Останнім часом Україна і колективний Захід вибрали правильну стратегію – не озвучувати передчасно інформацію про нові надходження військової техніки, обладнання та інші необхідні компоненти, потрібні для успішного проведення масштабних операцій у війни з російськими агресорами. Це їх напружує і збиває з пантелику. Адже коли вороги не знають, що за новинки можуть у будь-який момент раптово з’явитися на полях боїв, то планувати свої воєнні операції їм стає значно важче.
Путін продовжує перебувати у вигаданому світі фантазій КГБ, в якому ніхто не має права йому суперечити, чи з ним не погоджуватися. Російський диктатор з усіх сил, використовуючи потужну московську пропаганду, хоче довести всьому світові, що Російська Федерація перемагає у російсько-українській війні. Втім, слова цього військового злочинця нічого не значать, адже раніше він неодноразово заявляв, що не буде вторгатися в Україну, а зосередження армій на кордонах Росії – це просто довготривалі маневри. Хоча від самого початку мета Путіна одна – припинення існування української держави.
Він робить спроби переконати західну громадськість у тому, що української мови немає, а українці не мають права на існування, бо, мовляв, всі вони “нацисти”. При чому цей міфічний “нацизм” українців, у потрактуванні путінським режимом, полягає в небажанні русифіковуватися, відмовлятися від своєї мови, культури, національних звичаїв і традицій. Очевидно, що, використовуючи подібні підходи, можна записати в “нацисти” також і всі інші незалежні держави, які колись силою були втягнуті до складу СРСР.
Проте, коли ми говоримо про кегебістський світ фантазій Путіна, необхідно згадати про ту міфотворчість, на якій 25 років тримається його тоталітарний режим. Коли Москва розпочинала війну 24 лютого 2022 року, то мало хто з оточення російського диктатора міг тоді подумати про те, яку шкоду Кремлю здатна принести деміфологізація кримінально-олігархічної влади. Влади, котру державна пропаганда наділила неіснуючою силою зброї і вигаданою могутністю.
За майже два роки російсько-української війни ЗСУ вдалося зруйнувати міфи про “другу армію світу”, про російські балістичні ракети, які “нездатні збити ППО”, про “героїчність” московських солдат. Більшість з яких вирішили взяти участь у вторгненні в Україну, сподіваючись заробити собі грошей на крові українців.
Питання в тому, якими будуть наступні міфи, які зруйнує українська армія? Що Російська Федерація виграє війну? Що економіку Росії не руйнують санкції? Що Московія може стати самодостатньою державою, яка не потребує участі в всесвітній глобальній економічній кооперації? Що самоізоляція піде росіянам лише на користь? Що їхня країна – це окрема від інших самобутня модель цивілізації? Яка тільки виграє від розірвання зв’язків з Заходом, котрий не здатен зрозуміти по якій окремішній траєкторії розвитку рухається Росія.
Міфотворчість як різновид кремлівської пропаганди
По-суті, міфотворчість в російській інтерпретації стала одним із різновидів кремлівської пропаганди, яка виливається назовні у величезній кількості. Не дивлячись на своє технологічне відставання, Росія спромоглася залучити для створення світу міфів і реалізації політичних фантазій узурпатора інструменти, які неможливо було собі уявити в минулі часи. Мова йде про залучення пропагандистських каналів і доступних засобів масової інформації, котрі включають інтернет, YouTobe, соціальні мережі, блогерів, професійну журналістику, державне телебачення та ЗМІ.
Модель сучасної міфологічної російської пропаганди побудована таким чином, що перекручена або ж зовсім невірогідна інформація подається швидко, оперативно і багаторазово настирливо повторюється. Це призводить до того, що пропагандисти самі починають вірити у створені ними міфи, і далі, при розробці оперативних планів ведення війни в Україні, ці міфи починають діяти проти тих, хто їх створив.
Так, офіційний представник міністерства оборони Російської Федерації генерал-лейтенант Ігор Конашенков, намагаючись переконати всіх у “силі” і “доблесті” російської армії, постійно озвучує не лише повністю недостовірну інформації, а й вигадує неіснуючі перемоги.
Цей “бойовий генерал” телевізійних інформаційних військ є наочним прикладом російської міфологічної дезінформації. Він по декілька разів на день з’являється у телевізорі, щоб донести обивателям в столиці та глибинках, що путінські терористичні війська нібито взяли та утримують під своїм контролем такі-то окуповані українські населені пункти. Цей обласканий режимом воєнний злочинець всю цю інформаційну єресь часто отримує з адміністрації самого Путіна. І якщо йому там напишуть, що “росіяни успішно наступають на Місяці та вже майже повністю вигнали звідти марсіан”, то він, не задумуючись, озвучить і це.
Таким чином відбувається своєрідний інформаційний коловорот, коли придумані в Кремлі міфологеми через телевізор повертаються до тих, хто їх і створив. Путін, який не любить інтернет, але повністю довіряє телевізору, подивиться увечері його, і вже на ранок всі інформаційні ідіотизми сприйматиме, як свою власну програму дій.
Російські пропагандисти – це інформаційна зброя Москви. Тотальне зомбування і оглуплення росіян Путіним та його злочинним режимом стало можливим завдяки їхній злочинній діяльності. До ідеологічного фронту можна віднести не тільки Конашенкова, це і Скабєєва, Соловйов, Симоньян, Кісельов, Попов, Шейнін і Кеосаян. Всі вони публічно закликали до геноциду українського народу, і тому вони так само винні у розв’язаній Росією війни з Україною, як і Путін.
Формула українофобії московців – це міфічна ідея месіанської вищості росіян
Міфологізація і героїзація пропагандистами кривавої загарбницької війни в Україні допомагає мобілізувати структуру влади в Росії на підтримку цієї війни. Пропаганда у московському виконанні стала однією з форм утримання путінським режимом своїх позицій, стаючи ледь не еквівалентною економічній і військовій силі. Майстерне володіння інструментами масового одурення та міфологізація російської військової сили путінськими пропагандистами, допомагають диктатору тримати населення Російської Федерації в покорі, утримуючи його поки що від акцій протестів, заворушень і бунтів.
Терористична армія Путіна не здатна перемогти українців на полі бою. Однак війна – це не лише фізичне протистояння з ворожими військами, це ще й політична дія, спрямована на придушення волі противника до спротиву. Саме тому з Москви періодично запускається дезінформація, що Україна вже майже програла. А відтак немає жодного сенсу їй допомагати, бо це, мовляв, безнадійно і лише нераціональна витрата ресурсів. Головною метою подібних міфологічних викидів є викликати негативний резонанс у наших союзників і партнерів, та переконати їх у тому, що Україна в безвихідній ситуації і має погодитися на всі абсурдні вимоги Кремля.
Необхідно враховувати, що, починаючи з періоду після більшовицького перевороту 1917 року, російська пропагандистська машина має понад столітній досвід формування поглядів пересічних росіян. За радянських часів держава не лише контролювала всі ЗМІ, радіо і телебачення, а й систему освіти та сферу культури, щоб здійснювати тотальний контроль над суспільством і спонукати населення “гордитися” авторитетом та силою СРСР.
Саме з того періоду залишилася довіра російського населення до того, що йому скажуть з телевізора. Починаючи від телевізійних сеансів “масового оздоровлення” Кашпіровського, до телевізійних виступів Путіна, який зомбує росіян тим, що війна з Україною в інтересах всього російського народу. Оскільки має повернути Росії колишній статус наддержави та вплив на розв’язування глобальних світових проблем.
Таким чином пропаганда міфотворення прив’язує об’єкти свого застосування до емоційно заряджених символів та використовує їх, щоб заразити росіян почуттям імперської вищості над іншими народами. Звідси й бажання протиставити так званий “русский мир” західній цивілізації.
Путін діє в зладженому тандемі зі своїми штатними пропагандистами. І у своїх промовах намагається переконати внутрішню і зовнішню аудиторії в тому, що реалізовуючи геноцидну політику в Україні, Російська Федерація діє виключно у рамках міжнародного права, у той час коли лицемірний Захід займається “тиском”, “шантажем” та “обманом”.
У фундамент путінських антиукраїнських міфів закладено те, що нібито росіяни та українці є одним народом, що української мови не існує, бо це просто спотворена російська мова, і що Московія не колонізувала Україну, а просто вона завжди була і залишається складовою частиною історичної Росії. Фальсифікації московської історії вже більше як 300 років. І тому не дивно, що починаючи від перших царів Романових, генсеків комуністичної партії і до новітньої фальсифікації історії Путіним мета росіян залишається завжди незмінною – за будь-яку ціну знищити українську національну ідентичність.
Формула українофобії московців дуже проста – це міфічна ідея месіанської вищості росіян, їхньої культури та історичної місії. А російський імперський шовінізм – не що інше, як расизм помножений на фашизм. У цьому контексті єдине, що влаштовує Путіна і його подільників, це знищення українського народу та його країни України.
Війна Росії з Україною, крім всього іншого, точиться і за історичну спадщину України-Русі, яку Путін намагається привласнити, знищивши українську державність. Російська Федерація претендує на Україну, щоб підтвердити свій фальшивий аргумент про те, що Росія є великою державою, яка існувала тисячоліття. Без України Росія не може претендувати на “тисячолітню історію”, бо Київ вже існував багато століть до того, як серед боліт і лісів з’явилося невеличке поселення під назвою Москва.
Москва брутально і жорстоко силою хоче захопити те, що їй не належить. Але останні роки повністю розбито міф, який побудований на хибному уявлені про силу і могутність Росії. Всі інші імперські міфи, один за одним, також починають розвіюватися. І це об’єктивна реальність, від якої Путіну нікуди не подітися.
