комплексів ATACMS, танків, боєприпасів та сучасної авіації, щоб швидше повернути окуповані землі.
ЗСУ мусять мати можливість діставати московитів на великій відстані, у тому числі, й на окупованому Кримському півострові. Дещо ми вже отримали від своїх союзників, що дає змогу націлюватися на склади боєприпасів, командні структури і аеродроми в Криму. Однак цього замало, щоб успішно завершити складне завдання, що стоїть перед українськими військовими.
Відмовляти Україні у можливості вести війну з Росією на рівних – це саме те, щоб вимагати від боксера битися на рингу однією рукою, в той час, коли друга прив’язана у нього за спиною. Україні потрібно більше стратегічної зброї, і вона б мала постачатися значно швидше. ATACMS і штурмовики A-10 вже зараз, винищувачі F-16 – після прийняття остаточного рішення Сполученими Штатами.
Крим стає ключем до деокупації України. Тому досягнення перемоги Україною вимагає скорішої деокупації Кримського півострова. Поки що на Півдні України окупантам часто вдається утримувати позиції, ховаючись за “мінною ковдрою”. Тому сучасні надійні засоби для розмінування, обладнання та відповідна техніка мають також бути серед пріоритетного постачання для ЗСУ. Шлях до визволення українського Криму потрібно швидше розчистити. Від цього залежатиме, як швидко ми зможемо вигнати росіян з усіх інших українських територій.
Образно кажучи, вторгнення Росії в Україну є останнім подихом її колоніальних прагнень. Неоколоніалізм Москви обернеться для неї неминучою поразкою. Потрібно зробити усе для того, щоб ця поразка настала якомога швидше.
