Псевдовибори на росії нагадують ще кілька дуже важливих аспектів.
Про вплив на людей, на прийняття ними рішень, і пояснення нелогічних, здавалося б, учинків.
Щоб перемогти московського агресора, маємо глибоко розуміти, що там усередині.
Під завісу «єдиного дня голосованія» розглянемо їхні вибори як приклад не інструментального демократичного, а символічно-обрядового дійства.
На росії містичні, магічні та навколо– і псевдо-релігійні ритуали загалом мають велике значення.
Цими ритуалами, які працюють не на розум – а на відчуття/почуття підданих,– росія створює висміювану у нас, але по-своєму ефективну «скрєпу».
Це – метод утримання нічим більше не пов'язаних елементів в купі. І поки критична частина елементів «в купі» – система функціонуватиме. Тому й «скрєпа». Особливо вона ефективна, якщо нічого її не підточує: в умовах монополії влади на ЗМІ і розвинутої через масову культуру міфотворчості).
Власне церкві, з її особливою і не зрозумілою пересічному підданому обрядовістю, відведене місце у традиційній імперській тріаді «самодєржавіє, православіє, народность».
Самодєржавіє – монопольна, не оспорювана влада.
«Православіє» (яке давно не має нічого спільного з Православ'ям) – обрядовість, ритуальність, закликання трансцендентного на допомогу «расєюшкє». Згадуються смішні для нас, але ритуальні для ворога дописи «воєнкорів» про нібито «особливу силу» московських попів (неначе йдеться про якихось бойових магів чи шаманів).
«Народность» – прославлена масовою культурою начебто «простота», «щирість», «чистота» і «душевність» росіян (на противагу «зарозумілим», «хитрим» і «брудним» «західникам», які начебто «зіпсували», зокрема, і нас).
І все це – у обрамленні «скрєп», які показують сталість і непохитність дєржави, допомогу потусторонніх сил і спів-причасність (ілюзію участі) посконного народу.
Одна з таких «скрєп» і формується виборами.
Точніше, «виборами» (цей тест взагалі перенасичений «лапками» – бо багато термінів лише за назвою мають відповідник у звичному нам світі європейських демократій – але зміст їх насправді кардинально інший).
Навіщо московитам «вибоори»? Сам спосіб їх проведення визначає наперед заданий результат (див у коментарях ).
Глашатай путіна пєсков не постидався у інтерв'ю New York Times назвати російські вибори «витратною бюрократією».
Звісно, є елемент «зовнішньо орієнтованої ритуальності»: у всіх влада легітимізується через вибори – і на рф так. Але тоді навіщо проводити «вибори» на тимчасово орієнтованих українських землях? Які, до того ж, перестануть бути окуповані (як минулого року ЗСУ «обнулили» результати «референдумів»)?
А тому, що вибори на росії – як і колись у срср – це таїнство причетності індивіда (який схиляється визнати авторитет путіна-держави) до «верховної сутності». У російській (радянській) парадигмі цінностей – саме до «влади».
Це не просто «ілюзія причетності» як обман виборців, це саме ритуалізоване дійство «єднання індивіда і влади». На таких ритуалах, які сприймаються не розумом, а відчуттями (типова язичницька практика) базується радянська (нині – російська) держава.
Нинішня росія ритуально наслідує ссср у всьому: пісні, символіка, фрази-кліше-гасла, загарбницькі плани – і використання суспільних і державних інститутів також.
Ритуал слугує підтримці критичного мінімуму «єдності з режимом», ілюзії причетності до «великого спільного». Це метод впливу владних технологів на соціум, а не метод зміни і формування влади.
Як це зламати?
Так само, як зламався срср.
Піддані мають відчути, що обіцяних цілей влада не досягає.
Що життя гіршає.
І краще з цим монстром не мати справу – а згадати, що «русскіє» – це умовність. А є татари, башкіри, сибіряки чи інгерманландці... – національні, регіональні чи уявні спільноти, які допоможуть зневажити «скрєпи».
Шлях до цього усвідомлення – ще тяжкий і кривавий.
Але пройти його доведеться, бо єдина альтернатива – стати частиною тоталітарного ритуалу.
