Напередодні саміту миру у Швейцарії Путін вирішив діяти на випередження і висунув свої “мирні ініціативи”, котрі жодним чином не відрізняються від попередніх вимог, щоб Україна капітулювала перед Москвою. Ще не один день світові ЗМІ обговорюватимуть ультиматум російського диктатора Українській державі, але вимога вивести українські війська з окупованих чотирьох українських областей виглядає, як надзвичайне нахабство. Яке тотожне хіба що тому, коли Путін висунув вимогу ніколи не приймати Україну в НАТО та вивести військову інфраструктуру і сили з країн Східної Європи, які приєдналися до Північноатлантичного альянсу після 1997 року.
На думку Путіна, все що повинна зробити Україна, – це здатися, і тоді буде припинення вогню. Хоча потім він пригадав й інші традиційні вимоги – нейтральний статус України, відмова від членства в НАТО і російську мову. Тобто нічого нібито нового, однак безапеляційний тон, яким це все оголошувалося, нібито мусив налякати українців і Захід. Головний кремлівець публічно фактично оголосив, що якщо його вимоги будуть проігноровані, то Росія готова піти на таран.
Російська Федерація відчайдушно потребує припинення вогню, тому що Путін ніколи не планував такий довготривалий конфлікт. За замислом Кремля вони мусили захопити українську столицю протягом трьох днів, а максимум через кілька тижнів взяти під контроль і всю Україну. Але російська військова логістика розвалилася, а відсіч окупантам з боку українських військових була набагато сильнішою, ніж на це очікували у Москві.
Подібні абсурдні заяви Путіна можна пояснити тим, що в Росії закінчуються гроші на проведення війни. А продаж Росією енергоресурсів до Китаю та Індії не може компенсувати втрату європейського ринку, на який Росія історично дуже покладалася. Проблема полягає в тому, що Російська Федерація двічі вторглася в Україну протягом 8 років. І домовлятися з нею про “мир” на тих же самих умовах, що вони хотіли на початку, немає сенсу. Українці зараз, як ніхто у світі, розуміють ціну миру, проте нам потрібен мир, а не його тимчасове сурогатне заміщення у формі удаваного перемир’я з агресором.
Зневірений у своїй перемозі деспот, з усіх сил удає, що у нього на руках ядерні козирі, хоча насправді він дуже стурбований можливістю літнього, чи осіннього наступу ЗСУ. Адже це цілком можливо, коли Україна отримає більше допомоги від країн-членів НАТО та інших своїх союзників. Зрозуміло, що Україна готова до припинення вогню, якби Росія вивела свої війська з усіх окупованих територій, включно з українським Кримом. Однак поки що в Москві не готові розглядати подібний розвиток подій.
Наближається той момент, коли Російська Федерація вже більше не зможе використовувати військово-морську базу в Криму. Хоча росіяни втратили значну частину свого Чорноморського флоту, але все одно диктатор й далі збирається витрачати трильйони рублів на війну, яку він ніколи не зможе виграти. В Росії вже витає запах програшу у цій війні, проте її населення не здатне позбавитися наслідків його телевізійного зомбування штатними кремлівськими пропагандистами.
Цікаво, як би відреагував сам Путін, якби якась іноземна держава вдерлася та захопила частини Росії, а потім запропонувала умови “миру”, вимагаючи, щоб та вивела свої війська з усіх окупованих територій і погодилася не вступати в коаліції з будь-якими іншими групами націй. Але цю беліберду він чомусь пропонує іншим.
Тому основним спонукальним чинником подібного “мирного ультиматуму” є спроба розігнати інформаційну хвилю по основним світовим медіа. Показуючи цим, що він нібито шукає вихід із ситуації, яку ж сам і створив, але при цьому не хоче втрачати свого обличчя.
Подібні “мирні маневри” потрібні йому ще й тому, що в нього більше немає військових ресурсів, щоб захоплювати й утримувати додаткові українські землі. А тепер, коли Україна вражає цілі ще й на території Російської Федерації, це лише посилить внутрішній тиск на Путіна. Тому він більше турбується про збереження влади, ніж про згоду на якусь значущу мирну угоду.
А його слова можна розшифрувати так: “Дайте мені те, що я вже вкрав, і я більше красти не буду”. Цей злодій чужих земель вважає, що йому дозволено робити усе, що заманеться, а міжнародна спільнота мусить спокійно спостерігати за його геополітичним безмежів’ям. А як же люди, які вимушені роками жити на окупованих московитами територіях? Хто у них питав, чи хочуть вони й далі миритися з незаконною окупацією частини українських областей?
Все що зробив Путін – це просто політичне позерство. Навіщо взагалі робити пропозицію комусь, якщо вона настільки абсурдна, що ви наперед знаєте, що інша сторона ніколи не зможе її прийняти. По суті, він перевіряє рішучість Заходу. Кинув “наживку” й хоче подивитися, чи може хтось на неї клюне і натисне на Україну, щоб вона погодилася на угоду на умовах Росії.
Варто зауважити, що подібні “мирні заяви” з Москви звучать у той час, коли російські війська і техніка частково знищені, трильйони рублів потрібні для заміни танків, бронетехніки та іншого військового обладнання, а втрати терористичної окупаційної армії сягнули більше півмільйона чоловік.
Диктатор втратив “вершки” своєї армії й тепер посилає офіцерів та солдат, які часто практично не мають достатньої військової підготовки, а також на фронти війни надходять російські танки, котрі виготовлені п’ятдесят і більше років тому. Він закликає припинити вогонь, тому що знає, що Росія близька до банкрутства і програшу у війні. Путін знищив майбутнє Росії, заразивши свій народ своєю особистою ненавистю до України, яка вилилася у безглузде вторгнення на її територію.
За останній місяць велика кількість російських військових здалася в полон, і їхня чисельність багаторазово збільшиться, коли Україна почне використовувати нову західну зброю. Українці ніколи не припинять воювати з загарбниками, поки останній російський солдат не буде вигнаний з України. Імперіаліст, який засів у Кремлі, убивця і політичний божевільний вже скоро не буде спроможний утримувати під своїм контролем величезну територію Російської Федерації. І це лише питання часу, коли потужні дезінтеграційні процеси розірвуть на шматки Російську імперію.
Путін зарвався, і розвал Російської Федерації буде куди гіршим, ніж розпад Радянського Союзу. І сумнівно, що цього разу Захід за просто так допоможе Росії стати на ноги. “Ніжок Байдена” може не бути, адже за останні 25 років Московія показала своє справжнє обличчя і довіри до неї немає ніякої.
А якщо Росія, чи те, що від неї у підсумку залишиться, захоче одержати західну допомогу, то головною вимогою для отримання мусить стати її відмова від ядерної зброї та свого статусу ядерної держави. Крім того, чисельність її армії має скоротитися до 80 тисяч, і вона зможе залишити на озброєнні не більше, як 100 танків, 30 літаків і 10 кораблів військово-морських сил.
При чому, будь-яким військовим силам Росії мусить бути заборонено знаходитися ближче до кордонів сусідніх з нею держав на відстані 500 кілометрів. За дотриманням усіх цих вимог має слідкувати комісія по демілітаризації Росії, до якої входитимуть представники Сполучених Штатів і провідних держав Євросоюзу.
Диктатор хотів увійти до світової історії, як великий лідер, який відродив колишній СРСР і знову втягнув на московську орбіту країни Східної Європи. Але ці його авантюрні політичні проекти принесли протилежний результат, і викрили його, як розпалювача російсько-української війни.
Та його гіперболізоване его не дозволить йому відступити. Путін застряг між молотом і ковадлом. Усе це колективному Заходу потрібно враховувати, коли там будуть приймати рішення, що ж робити з Росією далі. Адже від того, що зараз ворог став значно слабшим, небезпека яку він несе світовому порядку нікуди не поділася.
