Я часто пишу про Ростовську область, бо це прикордоння й спостерігати за ним важливо й цікаво.
Важливо, бо з Ростовщини заходили у 2014 російські війська, казаки, добровольці та інший російський непотріб.
Там найбільше шпиталів, полігонів, аеродромів, скупчень військ та саме туди відправляється «груз 200», бо саме там зараз найбільший полігон для сортування російських жмуриків та генетична лабораторія, де родичі окупантів здають свій генетичний матеріал, щоб отримати шанс на «гробові».
Цікаво, бо Ростовщина перша пожинає плоди мілітаризації суспільства та агресії своєї країни. Це область, де найвища кількість злочинів, які зчиняють люди у військовій формі.
А тепер це ще й область, де найбільше падає російських снарядів, бо не дуже якісне чи дефектне озброєння здебільшого вибирає осісти у точці пуску.
Прикордоння є візитівкою країни, а ще дуже гарним маркером, який реагує та вказує на будь які тренди та зміни у суспільстві.
З 2014 року з аграрного краю Ростовщина перетворилася на склад зброї та трупів. Колись гарний міжнародний аеропорт став складом дерев’яних ящиків та чорних пакетів. А за 10 років війни, ростовчани почали боятися, як пусків ракет по Україні, бо ж падає на їх голови, так й своїх військових, які безкарно вбивають, влаштовують ДТП, грабують та ґвалтують.
За тиждень тільки у Ростові відбувається понад 1500 злочинів, більшу частину з яких вчиняють військові, як громадяни росії, так й мешканці ОРДЛО.
Колись у радянські часи Ростов вважався кримінальною столицею усього срср, схоже, ці часи повертаються, тільки тепер у Ростові «правлять бал» не кишенькові злодії чи крадії у законі, а банальні наркомани у військовій формі.
Улюблений злочин усіх російських військових, це кинути гранату комусь у хату.
На другому місці, пограбування, тут першість ділять ломбард та магазини телефонів.
На третьому місці ДТП за участю військових.
Але й у ДТП є нюанси. От, наприклад, заразу Ростові закінчився суд над пілотами вертольоту, які на льоту зуміли замінусувати людину у її власному авто.
Новочеркаський гарнізонний військовий суд виніс вирок командиру вертольота Мі-8 Миколі Бородову та льотчику-штурману Дмитру Ісаєнку, дії яких призвели до загибелі людини та пошкодження майна.
10 вересня 2022 року підсудні робили політ на гелікоптері Росгвардії за заданим маршрутом у бік міста Новошахтинська: «Під час польоту командир екіпажу Бородов передав активне управління повітряним судном льотчику-штурману Ісаєнку, який став поступово зменшувати висоту й без будь-якої загрози безпеці польоту прийняв рішення «відступити від правил польотів і продовжив виконувати політ на неприпустимо малих висотах, бажаючи цим спростити собі активне управління повітряним судном з найменшою турбулентністю».
На цій надмалій висоті (близько 5 метрів) машина підлетіла до траси М4, де рухалися цивільні автомобілі. Вертоліт зачепив гвинтом опору лінії електропередач біля дороги, через що обірвав дроти, зламав опору, а діелектричний ізолятор зі стовпа від удару гвинтом полетів як снаряд – пробив наскрізь лобове скло автомобіля «Фольксваген Туран», розмозжив голову його водія, пролетів через салон, розбив заднє скло іномарки та вилетів з неї пробив борт вантажного причепа «Камаза», який рухався за «Фольксвагеном». Вертоліт також отримав численні пошкодження корпусу та двигунів, але з місця події вилетів. Внаслідок цієї повітряно-дорожньої пригоди загинув 65-річний водій «Фольксвагена».
Отакої, повітряно-дорожня пригода. Таке можуть вигадати тільки на росії. Правда, місцеві кажуть, що вертоліт таки «долітався» й після аварійної посадки згорів, на жаль, трошки не дотягнувши до будинків.
Звісно у рішенні суду багато розумних слів, але ж ми розуміємо, льотчики просто куражилися, бо були п,яні чи під «солями» й «пугали мирняк». Але, «суд врахував визнання та каяття льотчиків, а також позитивні характеристики з місця служби та наявність у них на утриманні малолітніх дітей, добровільне відшкодування потерпілим матеріальної та моральної шкоди, та призначив їм покарання у вигляді двох років позбавлення волі умовно кожному з випробувальним терміном 1,5 роки й заборонив на цей час змінювати місце проживання та місце служби».
Правильно, на Ростовщині ще багато «мирянка», то хай собі літають, може ще парочку замінусують.
Звісно, родичі загиблого не мають претензій до вбивць, бо своє життя дорожче, будь які претензії до російських військових, й ти труп.
Усі злочини, які зчинені російськими військовими – безкарні. Умовний термін, не більше. Не важливо, вбив він такого ж військового чи мирного жителя, у всіх гарна характеристика й жодної претензії від потерпілих.
Злочини зчинені російськими військовими стали настільки буденними, що про них особливо не говорять, так собі пригода, ДТП, як ДПТ, кожен день такі.
Єдине, що може бентежити чи викликати якісь додаткові емоції, це, коли в ДТП потрапляє машина, що перевозить снаряди, особливо, коли це ДТП у центрі міста чи житлових забудовах. Тоді ще поойкають, а так, пройшли мимо й забули.
Я часто пишу про ДТП, які зчинені російськими військовими, бо це реально буденність, як Ростовщини так й ОРДЛО. Це настільки буденно, що дивуєшся, як легко люди про це кажуть.
Часто згадую, як восени 2023 року у центрі Луганська на пішохідному переході військова вантажна машина російських військових просто переїхала жінку Вантажівка не зупинилася, хоча бачила, що люди переходять по пішохідному переходові. Трошки пригальмувала, коли водій побачив наслідки, але майже одразу поїхала. Ніхто не викликав поліцію, «швидку», водій не чекав на освідчення. Жінка просто лежала на дорозі. Їхали машини, маршрутки, автобуси. Йшли люди. Усім було байдуже. Вірніше, ніхто не хотів проблем. Бо викликати «швидку» чи «поліцію» це стати свідком, свідчити проти російських військових, це просто втратити життя.
На Ростовщині ще викликають «швидку» та поліцію, не бояться бути свідками. Але як в ОРДЛО, так й на Ростовщині жоден з постраждавши у ДТП з військовими, не важливо, це російські військові, найманці «вагнера» чи місцеві мобілізовані, цивільні громадяни «не имеют претензій».
Знаєте, росіяни виховані так, щоб бути винними, бути підкореними, бути рабами, бути жертвами. А ще, вони дуже жадібні до грошей, й ніколи не потребують сатисфакції чи справедливості.
Саме тому путін назвав жінок, вдів, матерів моряків, які загинули на підводному човні «Курськ», повіями. Бо це правда. За гроші росіяни відправляють своїх близьких на фронт, бо ж, як загине, то виплатять гробові. За гроші, відмовляються від покарання злочинців. За гроші вирішують усі проблему у судах. Саме тому росія настільки пронизана корупцією, що це просто банальне життя, від якого ніхто з росіян добровільно не відмовиться.
Дуже гарно усе це описано у ось цій соціальній історії, яка теж про ДТП, правда не з військовими, але в ній увесь менталітет росіян: вбивай своїх, вбивай чужих, просто вбивай!
Звісно радію, що росіяни нищать один одного, й щороку від захворювань, «лучшей в мире советской медицины», «самого справедливого суда», «нано-технологий», «самих справедливих и честных руських военных» гине понад мільйон росіян. Ну, звичайно, допомагає горілка, але то таке, похідне.
На Ростовщині набирає обертів ще й знищення росіян дезертирами, біглими військовими, як і вже «вкусили прелести военной жизни», й прихопив автомата їдуть до Ростова гуляти по заможним хатам.
От зараз в ОРДЛО та на Ростовщині знову «план перехват», бо в одному місті зі шпиталю втекли поранені, які ще й мають зброю, а у іншому, просто приїхала вантажівка з озброєними людьми, які вчинили погроми та крадіжки й зникли. Але це вже інший сюжет іншої історії.
Але «повітряно-дорожня пригода» мені теж сподобалась. Як там на росії кажуть «бей своїх, чтобы чужие боялись»? Ну, не знаю, як там чужі, а свої своїх військових на росії вже бояться.
