Президент США амбіційно заявив, що у його країни «є реальна можливість об’єднати планету так, як цього не було вже давно». Ці слова прозвучали у розпал «холодної війни-2» між Вашингтоном і Пекіном: Китай днями скерував на Близький Схід шість військових кораблів. Перед цим Пентагон туди ж, у Східне Середземноморʼя відправив дві авіаносні ударні групи, Британія - одну. Крім того, [лояльні до Китаю] ісламісти атакували декілька американських баз.
Що таке «старий» «світовий порядок» і хто його розвалив…
Хрещеним батьком «світового порядку» версії 1948 року виступив американський президент Гаррі Трумен, який спроєктував систему взаємин держав на двополярній системі.
Новостворювані міжнародні організації - наприклад ООН - забезпечували мир і безпеку в Європі та світі. Саме Трумен виступив ініціатором створення НАТО, на яку кремль відповів заснуванням Варшавського договору.
Міжнародні відносини базувалися на визнанні чинних державних кордонів. Всі держави світу повинні дотримуватися принципів демократії та прав людини.
Напавши на Грузію, а потім Україну, Путін де-факто зруйнував глобальні домовленості після ІІ-ї світової. Міжнародні безпекові організації виявилися не здатними цьому протистояти.
Зараз Джо Байден говорить, що наразі людство потребує "новий світовий порядок". Загальний устрій світу останніх 50 років "видихнувся", й на планеті вирішується доля наступних десятиліть.
Що здатні зробити США?
Формально, Байдену потрібно звірити годинники з G7, принаймні з «Великою шісткою», адже Японія тільки задумується над відновленням своєї армії. Господар Білого дому проводить консультації з лідерами Канади, Франції, Німеччини, Італії та Великобританії. Результати ще невідомі, але вірити в байденівський талант переконування варто.
Реально, світовий порядок v.2023 залежить від угод США та Китаю, адже контури безпеки, зазвичай, визначають найсильніші гравці. Не даремно, Байден озвучив цю ініціативу напередодні виходу китайських кораблів з місць постійної дислокації, - у момент найвищих ставок на [ймовірне] зіткнення двох найсильніших армій світу.
Китай, з одного боку, своїми мілітарними ігрищами, власне і намагається усадити США за стіл перемовин. З іншого, не відомо, до якої точки кипіння Пекін прагне довести світ, перш ніж викладе на той самий стіл свої умови.
І так, ці перемовини можуть відбуватися в форматі т.зв. Ялтинської конференції, коли найсильніші держави вирішуватимуть долю миру і долю планети без врахування інтересів менших націй.
Щоправда, Вашингтон і пообіцяв Києву «нічого про Україну без України».
