35 років тому, у ніч проти 9 квітня 1989 року за особистим наказом Горбачова солдатами дивізії імені Дзержинського та десантниками було жорстоко розігнано мирну демонстрацію в Тбілісі. Озвіріла солдатня била людей гумовики кийками, а десантура використала в якості "аргумента" саперні лопатки. Під "роздачу" потрапили навіть грузинські міліціонери, які теж діяли проти демонстрантів.
Загинула 21 особа, переважно молоді жінки,кілька сотень отримали поранення. Від саперних лопат також постраждали 37 грузинських міліціонерів.
Горбачов потім божився, що ніяких наказів не давав і дізнався про цей злочин лише вранці. Він завжди був нелюдськи жорстокий і хитрий; спритно ховаючись від відповідальності. Так було з подіями у Тбілісі; так було з трагедією у Нахічевані; так було в Алма-Аті та Вільнюсі.
Взагалі "Горбі" чомусь вважають ледь не демократом з ласкаво примруженими очима. Насправді це був звір ледь не моторошніший за Сталіна. Страшна лицемірна тварюка. Він в житті не мав друзів - тримав поруч лише тих, хто йому був потрібен. Ніхто ніколи не чув від нього ані слова вдячності обслуговуючому персоналу - водям, кухарям, фотографам, покоївкам тощо. Він зневажав кожного, хто був нижчий за нього й плазував перед сильнішими.
І найголовніше - неймовірна жостокість і готовність йти по трупах. По трупах він до влади й прийшов - улюблений учень голови КДБ Андропова. "Людиною з крижаним серцем" називав Горбачова багаторічний міністр іноземних справ СРСР, член Політбюро ЦК КПРС Андрій Громико.
Якщо хто не знав: саме Горбачов та його найближчий поплічник голова КДБ Крючков замислили, спланували й підготували ГКЧП (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению), який мав покінчити з "розгулом демократії" в СРСР, яка вирвався з рук Горбачова, мов джин з пляшки.
Але сам "Горбі" завбачливо й хитро сховався на Форосі під охороною військ та флоту КДБ, що їх надав Крючков, чекаючи на результат перевороту й встановленн в СРСР кривавої диктатури. Членам ГКЧП, які напередодні прилетіли, аби запросити до Москви очолити переворот, заявив: робіть все самі, я хворий. А замість себе послав до Москви персонального "смотрящєго" - маршала Ахромєєва, який мав командувати військами.
Проте все пішло не так. ГКЧП провалився. Владу захопив Єльцин. Горбачов повернувся до Москви не диктатором, а пенсіонером. Ахромєєва, який "надто багато знав", удавили шнуром від портьєр. І з того моменту Михайло Сергійович почав розповідати у своїх лекціях по всьому світу, що він усе життя таємно ненавидів комуністів і вів із системою підпільну боротьбу з ними.
Це дуже допомагало збирати гроші від наївних західних капіталістів на безхмарне й безбідне життя "Горбі", якого там досі важають таким собі добрячком-демократом.
Ну, а об`єднання Німеччини, вивід військ з Афганістану, розрядка та припинення (капітуляція) Холодної війни - то був вимушений крок, тимчасова передишка, аби накопичити сили на подальшу експансію Мроскви. Вона завжди так робила у несприятливих умовах.
Так що, друзі, той, хто зараз сидить десь у підземному бункері, намагаючись підняти проти демократичного світу увесь бруд і все Зло на планеті - це лише продовження Горбачова. Але не таке хитрозроблене й облудливе.
