Про користь і небезпеку чатрулеточних дебатівСвого часу я дивилась наших у чатрулетці. В основному Полтаву. Тоді ми тонули в політиці боротьби з "мовою агресії", інспірованій МІП, і справжній, неретушований оскал мишебратів вживу можна було побачити лише тут. Це було руйнування мишебратських міфів і сподівання на злам свідомості у тих, до кого досі не дійшло. Це було наглядно. Те, що можна помацати. Процитувати. Показати. Це була реальність (яка, на жаль, так і лишилась, здебільшого, поза увагою "українських" ЗМІ).
При цьому я захоплююсь чат-рулетковими блогерами. Бо треба мати сталеві нерви, щоб витримати ці регулярні занурення в болотяну жижу російської дійсності, і лишатись при цьому людиною.
Після десь 20-го відео мені стало тісно у цьому форматі. Ми й раніше зробили відповідні висновки про мишебратський народ, просто я раділа, що тепер це витягли на світло. Але мені з часом ставало якось незручно. Це ж очевидно. Це як підглядати за божевільними у шпарину. Сорі, це не мій рівень.
Тому я щиро вітаю те, що чатрулетка Полтави перекочувала на ТБ. Саме там є потрібна аудиторія. Тим людям, які досі мали змогу бачити російське житіє тільки через "Сватів", відкрили портал в російську дійсність. І це безцінно!
Та я хочу сказати не про ТБ-глядачів рулетки. А про тих, хто на ній залип в інеті. Як може здорова людина (не глядач ТБ) дивититсь це роками? Тут інші мотиви.
Для декого це стало інтелектуальним порно, де глядач подумки перевдягається в блогера, ототожнює себе з ним. У фантазії глядача це він дає прочухана тому беззуботу слюсареві з Омська, це він так спокійно-вишукано стібеться з ватніка. І, хоча акт дебатів здійснюється не прямо, а опосередковано, через блогера, в кінці розмови глядач отримує розрядку і розслаблено закурює цигарку.
Маючи тисячі фанів інтелектуального порно, блогер іноді намагається оживити ці заїжджені відносини. Наприклад, влаштувати рольові ігри, де блогер стає жетрвою нападу УкрТві. Він довго і нудно розказує своїм фанам про напад порохоботів, натякаючи, що його атакують саме через діяльність в чатрулетці, але слухачам це нецікаво. Лише деякі з них біжать в чат до іншого блогера, що не має насправді ніякого відношення до спільноси УкрТві, якого наш головний герой призначив головним злодієм. Дехто навіть регається в УкрТві і незграбно мизамирить за методичками.
Проте більшість відверто скніє, і вимагає в чаті: давай зуби! давай лапті! (наскільки я зрозуміла, це такий чатрулєточний сленг, своєрідний заклик до акту самоствердження). Їм просто хочеться побачити типового рузьге, беззубого, затюканого, на фоні якого вони відчувають себе неабиким. Їм просто хочеться розрядки.
І тут ми прийшли до головного.
Для того, щоб зачепити ватніка за живе, щоб шоу було цікавим, блогеру доводиться занурюватись у російську дійсність і занурювати глядача, питати про всіх цих навальних і т.д. І тут ми маємо зворотній ефект. Український глядач блогера чатрулетки змушений бути в курсі всіх цих російських перипетій.
А це вже діалог. При тому, що найкращим засобом інфовійни у цьому випадку було б повне відмежування від російського інфопростору. От повне. Щоб наші діти не знали, хто така Алла Пугачова, не кажучи про навальне. От я зараз не знаю, що там російські політики витворяють. Я знаю лише кілька прізвищ: путін, лавров, навальний. Власне, все.
А в чат-рулетці глядачам доводиться вникати у проблеми росіян (звісно, щоб посміятись з них). Але ж. Вникати.
І тут постає питання про мариновані огірки. Бо серед фанів такого дійства я бачу чимало нєтакіхрузкіх, завзято поширюючих карту штабів навального з віджатим Кримом.
Для мене лишається відкритим питання про корисність чатрулеток поза ТБ. Чи не відкривають такі блогери портал з того боку, через які на світло полізуть мишебратья?
Цей сценарій досить заїжджений, і добре описаний як в літературі, так і в кіно (той же Дарт Вейдер, що перейшов на темну сторону).
Тут все залежить від самого блогера.
