Війна в Україні – це не тільки війна українців, це європейська війна. Потрібно, щоб і самі європейці це нарешті усвідомили.
2024 рік – рік виборів в Сполучених Штатах, може змінити позиції провідних фігур на світовій геополітичній шахівниці. Це потрібно розуміти, і необхідно враховувати будуючи плани на майбутнє. Дехто в західній пресі розганяє тему, що світ втомився від війни в Україні. Хоча як взагалі можна втомитися, не провоювавши безпосередньо в ній жодної хвилини, і при цьому дорікаючи українцям, як, мовляв, дорого для них обходиться ця війна.
Питання в тому, якщо США не зможуть допомагати Україні в тих обсягах, в яких надходила допомога раніше, то чи будуть здатні Велика Британія, Німеччина, Франція та інші наші союзники в Європі компенсувати цю допомогу тривалий час? При чому, не існує британської, німецької чи французької відповідальності за долю Європи, а є загально європейська.
Витрати для усіх держав Європейського континенту будуть на порядки вищими, якщо Путін перенесе свою війну й на територію Європейського Союзу. Російський диктатор недвозначно дав розуміти, що планує це зробити, коли нещодавно закликав захистити росіян, котрі мешкають в Латвії, від начебто “жорстоких репресій”, – необхідності вивчити державну мову країни в якій вони проживають. Подібні заклики передували розв’язанню Москвою війни на українському Донбасі.
Путіна потрібно зупинити в Україні. І якщо це для європейців “занадто дорого”, то якщо диктатору дозволити захоплення нових українських територій, це буде їм коштувати в подальшому в десятки разів більше.
Також варто враховувати, що одночасно з бажанням знищити державність України, в Кремлі мають ще одну ціль у цій агресивній війні – змінити архітектуру світової безпеки на користь тоталітарних держав. І в цьому випадку відсидітися за парканом НАТО нікому не вдасться. Імперіалістична загарбницька війна Росії в ХХІ столітті не повинна стати успішною.
Більше ніж 70 років Європа перебувала під захистом і ядерною парасолькою Америки. Після виборів в США у наступному році цей захист може зменшитися або взагалі припинитися. Готуватися до такої зміни потрібно зараз, а не тоді, коли це раптово трапиться.
Тому європейцям варто вже тепер виробити узгоджене бачення забезпечення європейської безпеки та здійснення надходження допомоги Україні. Спільні ефективні дії стосовно Російської Федерації здатні стати кроком до такого майбутнього. Коли Євросоюз буде готовий витрачати на допомогу українцям набагато більше коштів та виробляти набагато більше військового обладнання. Тільки у такому разі можливо очікувати на реальні позитивні зрушення в російсько-українській війні.
Слід визнати, що довготривалий мир в Європі сприяв тому, що за ці десятиліття спокою з’явилися цілі покоління, котрі завжди вимагають жертв від інших, а самі воліють ховатися за спинами тих, хто знаходиться на передній лінії битви добра зі злом.
Їхня пасивність та смиренність вимагає все нових і нових жертв, заради того, щоб вони могли перебувати у стані звичного для себе комфорту і спокою. Однак війна Росії в Україні не дасть цим хитрунам шансу увійти в майбутнє, яке нічим не відрізнятиметься від їх попереднього розміреного і ситого європейського існування. Далі так вже ніколи не буде. Світ кардинально змінюється, і разом з цим змінюватиметься світовий порядок, котрий постане після закінчення російсько-української війни.
Довгострокова підтримка України є єдиним розумним способом захисту європейської демократії, свобод і також економіки об’єднаної Європи. Поразка Росії покаже Путіну та іншим тоталітарним правителям, що агресивні війни, котрі порушують міжнародне право, не мають шансів на перемогу. Залишається сподіватися, що західна цивілізація достатньо прозорлива і сильна, щоб не дати отримати гору тим, хто ігнорує норми та закони, що існували після закінчення Другої світової війни.
І що ні Америка, ні Європа не дозволять Росії та її сателітам завдати шкоди своїм економікам, які залежать від стабільних ринків і транспортних шляхів по всьому світу. Варто лишень пригадати, що після початку великого вторгнення Росії 24 лютого 2022 року – вибухнули ціни на олію, а багато продуктів, наприклад борошно, у деяких країнах тимчасово стали майже недоступними.
Однак в такі складні часи тоталітарні режими, як у Росії, мають перевагу в можливості швидкого прийняття назрілих рішень. А у випадку з США необхідність багатоетапних узгоджень та потреба досягнення міжпартійних домовленостей вже призвели до того, що в Конгресі республіканці спромоглися на декілька місяців заблокувати Україні військову допомогу, яка була нам потрібна ще на вчора. Беззаперечно, що коли йде війна за майбутню долю світової цивілізації, то мають бути виробленні дієві механізми прийняття швидких, прагматичних і довгострокових рішень.
Війна в Україні – це не тільки війна українців, це європейська війна. Потрібно, щоб і самі європейці це нарешті усвідомили. Виривання України з російської сфери впливу не лише відповідає стратегічним цілям Сполучених Штатів, а й всього Європейського Союзу. Це серйозний виклик для всієї Європи, і від його результату залежить надалі доля всього Європейського континенту.
У 2024/2025 роках доля України, Європи та світової демократії може бути вирішена результатом російсько-української війни, підсумками президентських виборів у Сполучених Штатах та тим, чи утримає свою владу Путін, зважаючи на допомогу Китаю, Ірану і Північної Кореї.
У об’єднаної Європи немає іншого вибору, як підтримати Україну. Москва чітко дала зрозуміти, що хоче відновити старі кордони СРСР, що неминуче означало розширення її впливу у Східній Європі. Очевидно, це могло призвести до процесу руйнування Європейського Союзу.
Кожне євро, яке використовується для підтримки України, для Євросоюзу це добре інвестовані гроші, які завадять Росії реалізовувати свої плани щодо України та Європи. Без НАТО та Америки ЄС був би беззахисним перед російською агресією, і немає сумніву, що Росія відразу ж цим скористалася. Але поки країни Євросоюзу не наростять свій військовий потенціал до такого значного рівня, щоб створити противагу Російській Федерації, Москва ніколи не сприйматиме Європейський Союз як рівноправного партнера на переговорах.
Зрештою, якщо уважно слідкувати за риторикою Путіна, то Україна це далеко не кінець, і в меню його подальшої агресії, серед іншого, є країни Балтії. Останнє торкнеться європейців безпосередньо. І залежно від результатів виборів у США, це означатиме необхідність стрімко наростити рівень озброєння в Європі, щоб досягти стримування агресії Росії.
Жодні намагання російського диктатора через посередників замотати ситуацію облудними ініціативами, що нібито він відкритий до припинення бойових дій, не варто сприймати серйозно. Не можна дати йому можливість перепочинку. Боротьбу з тоталітарним режимом у Кремлі треба вести до його повалення. Бо щоб там Путін не говорив, його слова не заслуговують довіри.
Він скрізь діє однаково за одним шаблоном. Усі, хто ще не забув про злочинні дії Москви у війні в Сирії, мають пам’ятати, що Росія користується припиненням вогню, щоб забезпечити постачання зброї і боєприпасів, а потім продовжує далі вести вогонь на свій розсуд.
Для України зараз важливо повернути всі свої території, які Російська Федерація окупувала з 2014 року. Однак в Кремлі вважали б це за поразку, яка поставила під загрозу правління Путіна. І поки він знаходитиметься на президентській посаді, путінський режим використовуватиме усі можливі варіанти, щоб не допустити повернення українцям Криму.
Все нині складається таким чином, що Російська Федерація може відмовитися від загарбання України лише через виснаження – військовий крах чи внутрішньополітичну революцію. Інших варіантів просто не існує.
Зараз Росія опинилася над прірвою. Невдале правління Путіна породило невдале суспільство. Тотальний культ зла і брехні їм вже не може допомогти. Пропаганда засобів масової інформації не здатна перекривати прорахунки чинної влади, а представники хижацької керівної пітерської касти починають задумуватися над тим, як залишити за собою хоча б частину маєтків за кордоном, вивезені кошти та інші цінності.
І тільки позбувшись від Путіна радикальним чином, а тут прикладом може стати колишній румунський тиран Ніколає Чаушеску, російському політичному та військовому істеблішменту можна буде думати, як хоч про щось домовитися з Європою і колективним Заходом.
Путін гальмо, яке стоїть на перешкоді закінченню війни та запуску початку процесу переговорів між Україною і Росією. З цього необхідно виходити Києву, Вашингтону і Брюсселю.
У 2024 році наші союзники та партнера на Заході мусять подумати над тим, як поставити українцям більш ефективну зброю: далекобійні ракети для винищувачів F-16, більше танків і ще більше зенітних ракетних комплексів Patriot. Україна має перемогти, і тільки спільними зусиллями ми зможемо пришвидшити цю довгождану нашу перемогу.
