Складні дискусії та неприємні заяви окремих лідерів сусідніх країн на засіданні Європейської Ради щодо продовження фінансової та військової підтримки України не мали б бути приводами для паніки в українському суспільстві.Поведінка Орбана та Фіцо має своє логічне та прагматичне обґрунтування.
Орбан говорить з Брюсселем своєю мовою і саме зараз намагається виторгувати для себе розмороження «угорських фондів», що стало наслідком системних порушень демократичних принципів угорською владою, за оцінками столиці ЄС. Він хизує перед Європою своїми контактами з путіним та Китаєм, декларує блокування допомоги Україні та санкцій проти росії. Змінювати свою внутрішню політику Орбан очевидно не прагне, залишаючись відвертим прагматиком та максимально використовуючи потенціал зовнішньополітичного треку.
Показовим у цьому контексті стало те, що, попри погрози з Будапешта, за результатами обговорення змін до висновків Європейської Ради щодо України не відбулося.
Для Фіцо перше засідання Європейської Ради після перемоги на виборах – це чудова нагода довести власним виборцям відданість власним передвиборчим обіцянкам, принаймні на початку свого урядування. Гучні декларації безпосередньо в обличчя лідерам інституцій та держав-членів ЄС мали б сподобатись словацькому виборцю партії Фіцо. Тепер у євробюрократів та важковаговиків ЄС є час до наступного засідання Євроради у грудні спробувати «скоригувати» позиції Словаччини і щодо пакету фінансової підтримки України, і щодо дотримання спільної позиції Євросоюзу у сфері зовнішньої політики та оборони.
Як і у випадку з Будапештом, слід готуватися до прагматичної, інколи цинічної позиції Братислави. Однак, приводів для паніки це не мало б додавати, допоки і Київ демонструватиме максимальну прагматичність та аргументованість у своєму діалозі зі складними та незручними партнерами.
Маємо також вірити у потужність європейської єдності та солідарності з Україною та здатність європейських партнерів «дотиснути» у тих питаннях, які суперечать цінностям та стратегічним інтересам ЄС.
Водночас, викликає багато запитань ефективність дипломатії України на угорському, а тепер вже і на словацькому треку. Досі відсутній Посол України в Угорщині. Пасивно себе поводить наш Посол у Словаччині. Не відреагував належним чином офіційний Київ на рукостискання Орбана і путіна у Китаї. Не може не дивувати і мовчання зовнішньополітичних стратегів щодо намірів уряду Фіцо порушити укладені свого часу і гучно розрекламовані дво– та багатосторонні декларації про підтримку України в частині, принаймні, надання зброї та фінансової допомоги. Виявилось, що практика множення протягом 2019-2021 рр. суто політичних декларацій з країнами ЄС та НАТО було більше окозамилюванням і іміджевими рішеннями, які практично нічим не гарантовані від зміни влади в країнах-партнерах.
Приклади Словаччини та Угорщини вкотре доводять цінність системної, багаторівневої та глибокої дипломатії, а не декларативного одноразового серіалу. Сподіваюся, що це урок буде враховано й при підготовці і укладенні т.зв. двосторонніх безпекових угод. До речі, Словаччина свого часу оголосила про приєднання до кола держав, з якими Україна має укласти подібні угоди. Дипломатія має бути не ефектною, а ефективною!
