Ілюзія росіян, що війна Путіна в Україні проходитиме тільки на нашій території, поступово розвіюється. Українські безпілотники, які атакують військові об’єкти Москви і Підмосков’я, починають докорінно змінювати ситуацію. Тепер кожен московит мусить зрозуміти, що нарешті війна прийшла і до них.
Ціна війни для Росії і її еліт починає зростати. Нині не Рубльовка, ні Барвіха, ні Жуковка не будуть безпечними місцями для тих, хто раніше військові дії міг бачити хіба що на екранах своїх телевізорів. Їм довгі місяці повідомляли, що Російська Федерація виграє, зараз вони наочно можуть переконатися, що це зовсім не так. Комфортне життя за мурами своїх маєтків добігає до свого кінця.
Коли російські олігархи та багатії меншого грошового калібру знали, що війна в Україні десь там далеко, то це була одна справа. Однак, після того, як українські дрони почали прилітати до Москви, це змінює для них ситуацію. Реальність війни почала безпосередньо наближатися і до них.
Не говорячи вже про те, що колись привілейовані у всьому москвичі, можуть почати прозрівати, після того, як поки що невеликі вибухи стають дійсністю і для них. Українці цим звільняють росіян від навіяної їм через телеекрани пропагандистської облуди, що Москва надійно захищена від актів відплати з боку України.
Наступним прозрінням для російського істеблішменту стане те, що Росія веде війну, яку вона неспроможна виграти, а кожен наступний день її продовження, лише наближає крах цієї штучно створеної держави.
Війною в Україні Путін спромігся нанести Російській Федерації таку іміджеву і економічну шкоду, яку не змогли б причинити їй жодні противники Кремля. Результатом чого стало критичне послаблення ролі і місця Росії на світовій арені, чого не їй не вдасться відновити вже ніколи.
Поступово, але незворотно війна починає переноситися на територію Росії. А атаки на військову інфраструктуру в самій РФ вже не дадуть російському населенню можливості спостерігати за війною в Україні здалеку. Небезпека почала наближатися і до них.
І тільки тоді, коли росіяни хоча б частково відчують той біль та страждання, які вони вже майже півтора року завдають мирним українцям, то, можливо, вони почнуть розуміти, яке зло чинить Путін в сусідній країні, що героїчно бореться за свою незалежність.
Але ця війна – не відеогра, для визволення своїх територій Україні потрібен час. Дуже важко атакувати укріплені позиції. Росіяни зробили те, що вони вміють найкраще: копали траншеї та встановлювали мінні поля. Надсилаючи чітке повідомлення, якщо ви хочете повернути те, що ми відібрали у вас, вам доведеться вирвати це з наших холодних мертвих рук.
Та Україна вже пробила першу лінію оборони на двох своїх фронтах. І українці продовжують наступ, щоб не дати Росії зосередити свої резерви, атакують й знищують склади боєприпасів ворога. З часом усе це дасть свій накопичувальний ефект.
Не можна виключати того, що нашим військовим командуванням буде прийняте рішення зосередитися на тому, що можна зробити з найменшими втратами, наприклад, на поверненні Криму. Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що в Кремлі найменше чекають такого розгортання подій. І коли це відбудеться, то визволення інших українських територій зможе відбуватися значно швидше.
Варто пригадати, Друга світова війна показала, що відбувається, коли кораблі ворожого флоту знищуються. А коли флот виводиться з ладу, то Росія стає вразливою, і утримання території окупованого нею Кримського півострова стає проблематичним. Оскільки Путін не зможе замінити жоден виведений з експлуатації корабель ВМС. Потрібно зробити так, щоб ціна війни стала непідйомною для диктатора, а її продовження неможливим.
Хоча тут потрібно враховувати всю небезпеку ситуації, в яку потрапив сам Путін. Якщо він програє, то може втратити не лише владу, а й життя. Тому російсько-українська війна – це фактично війна за збереження влади тирана і його злочинного режиму.
І тут для нього все нерадісно: ЗСУ знищили значну частину російської артилерії, Москва змушена знімати з збереження і пускати в бій танки 60-річної давнини, Російська Федерація має втрати своїх військ в рази більші, ніж Україна. А українська армія неспішно, але методично пробивається через мінні поля на тимчасово окупованому півдні. Кожен, хто має базові знання у військовій справі та геополітиці, розуміє, що звільнення українцями своїх територій не буде легким і швидким. Проте вибрана Україною стратегія дає свої позитивні результати і продовження контрнаступу робить звільнення всіх українських земель тільки питанням часу.
Це марафон, а не спринт. А російська статична оборона виявилася неспроможною зупинити наступ українців. І це при тому, що у нас й досі не забезпечений паритет з росіянами у повітряному прикритті, явно недостатньо танків, а далекобійна артилерія потрібна ЗСУ у значно більшій кількості.
Підступне вторгнення в Україну для Росії стало найбільшою геополітичною помилкою за всю її історію. А альянс Москви з комуністичним Китаєм взагалі ставить під питання подальше існування РФ в її нинішніх кордонах. Намагання Путіна за будь-яку ціну розширити Росію за рахунок Української держави, тільки призведе до поразки московського Голіафа. Адже дух свободи, велика мужність та професіоналізм українських воїнів виявилися куди сильнішими, ніж бажання загарбників привласнити собі чуже.
Зараз нам потрібен час. Оскільки у росіян були довгі місяці для того, щоб вибудувати оборонні споруди на лінії фронту. В Москві знали, що врешті-решт Україна контратакує, і готувалася до цього. Але ЗСУ продовжують завдавати удари по лініях постачання, складам зі снарядами та мостам, завдаючи окупантам дошкульної шкоди. Коли російські війська на лінії фронту не матимуть в достатній кількості ні боєприпасів, ні продовольства, ні води. І зрештою, раніше чи пізніше, терористичним московським військам на передовій залишиться померти, здатися або повстати проти Путіна.
Сьогодні війна повертається бумерангом на поріг дому росіян, які ніколи й не могли подумати, що вона коли-небудь взагалі може зачепити їх. І поява дронів над Москвою може стати тільки початком цього незворотного процесу. Далі на черзі Санкт-Петербург, Твер, Тула, Тамбов, Калуга, Брянськ і вся інша європейська частина всього того, що поки що має назву Росія.
І якщо росіяни не вийдуть масово на вулиці з вимогами до Путіна вивести війська з українських територій та припинити цю криваву війну, то вибухи на заводі в Сергієвому Посаді стануть буденністю для всієї Російської Федерації.
Далі мусять бути завод з виготовлення зброї в Тулі, Смоленський авіаційний завод, який до того ж випускає радіолокаційні системи, ракетні системи та інше військове обладнання, “Воткінський завод” в Удмуртії, який займається випуском балістичних ракет та основний виробник стрілецької зброї в Росії концерн “Калашников”. До якого входять кілька підприємств, включаючи “Іжевський механічний завод” та компанію Zala Aero, яка розробляє та випускає безпілотники. Та ще багато подібних цікавих для українських безпілотників військових об’єктів в Російській Федерації.
Москва та Росія мусять на собі відчути усе те, що відчуває Київ і Україна. А Україна має продовжувати вражати дронами ворожі військові об’єкти, інакше до росіян так і не дійде, що війна має дві сторони. І що вони знаходяться в зоні враження нашої зброї.
