Нам навʼязують нову гру. Вона призведе до поразки



Віктор Каспрук
 1 грудня 2023, 08:17  


Намагання радикальної частини представників Республіканський партії в американському Конгресі та проросійських прем’єрів Європи – угорського Віктора Орбана і словацького Роберта Фіцо – зіграти з Україною в гру “кожен за себе” призведе до поразки самого Заходу. Тепер ситуація навколо російсько-української війни розвивається таким чином, що ці недалекоглядні політики готові за будь-яку ціну заблокувати підтримку Україні. Зовсім не думаючи про те, що таке рішення повернеться бумерангом в Америку і Європу.

У цей вирішальний і доленосний момент світової історії припинити або звести до мінімуму допомогу українській державі – означає підіграти Путіну. Для російського диктатора дуже важливо розколоти єдність колективного Заходу. Намацати слабинку європейських популістів Орбана і Фіцо, для яких дешевий московський газ і страх появи біженців є куди важливішими проблемами, ніж допомога сусідам, що героїчно борються з імперіалістичною Російською Федерацією.

Для них головне, що у них зараз усе добре. І абсолютно байдуже, що українці захищають західні демократичні цінності своїми життями. Хоча зрозуміло: що довше в Європі і США відмовлятимуть Україні в необхідній підтримці, котра б переломила ситуацію на фронтах війни, то дорожче це обійдеться для них самих у майбутньому.

Через мінливість політичних настроїв на Заході українським Збройним силам довелося розпочати наступ для того, щоб утримати підтримку громадськості західних держав. НАТО ніколи не наважилося б атакувати за таких обставин. А українцям, тим не менш, таки вдалося досягти деяких помітних успіхів, яких не можна було очікувати, враховуючи довготривалу підготовку росіян до оборони загарбаних територій та відсутність у ЗСУ переваги в повітрі. Тому частковий успіх – це не провал, а лише підготовка до майбутніх перемог української армії після того, як надійдуть обіцяні винищувачі, танки і далекобійні артилерійські установки.

Війна Росії в Україні стала випробуванням західного світу на стійкість і солідарність. Тому вкладення в українське майбутнє є дуже вигідною інвестицією. І якщо цього не зробити, то міжнародній спільноті загрожує новий світопорядок, де сильніший робить, все що хоче, і бере силою те, що йому заманеться.

Можна впевнено сказати, що, крім всього іншого, результатом постійного затягування з наданням реально необхідної ЗСУ допомоги став терористичний напад палестинців на Ізраїль. Росія та Іран відчули слабинку Заходу й вирішили розіграти палестинську карту, щоб відвернути увагу наших союзників від України. Все це можна було передбачити наперед, коли б Європа та США надавали необхідну ЗСУ зброю вчасно, а не вигадували будь-які, нібито об’єктивні, причини, щоб загальмувати її постачання або відтермінувати на невизначений час.

Українська держава стала полем бою світових сил


Оснастити Україну всім необхідним для рішучої відповіді на російське терористичне вторгнення потрібно було станом “на вчора”. Терміново збільшити виробництво зброї для того, щоб компенсувати виявлені власні її дефіцити. Але цього, як і багато іншого, не було вчасно зроблено. І тепер, після терористичного нападу на Ізраїль, західний альянс отримав другу війну, у якій знову стає очевидною недостатня компетентність європейської і американської політики. Що не так з усіма цими урядами, які з дуже різних причин просто не хочуть чути перший, а тепер і другий постріл? Адже Європа, Америка, політичний Захід у цілому і всі ліберальні демократії зазнають нещадної атаки об’єднаного інтернаціоналу тоталітарних країн світу. Необхідно чесно визнати, що західний світ увійшов у тривале системне протистояння з Росією, Китаєм і Іраном та їхніми васалами типу Північної Кореї, котрі мають тверді наміри назавжди змінити світовий порядок під себе.

Українська держава, за вибором історії, стала полем бою світових сил добра і зла. Україна не раз дивувала союзників своєю креативністю, наполегливістю та стратегічною майстерністю. Однак у поєднанні з надією західників, що добро переможе, виникла загальна картина, яка визначала воєнні реалії, а їх декілька:

1. Жодна країна ніколи не починала великих контрнаступів, коли ворог мав перевагу у повітрі.

2. Жодній державі ще не доводилося пробиватися через унікальні за своєю щільністю та протяжністю багатокілометрові мінні поля.

3. Жодна країна ще не відчувала на собі, наскільки використання дронів підриває всі підвалини ведення традиційної війни.

За таких надважких умов ЗСУ зробили набагато більше, ніж могли зробити, в той час, коли дехто з тих, хто нам допомагав, сподівався виграти війну невеликими зусиллями. Тепер же настав час змінювати парадигму підходів до російсько-української війни, і діяти так, щоб перемога над жорстоким і підступним московським ворогом не могла більше зависати в повітрі від бажань та рішень тих, хто ніколи в житті не бував під ракетними обстрілами і тому й досі сприймає війну Росії в Україні як якусь телевізійну абстракцію, що його особисто не стосується.

Попри те, що танки та гаубиці із Заходу якісно перевершують російську зброю, вони не змогли забезпечити вирішальної переваги з огляду на їхню кількість, яка нині постачається. Зараз, коли вже прослідковується можливість виникнення певного дефіциту західних артилерійських боєприпасів, це можна було б певною мірою компенсувати, якби Україна нарешті отримала потужнішу зброю. За допомогою якої з’явилася б можливість назавжди знищити шляхи постачання, такі як Кримський міст чи розгалужена система залізничних колій, якими Російська Федерація відносно спокійно доправляє техніку, боєприпаси та живу силу на фронти війни.

Розглядаючи ситуацію, котра об’єктивно складається, вже зараз потрібно думати про весняний наступ ЗСУ. Однак до того часу необхідно повністю змінити артилерійський і авіаційний баланс сил на користь України. І тільки тоді ми знову зможемо побачити великі здобутки у визволенні від російської окупації українських територій. Ті політики, які приймають рішення в Америці і Європі, мусять нарешті зрозуміти, що треба постачати Україні більше зброї, ніж потрібно, щоби просто не програти.

На початку війни Путіну вдалося збити західний ентузіазм, геополітично блефуючи. Мовляв, він не побоїться ні ядерної війни, ні Третьої світової, якщо Захід занадто втягнеться в розв’язаний московцями конфлікт. Коли кожен новий крок, зроблений для підтримки України, нібито виводив ситуацію на надзвичайно небезпечну траєкторію ескалації. Тому вийшло так, що українців постійно підтримували рівно настільки, щоб Україна не змогла досягнути переваги. А російська стратегія націлена на те, що тривала війна на виснаження зрештою втомить Захід, і він погодиться на “порозуміння” з Росією. Водночас знищується майбутній потенціал України, оскільки величезні матеріальні руйнування надовго загальмують економічний розвиток країни.

Поразка Москви переноситься на 2024 рік


Ситуація складна, і колективний Захід мусить нарешті прокинутися. Адже проблема полягає в тому, що після майже двох років великої війни та десяти років локальної війни, яку веде Росія в Україні, й досі немає спільної військової стратегії, розробленої Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Великою Британією. Яка б чітко визначала військові цілі, встановлювала воєнні пріоритети та враховувала, яку кількість озброєння необхідно поставити Україні для перемоги.

Оскільки це війна не тільки України, це війна всієї західної цивілізації. Тому Захід має зрозуміти, що він мусить переходити до воєнної економіки. Наразі це вже почало відбуватися, але повільно. Хоча від самого початку було очевидно, що без достатньої кількості боєприпасів, літаків-винищувачів та інших систем озброєння український контрнаступ може не досягнути своєї цілі.

Початкова західна концепція, що Україна “не може програти” зовсім не означала, що Україна “має перемогти”. А це суттєва різниця, і, як ми зараз бачимо, вона обходиться нам нині дуже дорого. Тому що саме вона й призвела до цих половинчастих ухвал, постійного вагання і зволікання з прийняттям важливих рішень – з відповідними наслідками.

Сьогодні реальність є такою, що фінансування військової машини Російської Федерації було збільшено до однієї третини державного бюджету. Що цілком можна трактувати як фактично оголошення війни решті світу. Подібно до фашистського режиму Гітлера, більшість державних доходів інвестується в зброю та у оснащення військового персоналу. Путін цілеспрямовано працює над підготовкою до Третьої світової війни, і країни демократії не можуть закривати на це очі.

Як і на те, що втрата Україною незалежності чи згода з окупацією Росією 20% української території різко збільшує ризики виникнення наступних театрів війни. А отже: зростатиме в геометричній прогресії загроза суверенітетам багатьох європейських держав. Західники завжди робили помилку, наголошуючи на тому, що Україна отримує велику підтримку, але не визнавали, що Україна отримує недостатню підтримку. Тому першочерговим пріоритетом для Європейського Союзу, в порівнянні з яким путінська Росія, не дивлячись на її гігантські розміри, є економічним карликом, має стати не економія у витратах на підтримку України, а різке збільшення воєнної допомоги українській державі.

Якби український контрнаступ був повністю успішним, тоді б війна закінчилася. Путіна більше не було у владі, і вся російська система б розвалилася. Тепер же поразка Москви переноситься на 2024 рік. Війна Росії в Україні була програна Кремлем ще тоді, коли російські війська стояли за декілька кілометрів від Києва, але їм так і не вдалося його здобути. А зараз мова йде про існування Росії в її нинішньому вигляді.

І якщо все піде так й далі, то росіянам загрожує перетворення Російської Федерації на подобу Північної Кореї з подальшою інтеграцією її великих частин у новітню Китайську імперію.



Шановні друзі! Сайт потребує Вашої підтримки!
ПІДТРИМАТИ / DONATE


ТОП-НОВИНИ ЗА ДОБУ


ПОГОДА


ЗДОРОВ'Я