Тиждень тому РДК, легіон "Свобода Росії" та інші підрозділи, що складаються з росіян, які готові боротися з путінським режимом, розгорнули чергову хвилю активних дій у прикордонній зоні. І вони виявилися більш масштабними та тривалими, ніж у 2023 році. Але як далеко вони можуть зайти і як виходить, що Росія не контролює свій кордон?Ким і чим Росія "охороняє" кордон
Кордон РФ з Україною російськими військами практично не прикритий, хоч би як це парадоксально не звучало. Угруповання прикриття кордону становить близько 35 тисяч особового складу та до тисячі резерву. Сумарно всю цю масу можна оцінити як 45 батальйонних тактичних груп (БТГр).
При цьому угруповання оснащене танками у кількості 200 одиниць, бойових броньованих машин – 600, ствольною артилерією – 800 та трохи більше півсотні РСЗВ. І така комплектація навіть близько не є штатною для 45 БТГр, які мають якісно виконувати бойові завдання.
Наприклад, штатно у такого угруповання має бути на озброєнні 495 танків, 1485 ББМ, 540 артсистем (останніх навіть перебір, що обумовлено потребою РОВ у регулярних терористичних обстрілах прикордонних сіл та міст).
Угруповання прикриття кордону ділиться на три групи військ: "Брянськ", "Курськ" та "Бєлгород". Кожна з них укомплектована по-різному і має різний ступінь боєздатності під час відбиття воєнних загроз. Наприклад, найменш боєздатні – це ГВ "Курськ" та "Брянськ", а от "Бєлгород" має найбільшу чисельність – близько 17,5 тис. особового складу та найкращу комплектацію – понад 100 танків, 350 ББМ, понад 450 артсистем.
Але все одно цього недостатньо, щоб контролювати ділянку кордону завдовжки понад 750 км.
Все правильно. Кордон, який можна сміливо називати лінією фронту в понад 750 км, має утримувати 45 недоукомплектованих БТГр. Це, м'яко кажучи, навіть для повністю укомплектованої БТГр перебір із функціоналом у чотири рази – утримувати 16 км фронту в обороні.
Але Росія нічого вдіяти з цим не може, адже їй і так критично не вистачає ресурсу в зоні бойових дій в Україні, а виділяти ще на надійніше прикриття кордону від 60 до 80 тис. осіб, більш-менш укомплектованих... Ні, такої розкоші у нинішньому стані військово-промислового комплексу та мобілізаційної системи Москва собі дозволити не може. А от рейдові групи можуть.
Рейди
Те, що ми зараз можемо спостерігати вздовж кордону з Росією, це не похід на Москву і навіть не спроба звільнення від путінського ярма Бєлгорода. У цих процесів досить певний і легко відомий функціонал диверсійно-розвідувальних груп. Причому якщо у 2023 році це була проба пера, то зараз це повноцінний пролог. Але пролог до чого?
Фактично, користуючись недостатньою захищеністю кордону та відсутністю у російських силовиків можливості ефективно реагувати на загрози у ближній прикордонній зоні, рейдові заходи створюють подібність сірих зон. Поступово ці СЗ розширюватимуться, розтягуватимуться вздовж кордону та поглинатимуть довколишні села. До таких можна віднести Козинку, Заріччя-Друге, Горьковський, Тьоткіно (хоча воно для швидкого поглинання занадто велике).
Як би там не було, є такі села, які в перспективі, після поглинання СЗ, почнуть перетворюватися на плацдарм, за межами якого "сірітиме" подальша територія Росії в очікуванні зміни забарвлення.
Найяскравішим прикладом схожої системності дій є Кринки на лівому березі Херсонської області, які спочатку перетворилися на сіру зону, а зараз це повноцінний плацдарм для Сил оборони України. Тільки у випадку з територією РФ це буде плацдарм РДК, легіону "Свобода Росії" та інших росіян із холодною головою та гарячим серцем.
Кінцевою метою може стати створення вздовж кордону з Україною (з російського боку) буферної демілітаризованої зони завглибшки до 10 км, а можливо, і більше. Але поки що про це рано говорити, оскільки ми спостерігаємо ще тільки за прологом, а не за першою главою.
Висновки
Росія не здатна контролювати кордон з Україною. Їй на це просто не вистачає необхідного ресурсу, який концентрується у зоні БД в Україні. Це дозволить у найближчій перспективі вивести рейдову діяльність на ширший рівень і створити вздовж кордону з Росією подібність сірих зон з їх поступовим перетворенням на плацдарми.
Такі дії чинитимуть тиск на командування російських окупаційних військ, яке у певний момент буде змушене розосередити свій ресурс із зони бойових дій для посилення ГВ прикриття кордону. Але навряд чи це принесе успіх, як не принесло його на прикладі Кринків.
Нині російське командування не має єдиного дієвого рішення прикордонної проблеми, що ставить його у вкрай незручне як репутаційне, так і у тактичне, а можливо й серйозніше, становище.
