Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан дав розлоге інтерв’ю радіо Kossuth. І відразу ж найвпливовіша угорська газета “Magyar Nemzet”, яка вважається неформальним рупором орбанівського режиму, оперативно надрукувала статтю “Orbán Viktor: A háborúra adott brüsszeli választól szenved egész Európa” (Віктор Орбан: Від відповіді Брюсселя на війну страждає вся Європа).
“Magyar Nemzet” пише: “Є провоєнні уряди, але люди виступають за мир, сказав Віктор Орбан у своєму радіоінтерв’ю. Прем’єр-міністр зазначив, що якби американський президент мав намір, він міг би припинити війну. Він також сказав, що дуже переживає за те, що українці підвищили тарифи на транзит”.
Орбан наголосив: “Я нетерплячий і злий через інфляцію, як і всі інші. Якби війна закінчилася, економічна ситуація одразу б покращилася. Виграють спекулянти, а країни програють у війні”.
На думку прем’єра Віктора Орбана: “Ми не можемо позбутися наслідків війни, як би нам цього не хотілося. – Ми не можемо очікувати, що фея завершить війну за допомогою чарівної палички, якщо тільки президент США Джо Байден не перетвориться на фею. Водночас, якби він захотів, він міг би припинити війну”.
Очільник країни, яка вже давно в Європейському Союзі і НАТО, з таким завзяттям озвучує пропагандистські кліше Кремля, що дуже важко зрозуміти, чи він на боці об’єднаної Європи, чи Російської Федерації. Складається враження, що Орбан перетворився на прес-секретаря Путіна к Європі.
Не говорячи жодного слова про те, що цю страшну війну в Україні розпочав і продовжує російський диктатор, Віктор Орбан, водночас, обвинувачує президента Сполучених Штатів Джо Байдена у тому, що той не хоче припиняти війну Росії в Україні.
Дивує, що угорський прем’єр цього разу чомусь упустив інші московські ідеологічні штампи – “Америка і Європа мають перестати накачувати Україну зброєю”, “допомога Україні справа безнадійна”, і що “Росію взагалі неможливо перемогти, оскільки у неї нескінченні ресурси”. Орбан, звісно, дуже старається, щоб показати Путіну, що він робить усе від нього залежне, щоб розколоти європейську єдність. Хоча не все виходить так, як би йому хотілося.
Але офіційний Будапешт робить ставку на головування Угорщини в Раді ЄС. Аби спробувати просувати свою промосковську політику вже на загальноєвропейському рівні. Це головування має відбутися у 2024 році. І вже зараз в Європарламенті поставили під сумнів здатність Угорщини ефективно головувати в Раді ЄС. У резолюції Європарламенту йдеться, що Угорщина через численні порушення законодавства Європейського Союзу, не підходить на роль голови Ради ЄC.
Однак Орбан все-таки сподівається на те, що вдасться відбити у Європи своє право на головування, і вже тоді в Москві будуть повністю ним задоволені.
У статті в “Magyar Nemzet” наводяться і інші контроверсійні твердження угорського прем’єра. “Він заявив, що якщо Євросоюз не продовжить заборону на імпорт українського зерна, це буде зроблено в рамках національної компетенції”.
Він також торкнувся того факту, що під час чергового головування Угорщини до програм також буде включено врядування, дружнє до сім’ї, і питання демографії. “На виборах будуть великі, великі ставки. Нам потрібен поворот у Брюсселі, нам потрібно досягти миру, нам потрібне керівництво, яке хоче працювати разом з іншими регіонами світу, зупинить міграцію та гендерну пропаганду, відмовиться від подвійних стандартів щодо Угорщини та Польщі та сприйматиме сімейну політику серйозно”.
Орбан зовсім не переймається кривавими злочинами російської вояччини в Україні, проте його непокоять зовсім інші проблеми. На його думку, “Брюссель не хоче ставати на бік європейців, а представляє зовсім інші інтереси. У зерновому питанні він представляє не польські, словацькі, румунські чи угорські інтереси, а американські”.
Прем’єр Угорщини, який в Євросоюзі постійно просуває московські інтереси, починає обвинувачувати ЄС в тому, що він не бажає робити те ж саме. Проте найбільше він проколовся, демонструючи свою антизахідну політику, коли наголосив, що “українське зерно – це не українське зерно, а комерційний продукт з американської території, що відкриває новий вимір для дискусії про Україну. Віктор Орбан також зазначив, що нас обдурили з українським зерном, тому ми боролися в Брюсселі за те, щоб українське зерно не могло імпортуватися в країни Центральної Європи, залишаючись тут. Ви можете пройти через нас, але ви не можете залишати його в Європі”.
Напрямок думок цього “реформатора Угорщини” під своє довічне правління – цілком зрозумілий. Але підкресливши те, що “українське зерно – це не українське зерно, а комерційний продукт з американської території, що відкриває новий вимір для дискусії про Україну”, цим Орбан, слідом за своїм політичним патроном Путіним, прямо заперечує право України на існування і сумнівається в легітимності її міжнародно визнаних кордонів.
Визнати Україну, яка героїчно бореться за своє право залишатися незалежною державою, “американською територією”, може лише її ворог. Тут Віктор Орбан явно переходить всі допустимі межі, показуючи свою справжню суть політичного прихвосня Путіна.
Для цього переконаного автократа, який майже 20 років, нав’язує угорцям свої власні збочені погляди, головна справа не принципах, чи політичних переконаннях, а в реалізації можливостей утримувати владу довічно в своїх руках. Безпардонний, грубий, зарозумілий і егоїстичний Орбан, наочно показав Європі і всьому західному світу, що може статися з демократичною раніше країною, якщо довго не звертати увагу, що корупція і непотизм наглухо перекривають шанси опонентам європейського диктатора змінити правлячий режим шляхом чесних виборів.
Вічний прем’єр і його правляча партія “Фідес” стали яскравим прикладом того, коли одна партія, застосовуючи адміністративний ресурс, контролює виборчий апарат і здатна спотворити правила таким чином, щоб мати можливість керувати країною навіть проти волі більшості її громадян.
Орбан постійно проводить в Угорщині “специфічні вибори”, а ті, хто спробує це заперечувати, наполягаючи на тому, що на останній парламентських виборах партія “Фідес” набрала близько 54% голосів, мали б замислитись, звідки взялася ця красива цифра.
Вона виникла не тому, що диктатор подобається переважній більшості угорського суспільства, а через те, що його режим вправно маніпулює фальсифікаційними прийомами. Такими, як блокування опозиції можливості появи на державному телебаченні, монополізація ЗМІ, специфічне призначення суддів на місцях, заповнення телеефіру невпинною пропагандою та всі інші подібні трюки, якими користуються автократи, щоб залишатися на своїх місцях.
При цьому влада орбаністів дотримується позірної “демократії”. І тут варто пригадати, що навіть у тоталітарному Китаї проводяться “вибори”, інша справа, що їхні результати абсолютно зрозумілі ще до їх початку. І хто знає, яким було б реальне волевиявлення більшості угорців, якби їм запропонували вільні, чесні та справді демократичні вибори.
Орбанівська влада чомусь дуже тримається за надання субсидій, які виплачує ЄС, незважаючи на явне заперечення Угорщиною ліберальних цінностей, які є основоположними для Європейського Союзу. Отримуючи від ЄС мільярдні дотації, вони у той же час знущаються над самими принципами Євросоюзу і постійно заграють з Путіним.
Намагання Віктора Орбана одночасно усидіти на двох стільцях потрібно припиняти. Якщо Орбан і його послідовники хочуть грати в неліберальну гру, їм, можливо, доведеться знайти собі нових союзників поза Брюсселем.
Частково популярність прем’єра у його прихильників ґрунтується на тому, що йому вдається підживлювати в старшого покоління національну гордість, пропагандою вживлюючи йому в підсвідомість тугу за Великою Угорщиною. Молодому поколінню він також продає міф про Велику Угорщину, але вже про майбутню. Водночас використовуючи класичну авторитарну п’єсу – звинувачувати інших і роздмухувати гнів за допомогою політичних тригерів, поки він захоплював та утримував владу.
І дешевші російські енергоносії є не єдиною причиною, чому Орбан так тяжіє до Путіна. Він захоплюється тоталітарними методами, завдяки яким російських деспот утримує владу вже майже 25 років. Його абсолютно не хвилює, що угорці протягом тисячі років шукали зближення з Заходом.
Кидаючи постійно виклики Брюсселю, він переконує своїх співгромадян у тому, що цим він їх оберігає від тих видимих негативів, якими просто таки переповнений західний світ.
Однак найприкріше те, що ранній Віктор Орбан позиціонував себе, як зовсім інший політик. Друзі Джорджа Сороса з ліберальної інтелігенції Угорщини рекомендували Орбана як одного зі своїх. Коли Сорос вперше його зустрів, він був захоплений харизмою молодого активіста.
Джордж Сорос зробив пожертву “Фідес” і дав Орбану стипендію для вивчення громадянського суспільства в Оксфорді. Деякий час Орбан відповідав взаємністю на щедрість. Він виступив проти злісних нападів націоналістів, які впали в істерику через філантропічну присутність “Фонду Сороса” в Угорщині. У ті роки Орбан гордо називав себе лібералом, а його партія дистанціювалася від антисемітизму та реваншистського націоналізму.
Отримавши таку потужну підтримку, Орбан використав її для того, щоб укріпити свої власні позиції, перейшовши згодом, разом зі своєю партією “Фідес”, в правий політичний табір. Таким чином політичний перевертень визначився зі своїми політичними пріоритетами.
Утримуючи, завдяки політичним маніпуляціям, рівень підтримки свої прихильників, Віктор Орбан впритул не бачить, що без НАТО і ЄС він ніхто. Мріючи про програш Україною війни з Росією, він абсолютно не розуміє, що Угорщина, в такому разі, могла б стати наступним об’єктом зазіхання для Путіна. Росії не потрібна карта, щоб знайти дорогу до Будапешта, вона вже була там у 1956 році.
Підтримуючи Москву, Орбан фактично став на бік Кремля. Хоча угорці, можливо, хочуть зняття усіх політичних обмежень, проведення вільних і чесних виборів, але це зовсім не означає, що решта ЄС повинна субсидувати його зусилля зі знищення і викорінення демократичних цінностей.
Після того, як Орбан повторює наративи Кремля, і постійно виступає в форваторі путінських інтересів, можна сказати, що Угорщина втратила свою суб’єктність. Окупована свого часу “Газпромом”, вона покірно виконує всі забаганки Москви. Тому питання в тому, чи може така держава і далі залишатися членом НАТО та ЄС?
