В Європарламенті варто було б організувати постійний моніторинг того, що пише Magyar Nemzet. Адже, що у Орбана в думках, те на шпальтах Magyar Nemzet.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан все менше приховує свій союз з Путіним. Так найвпливовіша угорська газета Magyar Nemzet, яка вважається неформальним рупором орбанівського режиму, надрукувала статтю Тамаша Пільхала під промовистою назвою “Довга і кривава боротьба Америки” ( Amerika hosszú és véres vergődése). І якби не знати, що це угорське, а не російське пропагандистське видання, то дуже важко було б відрізнити цей опус від матеріалів, які поширюються Москвою.
Так Magyar Nemzet пише: “Ми не можемо дозволити Росії перемогти, оскільки безпека Європи та всіх сусідів Росії буде поставлена під сумнів. Якщо Росія переможе, ризик недотримання встановлених правил міжнародного порядку зросте”, – стурбувався днями президент Франції Еммануель Макрон. Незважаючи на крокодилячі сльози, це навряд чи викличе занепокоєння, а не звичайну лайку. Макрон теж вочевидь це усвідомлює, російський ведмідь не хоче воювати з НАТО, він лише очищає власні історичні землі від управління українським маріонетковим урядом, який контролюють американці”.
Дивує, що преса Угорщини, країни яка сама дуже постраждала від вторгнення росіян, пише в такій тональності, ніби вона є не членом Європейського Союзу і НАТО, а давно вже входить до Євразійського економічного союзу, створеного під гегемоністські потреби Москви.
І коли подібні одкровення поширюють не кремлівські тролі на форумах провідних західних видань, а друкує колись солідна Magyar Nemzet, то стає зрозуміло, що на інформаційному фронті Угорщина знаходиться на боці Росії. Адже поширюючи російські пропагандистські вкиди, ця газета створює для своїх читачів повністю викривлену реальність.
А враховуючи саму природу накопичення публічної інформації, подібні брехні можуть стати непорушними міфами, творці яких, користуються маніхейськими методами для пояснення історії. Щоб завоювати серця й уми пересічних угорців, політична обслуга режиму Орбана готова на все. Хто ж там буде перевіряти факти на дійсність, намагаючись відрізнити вигадки від правди.
Далі Тамаш Пільхал явно знову використовує московські темники: “Тоді, у так званому “світовому порядку, заснованому на правилах”, усі повинні діяти як один проти таких людей – тих, хто стріляє у власних громадян, і тих, хто скидає законний уряд за допомогою державного перевороту, тих, хто обмежують використання рідної мови національними меншинами, забороняють опозиційні партії та телебачення. Але у випадку з Україною ми бачимо, що жахливі злочини 2014-2022 років були скоєні саме за згоди та підтримки тих, хто проповідує правила та світопорядок”.
Все подається у звичній для кремлівської преси тональності – Україна напала сама на себе, “законний уряд” зрадника Януковича (який правда, вже був за півкроку, щоб здати українців в рабство до Росії), вигадані “жахливі злочини”, про які автор явно дізнався від своїх колег з Москви та подібна інша спотворена інформація, котра витримана у такому ж дусі. Тисячі годин орбанівської дезінформації постійно стукають в голови угорців. Доводячи потенційному електорату Орбана, що вибрана ним антиукраїнська, антиєвропейська і антидемократична риторика – це ні що інше, як і їхній власний вибір.
Далі у статті змішуються в одне ціле трагічні події в Косово та елементи угорської історії, й при цьому нічого не говориться про те, що американці і НАТО втрутилися тільки після того, як війська сербського диктатора Слободана Мілошевича почали силою виганяти косоварів з їхніх домівок і гнати їх в бік кордону з Албанією.
Автор безапеляційно наголошує: “Де тоді був суверенітет і територіальна цілісність? Для встановлення нових кордонів навіть не потрібен був референдум. Америка так хотіла – вона так і отримала, і крапка. Так само, як переможці не допустили референдум (за одним винятком) у Тріаноні, інакше їхній злий план провалився б, і Угорщина залишилася б щонайменше на двох третинах нашої історичної країни, якщо не більше. Захід, з іншого боку, потребував штучних буферних держав, відданих йому, користуючись формулою “Розділяй і володарюй!”, посіяв зерно вічної незгоди в Центральній Європі. Це спрацювало”.
Готуючи свій реваншистський коктейль Тамаш Пільхал далі і не приховує, що сучасна угорська влада й досі вважає всі території, де проживають угорські меншини, своїми. А він, як один з її інформаційних рупорів, бачить, як мінімум вдвічі більшими “історичні землі” Угорщини. Що напряму корелюється з “історичними землями” Росії на території України, про які він пише на початку своєї статті.
Та й взагалі не існує ніякої “вічної незгоди в Центральній Європі”. Оскільки крім Угорщини, жодна європейська країна не має територіальних претензій до своїх сусідів. Але завдання ось таких інформаційних пропагандистів з Magyar Nemzet – посіяти конфронтацію між угорцями і сусідніми з нею народами. А героїзуючи підступний напад Російської Федерації на територію України, підштовхнути пересічних угорців до думки, що й вони можуть повернути “втрачені землі”, які тепер “незаконно” входять до складу інших держав.
Тамаш Пільхал переконує своїх читачів: “Світовою політикою керують егоїстичні інтереси, груба сила, насильство та хамство. З іншого боку, мене постійно дивує, що дехто може назвати все це, і навіть геноцид, “світопорядком, заснованим на правилах”… Насправді Володарю Землі не потрібно захищати ні себе, ні свою територію, тому що йому ніхто ніколи не погрожував. Але йому потрібне світове панування. Завдяки своїм авіаносцям він заслужив привілей переміщати товари по світу, як йому заманеться. Але нещодавно цьому прийшов кінець. Його світове панування похитнулося і руйнується. Питання лише в тому, чи спробує він відстрочити свою неминучу загибель локальними війнами чи великою світовою пожежею”.
Тут орбанівський експерт, жодного слова не сказавши про геноцид, який Путін влаштував українському народу, починає боротися з Америкою, яка є союзником Європи. Закономірно виникає питання, якщо в Угорщині так відверто мріють про закінчення провідної ролі Сполучених Штатів у світовій політиці і їхню “неминучу загибель”, то чи це особиста позиція прем’єра Віктора Орбана? Адже на сьогодні Magyar Nemzet відіграє таку ж роль в підтримці угорського диктатора, як свого часу в Радянському Союзі газета Правда, орган ЦК КПРС.
Magyar Nemzet, яка фактично перетворилася на орган правлячої в Угорщині партії “Фідес”, постійно підтримує Росію та закликає до міфічного “миру”, тобто до капітуляції нашої держави і залишення усіх окупованих українських земель Російській Федерації. Ніби це не Росія напала на Україну, а навпаки – Україна напала на Російську Федерацію.
Уся ця упаковка неправдивих наративів настільки гладка, що начитавшись подібних статей, чимало хто в Угорщині почне думати, що перебування в Євросоюзі було помилкою, НАТО угорцям взагалі не потрібне, а союзником їх є не Європа і Америка, а путінська Росія. Технології зомбування настільки потужні, що спонукають багатьох відключати мислення та не задумуватися над тим, що їм подають під виглядом “об’єктивної інформації”.
У одну статтю автор спромігся втиснути всі постулати орбанівської пропаганди, на які постійно ведеться значна частина угорського суспільства. Це щупальця чиновників з Брюсселя, які “люблять та поважають заснований на правилах світовий порядок так само, як і їхні господарі. Вони встановлюють власні закони з висоти стратосфери. У разі потреби вони приймуть обвинувачення Саргентіні та розпочнуть процедуру з семи статей проти Угорщини таким чином, щоб у порушення їхніх власних процедурних правил утримання не вважалося голосуванням. Управління освітою чи міграцією є внутрішньою справою держав-членів, і жодна угода про асоціацію чи засновницький документ ЄС не надають Брюсселю повноважень втручатися в них. Але вони нас шантажують, погрожують позбавити нас права голосу та права вето, затримують належні нам гроші”.
Мова йде про те, що ще у вересні 2018 року доповідачка Європарламенту Юдіт Саргентіні висунула проти влади Угорщини звинувачення у відмові слідувати європейській політиці в сфері міграції, в порушенні прав меншин в країні, обмеженні свободи слова. Тоді ж з обвинувальними заявами після Саргентіні виступили представники інших комітетів Європарламенту з бюджетного контролю, з конституційних справ, прав жінок і гендерної рівності. Всі закликали запустити процедуру за статтею 7 Договору про ЄС.
У цьому переліку обвинувачень Брюсселю Magyar Nemzet виділяє в кінці абзацу “погрожують позбавити нас права голосу та права вето, затримують належні нам гроші”. І на це необхідно звернути увагу. Адже ці “права голосу та права вето” дозволяли Віктору Орбану довгі роки постійно шантажувати Європейський Союз, перекривати будь-які ініціативи щодо допомоги Україні, і гальмувати українське просування до Євросоюзу та НАТО.
Орбан став віртуозом з шантажу, і досі все у нього, як не дивно, виходило. Тепер, коли в ЄС почали розуміти, що постійно дотаційна Угорщина встановила для себе якісь свої, особливі правила перебування у Євросоюзі, і не хочуть далі з цим миритися, у Будапешті найбільше переживають щодо того, що “вони не дадуть нам наших грошей”. Оскільки стабільність орбанівської влади напряму залежить від фінансування її з Брюсселя.
У кінці статті Тамаш Пільхал, пройшовшись по всіх “недоліках”, які він вбачає в Брюсселі, резюмує: “Світовий порядок, заснований на правилах, схожий на попередні правлячі порядки в історії: емпіричне правило є правилом. Насправді правило одне: мовчи! Що відрізняється від попереднього, так це камуфляж. Вони очікують, що ви відчуєте гордість за те, що вони забирають вашу свободу, демократію, гуманізм, навіть якщо це буде у формі напалму. Але їх крах неминучий. Їх кульмінація буде тривалою і кривавою”.
Віктор Орбан, разом з Путіним, чекає на крах світового порядку, який, як виглядає, дасть йому змогу відродити “Велику Угорщину”. Тут в “політичному вінегреті” змішалися ревізіоністські геополітичні бажання, ненависть до Брюсселю, на дотаціях якого Орбан будував своє політичну стабільність, тяжіння до Москви, яка підгодовує прем’єра газонафтовими подачками, і ненависть до України, яка не хоче здаватися російським загарбникам.
В Європарламенті варто було б організувати постійний моніторинг того, що пише Magyar Nemzet, і видавати англомовний дайджест найбільш одіозних статей, щоб краще зрозуміти, чого в дійсності хоче угорський прем’єр Віктор Орбан. Адже очевидно, що у Орбана в думках, те на шпальтах Magyar Nemzet.
